Ли Бардуго – Королівство шахраїв (страница 43)
Матаяс витяг щось із кишені. Ніна почула клацання і свист, а вже за мить повітря сповнилося темно-червоним маревом. Невже Вілан зробив для Матаяса сутінкову бомбу? Цією технікою користувалися дрюскелле, щоб вистежити Серцетлумачників Гриші. Під прикриттям марева Ніна зігнула пальці, сподіваючись, що сила відгукнеться. Від тіл, що їх оточували, вона не відчула нічого — ані життя, ані поруху.
Але на краєчку своєї свідомості Ніна щось помітила, якесь геть інше усвідомлення, холодну западину глибокого озера, підбадьорливе потрясіння, яке, схоже, розбудило її клітини. Відчуття було знайоме: вона відчула щось схоже, коли вбила вартового в ніч викрадення Еліс, але це було значно сильніше. Воно мало форму й текстуру.
Дівчина дозволила собі зануритися в холод, наосліп жадібно потягнутися до відчуття неспання та простягнула руки не лише завченим, але й інстинктивним рухом.
Вікна шинку вибухнули досередини градом друзок. У повітря вистрілили уламки кісток і, мов шрапнель, зрешетили озброєних чоловіків. «Мощі з візка продавця», — спалахнуло в Ніниній свідомості розуміння. Якимось чином вона контролювала кістки.
— У них є посилювачі! — крикнув один із чоловіків.
— Стріляй!
Ніна приготувалася до удару куль, але вже наступної миті відчула, як земля втекла з-під ніг. Однієї миті вона стояла на підлозі шинку, а наступної — її спина гупнулася об балку в даху, а вона сама дивилася на тирсу далеко внизу. Навколо неї в повітрі висіли чоловіки, що напали на них із Матаясом, теж пришпилені до стелі.
Юна жінка стояла у дверях кухні, її чорне волосся в тьмяному світлі сяяло майже синім.
— Зоє? — видихнула Ніна, витріщившись униз і намагаючись віддихатися.
Зоя ступила крок до світла: видіння в сапфірових шовках із рясно вишитими завитками срібла манжетами. Очі з густими віями широко розплющилися.
— Ніно? — Її увага на мить здригнулася, і всі пролетіли в повітрі кілька десятків сантиметрів, перш ніж Зоя сплеснула руками, і всі знову гупнулися в балки.
Зоя зачудовано витріщалася вгору, на Ніну.
— Ти жива, — сказала вона. Її погляд ковзнув до Матаяса, що смикався, наче найбільший і найрозлюченіший метелик, коли-небудь пришпилений до сторінки. — І маєш нового друга.
14. Вілан
Джаспер із Віланом заскочили до закордонного човна, забитого іммігрантами, які щойно з’явилися з Кеттердамської гавані, та робітниками, що шукали місце на фермі замість роботи на виробництві, пропонованої в місті. На жаль, вони зійшли на борт досить далеко на південь, і всі місця для сидіння вже були зайняті. Схоже, Джаспера це неабияк засмутило.
— Чому ми не можемо сісти на Белендтський рейс? — жалівся стрілець усього годину тому. — Він пропливає повз Олендаал. На човнах, що обслуговують ринковий маршрут, брудно й ніколи нема де сісти.
— Тому що на Белендтському рейсі ви двоє вирізнятиметесь. Тут, у Кеттердамі, на вас немає причин дивитися, якщо Джаспер не вбереться у якийсь свій яскравий картатий костюм. Але назвіть мені хоч одну підхожу причину, крім роботи на фермі, чому шуанець і новоземець тинятимуться селом.
Вілан не замислювався, який підозрілий вигляд він може мати за містом зі своїм новим обличчям. Але потайки хлопець відчув полегшення, коли Каз не схотів, щоб вони сідали на Белендтський рейс. Можливо, той човен комфортніший, але для днини, коли він урешті побачить, де спочиває його матір, спогадів було забагато.
— Джаспере, — сказав Бреккер, — тримай зброю захованою, а очі розплющеними. Ван Ек мусить мати людей, які спостерігають за всіма головними транспортними вузлами, а в нас немає часу, щоб підробити Віланові посвідчення особи. Я роздобуду речовини, що викликають корозію, на одній верфі в Імпер’юмі. Ваш найголовніший пріоритет — знайти кар’єр і дістати другий мінерал, потрібний для золотовмісної кислоти. До Святої Гільди підете, тільки якщо залишиться час.
Вілан відчув, як задерлося підборіддя, і його охопив знайомий вир упертого відчуття.
— Мені потрібно це зробити. Я ніколи не був у матері на могилі, тож не покину Керч, не попрощавшись.
— Повір мені, тебе це непокоїть більше, ніж її.
— Як ти можеш так казати? Невже ти взагалі не пам’ятаєш своїх матір і батька?
— Моя мати — Кеттердам. Вона народила мене в гавані. А мій батько — прибуток. Я щодня віддаю йому шану. Поверніться до сутінок або не повертайтеся взагалі. Обидва. Мені потрібна команда, а не сентиментальні шмаркачі. — Каз простягнув Віланові гроші на поїздку. — Переконайся, що квитки купуватимеш ти. Мені не потрібно, щоб Джаспер відлучався покрутити «Мейкерове колесо».
— Наша пісня гарна й нова, — пробурмотів стрілець.
— То вивчи новий приспів.
Джаспер лише похитав головою, але Вілан знав, що Казові колючки й досі завдають йому болю. Наразі молодший Ван Ек дивився на стрільця, який обіперся на бильце, заплющив очі й повернувся в профіль до слабкого весняного сонечка.
— Тобі не здається, що нам слід бути обачнішими? — поцікавився Вілан, заховавши обличчя в комір свого пальта. Коли хлопці сідали до човна, їм ледве вдалося заховатися від двох вартових міської варти.
— Ми вже за містом. Розслабся.
Вілан озирнувся через плече.
— Гадаю, вони можуть обшукати човен.
Джаспер розплющив одне око і сказав:
— І затримати всі перевезення? Ван Ек уже й так зчинив проблем у гаванях. Якщо він влаштує траповим човнам затор, здійметься заколот.
— Чому?
— Озирнися. Фермерам потрібна робоча сила. Заводам потрібні робітники. Керч не миритиметься зі ще більшими незручностями заради сина якогось багатія, особливо якщо йдеться про гроші, які можна заробити.
Вілан спробував розслабитися й розстібнув грубо сплетене пальто, що десь роздобув йому Бреккер.
— Хай там як, де він бере весь цей одяг і форму? Невже в Каза десь є величезна шафа?
— Ходи сюди.
Вілан несміливо наблизився до нього боком. Джаспер схопив його за комірець і крутонув, так смикнувши, що крамарик зміг обернутися й роздивитися пришпилену до тканини синю стрічку.
— Так актори позначають свої костюми, — пояснив Джаспер. — Цей належав... Йозефу Кіккерту. Ох, він непогано грає. Я бачив його у «Викраденні нареченої Безумцем».
— Костюми?
Джаспер поправив хлопчиків комірець і, роблячи це, торкнувся пальцями Віланової потилиці.
— Ага. Кілька років тому Каз прорубав таємний прохід до гардеробних кімнат в опері Штадлід. Там він бере чимало з того, що йому потрібно, і складає решту. Вважає, що його ніколи не впіймають в облаві, якщо він буде у фальшивій формі міської ради чи лівреї якогось будинку.
Вілан гадав, що це має сенс. Він трохи поспостерігав, як відбивається у воді сонячне світло, а потім зосередив погляд на бильці та промовив:
— Дякую, що поїхав сьогодні зі мною.
— Каз не дозволив би тобі піти самому. До того ж я твій боржник. Ти пішов зі мною на зустріч із батьком до університету і втрутився, коли він став занадто допитливим.
— Не люблю брехати.
Джаспер розвернувся, умостив лікті на бильці та втупився поглядом у трав’янисті схили, що збігали до каналу.
— Тоді чому ти до цього вдався?
Насправді Вілан і сам не знав, чому вигадав божевільну історію про те, як підбурив Джаспера на невдалу інвестицію. Розтуливши рота, він навіть точно не уявляв, про що говоритиме. Просто не міг змиритися й дивитися на Джаспера — упевненого, усміхненого Джаспера, який мав дуже розгублений вигляд, чи на Кольма Фахея, у погляді якого жахливо змішалися надія та страх, коли той чекав на відповідь від свого сина. Це занадто чітко нагадало Віланові, як дивився на нього його власний батько, коли ще вірив, що сина можна зцілити чи вилікувати. Йому не хотілося бачити, як у погляді Джасперового батька турбота зміниться роздратуванням, а потім гнівом.
Вілан здвигнув плечима.
— Я починаю звикати тебе рятувати. Задля тренування.
Джаспер так грубо розреготався, що Вілан знову несамовито озирнувся через страх привернути увагу.
Проте стрільцеві веселощі тривали недовго. Він посовався біля билець, пошкріб рукою потилицю, пошарпав криси свого капелюха. Він завжди рухався, наче цибата деталь годинникового механізму, що нею керує якась невидима сила. Ось тільки годинники — прості механізми, а щодо того, як функціонує Джаспер, Вілан міг тільки здогадуватися.
Урешті-решт стрілець озвався.
— Мені слід було навідатися до нього сьогодні.
Вілан здогадався, що мова про Кольма.
— А чому ти не пішов?
— І гадки не мав, що йому сказати.
— Про правду не йдеться?
— Скажімо, я краще б її уникав.