Ли Бардуго – Біснуватий (страница 74)
Вона почула завивання сирен на вулиці, а коли розвернулася, побачила, що вогонь уже не облизує «Іль-Бастоне». Фасад будинку був підвуглений та вкритий плямами піни, каміння навколо дверей почорніло й курилося, наче будинок видихнув хмарку попелу. Вогонь на живоплоті й траві згас — його подолало Тернерове коріння. Могутній дуб. Корені немов утягнулися, доки Алекс дивилася на них. Її змії теж зникли.
Вона не могла розплутати клубок страху й тріумфу, які відчувала. Магія спрацювала, але де були її межі? Доки демони не повернуться до своєї бляшанки з надійно закрученою кришкою, вони не будуть у безпеці, та й як їм цього домогтися? І як вони пояснять це Преторові та членам правління? їй стало нахабства називати «Іль-Бастоне» своєю домівкою, та вона більше навіть не була членом Лети.
— Знайди решту, — наказав Тернер. — Я поговорю з вогнеборцями. Я їх викликав і досі служу в поліції, навіть якщо вас обох…
— Вигнали? — підказала Алекс.
Можливо, Претор навіть не здогадається, що вони були в «Іль- Бастоне», адже вогонь зайнявся ззовні. Та якщо він не просто похапцем зазирне досередини, то побачить недоїдки з їхньої вечері й усе, що вони залишили по собі. Дівчина не знала, чи серйозно Ансельм говорив про
Мерсі, Тріпп і Доус чекали в провулку, тупаючи на холоді ногами.
— З вами все гаразд? — запитала Стерн, наближаючись.
— Алекс. — Тріпп схопив її за плечі. — Це було
Алекс вивернулася з його рук.
— Гаразд, гаразд. Але вони ще з нами не закінчили. Ми всі мусимо залишатися настороженими. І тобі слід пам’ятати, що це не Спенсер.
— Абсолютно, — похмуро кивнув хлопець. —
Мерсі завела очі під лоба.
— Наскільки серйозно пошкоджено будівлю?
— Не так щоб жахливо, — прохрипіла Доус. — Сподіваюся, пожежники повідомлять Тернерові, яких саме завдано збитків.
— Голос у тебе, ніби ти гівна наїлася, — зауважив Тріпп.
Мерсі роздратовано видихнула.
— Думаю, він має на увазі, що твій голос звучить так, наче ти надихалася димом.
— Там є швидка, — повідомила Алекс. — Тебе слід перевірити. — Не хочу, щоб хтось знав, що ми були тут, — заперечила Доус. Алекс не сподобалося полегшення, яке вона відчула після цих слів, але зраділа, що Тернер добровільно прикрив їх і що Доус добровільно погодилася на це.
До пожежників та фельдшерів приєдналися дві патрульні машини, і Алекс побачила, як професор Велш-Вітлі, загорнутий у довге пальто, у невеликому елегантному капелюсі, наблизився до Тернера, який розмовляв із двома копами у формі.
— Претор тут, — повідомила вона.
Доус зітхнула.
— Нам слід поговорити з ним? Спробувати пояснити?
Алекс зустрілася поглядом із Тернером, але він ледь помітно заперечно хитнув головою. Стара Алекс замислилася б, чи прикриває він свою дупу, викладаючи доріжку з халеп, що приведе від нього простісінько до неї та Доус. З них були чудові цапи-відбувайли. І саме Алекс привела їх назад до «Іль-Бастоне», який називала своїм домом.
— Нам слід забиратися звідси, — сказала вона, підганяючи решту до паркувального майданчика.
Вони могли прослизнути на Лінкольн-стріт і зачекати на Тернера там.
— Я не бачу Ансельма, — зауважила Доус.
Тріппа це, схоже, не займало.
— Може, він повернувся до Нью-Йорка?
— Напевно.
У нього була родина. У нього було життя. Та Алекс однаково почувалася неспокійно. Минуло два дні відтоді, як він увірвав їхню подорож до пекла, а вони не почули від нього жодної звістки. Ані офіційного відрахування чи наступних дисциплінарних заходів, навіть «Іль-Бастоне» не був зачинений для них. Ансельм увірвав ритуал у Стерлінгу. Алекс не знала, яких законів дотримуються демони, але що, як він теж упав їм до ока?
Вона озирнулася на «Іль-Бастоне», дивлячись, як дим підіймається від будинку м’якими хмарами — застережний вогонь, ритуальний вогонь.
Дівчина пошкандибала за рештою і торкнулася рукою стіни, наче погладила бік тварини, щоб заспокоїти її. Вона подумала про мамину квартиру, шалики на лампах, кристали та фей у всіх кутках. Подумала про «Ґраунд-Зіро», забризкані кров’ю стіни, про «Чорний В’яз», що гнив наколо Дарлінґтона, наче гробниця. Відчула, як вібрує каміння.
Тернер боротиметься на свій лад, законом та силою й усією владою, якою наділяв його жетон. Доус скористається своїми книжками, мізками, безмежною схильністю до порядку. А які інструменти мала Алекс? Трохи магії. Талант до халеп. Уміння діставати на горіхи. Цього мало б вистачити.
«Це мій дім, — заприсяглася вона собі, — і ніщо його в мене не відбере».
Соляні перлини Емілії Бенатті; сіль і срібний дріт
Походження: Мантуа, Італія; ночаток XVII століття
Дарівник: невідомий — імовірно, подаровано з таємної колекції Нью- Гейвенського музею
Механізм, за допомогою якого сіль захищає від демонів, досі залишається великою таємницею. Нам відомо, що сіль вважають духовним очищувачем і використовують для захисту від зла в багатьох культурах. Її прозаїчніше використання теж стимулює уяву — мийний засіб, каталізатор оцту, який використовують для очищення, природний консервант, що захищає від розкладання, зміцнювальний засіб для тендітних квітів і фруктів. Сіллю платили солдатам. Колись друзі дарували одне одному сіль. Але яке значення має те, що Єлисей насипав солі до вод Єрихону, щоб за наказом Господа очистити їх? Чому в деяких японських домівках після похоронів сіль розсипають підлогою? І чому всі наші записи свідчать про те, що сіль з-поміж усіх сполук найефективніше допомагає розправитися з демоновим тілом — як нематеріальним, так і земним?
Нам також невідомо: Емілія Бенатті сама зачаклувала перлини чи просто отримала їх від когось. Утім вона разом із родиною були одними з небагатьох, хто пережив демонічну чуму, яка накрила Мантую 1629 року. Її нащадки мігрували до Америки приблизно 1880 року й оселилися в Нью-Гейвені, де стали поважними членами італійської спільноти; їх можна побачити на знятій 1936 року світлині з бенкету товариства Святого Андрія. Можливо, перлини викинули разом із рештою забобонів, привезених зі Старого світу, але як сталося так, що їх задокументували й зберегли в таємній колекції Історичного товариства Нью-Гейвена, невідомо.
32
Усі вони запакувалися до Тернерового «доджа», схожі на похмурих, укритих попелом попутників на «блаблакарі»: Доус попереду, а Тріпп, Алекс і Мерсі втиснулися на заднє сидіння. Сьогодні ввечері ніхто не повертався додому сам.
Спершу вони висадили Доус біля її квартири неподалік від теологічної школи. Тернер з Алекс провели її до дверей і захистили цілий будинок соляними вузлами.
— Зустрінемося завтра, — сказала Стерн, перш ніж Доус зачинила двері. — Відзначайся в чаті щогодини.
Наступним був Тріпп, і він нахилився в проміжок між передніми сидіннями, щоб спрямувати Тернера у великому спальному районі неподалік від парку.
Будинок був гарненький. Гола цегла, тепле освітлення в промисловому стилі. Може, Тріппів батько й позбавив його коштів, та він мусив випливати на якомусь трастовому фонді чи чомусь такому. Для Гельмута скрутні часи були геть інакшими.
Вони захистили все навколо й зав’язали соляний вузол на Тріпповому килимку біля дверей, щоб закріпити результат.
— Ви, е-е-е, хочете зайти? — запропонував хлопець.
Увесь його захват відступив, і знову став підкрадатися страх.
— Можеш завалитися до нас, — запропонувала Алекс. — У нас у вітальні є канапа.
— Ні, усе гаразд. У мене є моя морська пташка, еге ж?
— Відзначайся в чаті, — нагадав Тернер. — І не виходь без потреби.
Тріпп кивнув і простягнув руку, пропонуючи стукнутися кулаками. Навіть детектив його послухався.
Спускаючись сходами, Тернер сказав:
— Коли закінчимо, я поїду до «Чорного В’яза». Хочу пересвідчитися, що Дарлінґтон досі сидить у своєму манежі.
Алекс мало не затнулася.
— Чому?
— Не вдавай переді мною дурепу. Ти бачила Марджорі Стівен. З неї висмоктали життя. У цьому не було нічого природного.
— Це не означає, що Дарлінґтон якось із цим пов’язаний.
— Ні, але він може знати, якщо це вчинив хтось із йому подібних. Якщо десь на волі бігає щось, натягнувши подобу Марджорі Стівен.
— Він не демон, — розлючено кинула дівчина. — Не такий, як вони.
— Тоді називай це візитом ввічливості. Я лише хочу знати, що він ув’язнений усередині.
Вони мовчки повернулися до кампусу, де Алекс і Мерсі попрощалися з детективом на Йорк-стріт.
— Упевнені, що не потрібна допомога із сіллю та всіляким таким? — перепитав він.
— Так, упевнені, — відповіла Алекс. — Наша кімната захищена. Ми захистимо ще й вхідні двері, але я залишу подвір’я відчиненим. Мені потрібен доступ до Сірих. Ви знаєте візерунок вузла?