Ли Бардуго – Біснуватий (страница 76)

— Гаразд, тепер п’ять речей, яких ти можеш торкнутися.　

— Доус.　

— Роби, що кажу.　

— Нам слід попередити решту…　

— Просто роби, Вергілію.　

Доус ніколи її так не називала. Алекс удалося уривисто вдихнути.　

— Гаразд… рама ліжка. Вона гладенька. Холодне дерево. Килимок… типу м’який і грудкуватий. На ньому блискітки. Напевно, з Гелловіну.　

— Ще що?　

— Моя майка — бавовна, думаю. — Вона потягнулася вгору й торкнулася висушених троянд на тумбочці Мерсі. — Сухі квіти, схожі на цигарковий папір.　

— А тепер три речі, які ти чуєш.　

— Я знаю, що ти робиш.　

— Ну, то кажи.　

Алекс глибоко вдихнула повітря носом.　

— Квіти шелестять, коли я торкаюся їх. У коридорі хтось співає. Моє власне грьобане серце гупає в грудях. — Вона потерла обличчя рукою, відчуваючи, як потрохи відступає жах. — Дякую, Доус.　

— Я напишу в групу, попереджу їх про Райтера. Пам’ятай, твій соляний дух має спрацювати й проти нього.　

— Як ти можеш так спокійно розмовляти?　

— На мене не нападав вампір.　

— Зараз день. Як…　

— Припускаю, він не сидить під прямим сонячним промінням. Триматиметься затінку й точно не зможе полювати, доки не спадуть сутінки.　

Це не надто заспокоювало.　

— Алекс, — наполегливо повела далі Доус, — ти мусиш залишатися спокійною. Він просто черговий демон і не може міняти форму або залізти тобі в голову.　

— Він швидкий, Доус. І такий сильний.　

Вона була йому не рівня, навіть із силою Сірого всередині. їй ледве вдалося втекти від нього одного разу, і дівчина не була певна, що їй так само пощастить іще раз.　

— Гаразд, але в усіх книжках, котрі я прочитала, стверджуть, що він не залишатиметься довго далеко від свого гнізда. Не зможе.　

Його дорогоцінного гніздечка, повного коштовних предметів і білих квітів. Яке Алекс підпалила.　

Алекс змусила себе підвестися й розсунути завіси. Не-Геллі зникла. Вона побачила, як Райтер іде подвір’ям до воріт, які мали вивести його з ДжЕ і, хотілося сподіватися, подалі від кампусу. Хтось у темному одязі й куртці з каптуром біля Райтера тримав над його головою парасольку.　

— А що, як Райтер зголодніє дорогою додому? — озвалася Алекс. — Це я його сюди привела. Показала йому всіх цих людей.　

— Припини. Райтер знав про Єль задовго до тебе. Гадаю… гадаю, він там, щоб налякати тебе. А може, через те що ми скористалися Рукавичкою.　

Тепер голос Доус затремтів. Якщо теорія Алекс — чи то пак теорія Рудольфа Кітчера — була правильною, Райтер насправді був демоном, котрий вийшов із пекла за справжнім Лайонелем Райтером, прибрав його подобу й заволодів ним. Раніше він живився Райтеровою душею, а тепер підтримував форму за допомогою крові. Невже демони, які вийшли за ними через портал, якимось чином гукнули його? Чи займало його те, що Рукавичка прокинулася, а може, він просто хотів помститися Алекс за зіпсовані модні штучки?　

Це не мало значення. Дати собі з ним раду можна було одним- єдиним способом.　

— Додай його до списку, Доус. Ми позбудемося демонів, і Райтера теж позбудемося.　

— Це буде непросто, — відповіла Памела. Тепер, коли з піклуванням про Алекс було покінчено, вона здавалася менш упевненою. — Те, що вони знають…　

Алекс опустила погляд на порожню лавицю.　

— Хочеш розповісти мені, що сказав Блейк?　

Запала довга пауза.　

— Зранку він був у мене під вікном. Стояв на снігу. І шепотів.　

Алекс чекала.　

— Сказав, що він був невинний. Що ніколи нікому не нашкодив. А його мати щоночі засинає в сльозах. Він сказав… — Голос Доус зірвався.　

Алекс знала, що дівчина не хоче говорити далі. Але демони їли сором — плід вирощених у темряві зерен.　

— Геллі сказала мені, що я вкрала її життя, — зізналася Стерн. — Що це я мала померти, а не вона.　

— Це неправда!　

— А хіба це має значення?　

— Може, і ні. Ні, якщо це здається правдою. Він сказав… Блейк сказав, що я вбила його, тому що він ніколи не завдав би собі клопоту трахнути таку, як я. Він сказав… сказав, що знає, який вигляд має моя… який вигляд я маю там, унизу. Що я потворна.　

— Господи, це точно схоже на Блейка.　

З якого тіста були ці демони? Зі смутку Геллі. Блейкової жорстокості. Сорому Алекс. Почуття провини Доус. Але із чого ще? Що відрізняло амбіції від апетиту? Ці створіння хотіли вижити. Хотіли, щоб їх годували. Алекс знала, що таке голод і на що він може тебе штовхнути.　

— Це неправда, Доус. Ми мусимо повторювати це собі, доки не повірили їм.　

Так легко було дозволити їхнім словам укорінитися.　

— Він зараз там? — запитала Алекс.　

— Лорі його вкусив. — Доус захихотіла. — Він просто виліз із вікна й вкусив його за щоки. Блейк як заверещить: «Моє лице! Моє лице!».　

Алекс засміялася, але пригадала, що змії теж кинулися на щоку Геллі. Наче соляним духам не подобалася демонова брехня, удавані людські маски, які вони носили.　

Дзенькнув телефон. Повідомлення: «Зателефонуй мені», — від Тернера. Чому він ніколи просто не набере її сам?　

Закінчивши розмову з Доус, Стерн перевірила груповий чат: усі відзначилися, а Доус розповіла про свої побоювання стосовно Райтера. Усі були озброєні сіллю, а зустрітися мали в «Іль- Бастоне» до настання темряви. Коли вони опиняться під захистом разом, усім буде безпечніше.　

Алекс зателефонувала Тернерові, очікуючи почути, що він помітив біля відділку Великого Кара.　

— З вами все гаразд? — запитала вона.　

— Що? Нормально. — Авжеж, у Тернера все було нормально. Він був могутнім дубом. — Ми взяли сина Еда Лембтона.　

Алекс не одразу згадала, хто такий Лембтон. Професор у справі розслідування подвійного вбивства.　

— Я гадала, він в Арізоні.　

— Енді Лембтон у Нью-Гейвені. Ми затримали його біля квартири одного з батькових друзів.　

— Одного з тих, хто сфальсифікував дані?　

— Саме так. Ми приставимо охорону до інших членів факультету, котрі тоді засудили його, і до народу, який працював у лабораторії.　

Отже, слід Карла II був правильний: син помстився за батька.　

Але все це здавалося таким театральним, таким химерним.　

— Він справді вбив двох людей, тому що вважав, буцімто батько постраждав від них?　

— Скидається на те. Я хочу, щоб ти зустрілася з ним.　

— Це найгірше сліпе побачення у світі.