Ли Бардуго – Біснуватий (страница 72)
— Гаразд, хто хоче спробувати весло? — запитала Доус, не збиваючись із ритму. — Тримайте темп.
— Як довго ми це робитимемо? — поцікавився Тернер, плавно забираючи в неї весло.
— Доки суміш не оживе, — відповіла Доус, наче це все пояснювало.
Вони по черзі розмішували вариво ясеневим веслом, доки витримували руки. Магічним це не здавалося, і Алекс відчула невпевнену сверблячку. Магія мала бути загадковою, ризикованою, а не мішаниною на дні велетенської миски. Можливо, якась частина її просто хотіла вразити решту можливостями Лети, потужностями їхнього арсеналу. Та Доус не здавалася стурбованою цим. Вона цілковито зосередилася на завданні, а коли тигель задзижчав, вихопила весло з рук Алекс зі словами:
— Віддай-но мені.
Алекс відійшла й відчула, як нагрівається від випромінюваного тиглем тепла підлога.
Суміш засичала й засипала іскрами, освітлюючи рішуче обличчя Доус. Волосся вибилося в дівчини з пучка й розсипалося плечима вологими рудими кучерями. Піт блищав на блідому чолі.
«Очманіти, — подумала Алекс. — Доус — відьма». Вона створювала магію своїми трунками, варивами та цілющими мазями, приготованими з нічого супами, пластиковими контейнерами з бульйоном у морозилці, які лише чекали, коли знадобляться. Скільки разів вона зцілювала Алекс і Дарлінґтона горнятком чаю з крихітними канапками, мисками супу й бляшанками з консервами?
— Тримайте ритм! — наказала Памела, і всі вдарили руками по стінках тигля; звук пролунав голосніше, ніж мав би, наповнюючи кімнату й змушуючи стіни тремтіти, а жар підіймався від посудини Доус мерехтливими хвилями.
Алекс почула гучний
Коли пилюка розсіялася, єдине, що залишилося в тиглі, — гірка білого, схожого на порошок попелу.
Мерсі нахилила голову набік.
— Не думаю, що це спрацювало.
— Я… я думала, що дотрималася пропорції, — озвалася Доус, її впевненість розсіювалася разом з димом.
— Заждіть, — попросила Алекс.
Там, унизу, щось було. Вона перехилилася через вінця тигля й потягнулася вперед. Посудина була такою глибокою, що впивалася в живіт, і дівчині довелося звестися навшпиньки. Але кінчиками пальців вона намацала в попелі щось тверде. Витягнула й здула пилюку. На долоні лежала соляна скульптурка змії, що спала, згорнувшись кільцем і поклавши пласку голову на тіло.
— Талісман, — промовила Доус, зашарівшись від гордощів. — Це спрацювало!
— Але що це… — Алекс задихнулася, коли змія на її долоні розгорнулася.
Вона обвила руку дівчини спіраллю аж до ліктя, а потім зникла під шкірою.
— Дивіться! — скрикнула Мерсі.
На голих руках Алекс з’явилася мерехтлива луска. Вона яскраво засяяла, а потім згасла, не залишивши по собі жодного сліду.
— Це мало статися? — запитала Стерн.
— Я не впевнена, — зізналася Доус. — Чари, які Мерсі знайшла…
— Були лише захисним заклинанням, — закінчила за неї Мерсі. — Ти почуваєшся якось інакше?
Алекс похитала головою.
— Побитою, вкритою синцями й повною доброго супу. Жодних змін.
Тріпп потягнувся до тигля, мало не впавши всередину. Тернер схопив його за пояс шортів і витягнув назад. У хлопця в руці була якась пташка.
— Це мартин? — поцікавився він.
— Це альбатрос, — стурбованим голосом виправила його Доус.
Доки вони дивилися, білі соляні крила розгорнулися. Пташка злетіла, описала коло навколо Тріппа, а тоді сіла йому на плече й склалася всередину хлопцевого тіла, наче знайшла ідеальне місце для гніздечка. Тріпповою шкірою розсипався волоспад сріблястого пір’я, яке зникло під шкірою.
— Це чудові птахи, — озвалася Мерсі, змахуючи руками, наче збиралася злетіти. — їхні крила застигають в одній позиції, і птах може спати в польоті.
Тріпп вишкірився й розкинув руки.
— Не заливаєш?
— Не заливаю, — запевнила Мерсі. То була їхня найввічливіша бесіда.
Доус, вагаючись, потягнулася до попелу.
— Я… що це таке?
У крихітного соляного створіння на долоні Доус були велетенські очі й дивні кисті та ступні, які здавалися майже людськими. Сиділо воно так, наче ховало обличчя.
— Це товстий лорі, — пояснила Мерсі.
— Хай би що це було, воно чарівне, — сказала Алекс.
Соляний товстий лорі визирнув з-поза своїх долоньок, потім видряпався вгору рукою Доус, рухи в нього були граційні та впевнені. Тваринка понюхала вухо дівчини, а тоді влаштувалася на вигині шиї й розчинилася. На мить здалося, що очі Доус засяяли, як два місяці.
Тернер не здавався враженим.
— І це має вбити тих демонів своєю няшністю?
— Вони можуть бути смертельно небезпечними, — стала на захист лорі Мерсі. — Це єдині примати з отруйним укусом, рухаються вони майже нечутно.
— Звідки ти все це знаєш? — запитала Алекс.
Алекс похитала головою.
— Господи, то ти опинилася просто-таки на своєму місці.
Алекс засміялася.
— Звучить правдоподібно.
Тернер зітхнув і зазирнув до купки попелу.
— Там просто мусить бути грьобаний лев. — Він витягнув із тигля скульптурку. — Дерево? — запитав недовірливо.
Тріпп розреготався.
— Гадаю, це дуб, — сказала Доус.
— Могутній дуб? — прийшла їй на допомогу Мерсі.
— Чому решта витягнули щось хороше, а мені випала клята рослина?
— Заклинання каже, що охоронці прийдуть зі світу живих, — пояснила Доус, — окрім цього…
— Дуб живий! — Тріпп навпіл склався від сміху. — Можеш закидати своїх ворогів жолудями, доки вони не здадуться.
Тернер насупився.
— Це щось…
Дуб ожив у його руці й вистрілив до стелі, розкинув широке шатро білих соляних гілок, коріння розрослося підлогою і збило Тріппа на землю. Потім воно обгорнуло Тернера й занурилося до нього під шкіру. Якусь мить неможливо було відрізнити дерево від людини. А потім блискуче гілля випарувалося.
Останньою була Мерсі. Алекс допомогла їй втримати рівновагу, коли дівчина нахилилася до тигля. Вона витягнула схарапудженого коня, його грива текла за ним, наче вода.
Щойно Мерсі торкнулася обома ногами підлоги, кінь розкинув крила й позадкував на задніх лапах. Він описав коло кімнатою, здаючись дедалі більшим, від ударів його копит здригалася підлога. Він стрибнув простісінько на Мерсі, яка закричала й змахнула руками, намагаючись захиститися. Кінь зник у неї в грудях, і на мить здалося, що зі спини в дівчини ростуть два розлогі крила.
Вона пробурмотіла якесь слово, котрого Алекс не зрозуміла. Мерсі аж сяяла від радощів.
— Нам потрібно прибрати попіл, — сказала Доус.