Ли Бардуго – Біснуватий (страница 58)

Коли вони вже були за кілька кварталів від дуплекса, Тернер насупився.　

— Ти впевнений, що це надійний слід? — поцікавився він.　

— Думаєш, мій інформатор грає мені мізки?　

Тернер кивнув убік занепалої будівлі, де на вкритому багнюкою подвір’ї лежали повалені смітники, під’їзна доріжка була вкрита　

снігом, а на ґанку височіли купи поштової реклами.　

— Скидається на попередження.　

— Курва, — озвався Кармайкл.　

Іноді інформатори викликали копів, коли хотіли вижити з будинку сквотерів. Стовідсотково не було схоже, наче в дуплексі хтось живе. Принаймні хтось, хто платить за оренду.　

Дощ змінився туманом, і вони посиділи, насолоджуючись теплом у машині, доки двигун працював ухолосту.　

— Ходімо, — вирішив Кармайкл. — Побачимо, що побачимо. Постав машину біля заднього входу.　

Коли вони запаркувалися на паралельній до Орчед вуличці, Кар вивалив із пасажирського сидіння своє огрядне тіло.　

— Я постукаю. Ти залишатимешся позаду про той випадок, якщо він дремене.　

Тернер мало не розреготався. Може, Тутанхамон сидів там, нагорі, на купі крадених на Вустер-сквер ноутбуків та прикрас, а може, там облаштувала табір купка дітлахів, які курили на матрацах травичку й читали комікси. Та коли Великий Кар гупне в ті двері, вони неодмінно дадуть драпака, і тоді Тернерові доведеться загнати того, хто спуститься цими задніми сходами. Кар не ганьбитиметься, намагаючись бігати вулицями Нью- Гейвена.　

Тернер подивився, як напарник прослизнув до провулка за будинком, і став на свою позицію біля задніх сходів. Зазирнув крізь брудне вікно на першому поверсі — порожній коридор, жодних меблів, крім килимка, кращі дні якого залишилися позаду; біля дверей лежало ще більше пошти.　

За хвилину він побачив, як перед дверима з’явилася Карова тінь, і почув гучне «гуп-гуп-гуп» кулаком. Пауза. У будинку не пролунало жодного звуку. А тоді знову «гуп-гуп-гуп».　

— Поліція Нью-Гейвена! — проревів Кар.　

Нічого. Ні човгання ніг, ні відчиненого вікна нагорі.　

Тоді Кар копнув двері.　

— Поліція Нью-Гейвена! — знову крикнув він.　

Тернер витріщався на напарника крізь вікно. Якого дідька він коїть? Власник житла їх сюди не кликав. Не було причин уриватися всередину.　

Кар жестом наказав йому йти слідом.　

— Ну, дідька лисого, — промовив Тернер.　

Що ще вони збиралися робити сьогодні вранці? Тутанхамон був їхнім єдиним слідом, а Великий Кар нізащо у світі не підставлятиметься нелегальним обшуком. Тернер витягнув револьвер, позадкував на кілька кроків, а тоді гупнувся плечем у двері, відчуваючи, як вони піддалися.　

Він навіть не встиг запитати Кара, що їм робити, як той притиснув палець до губ і показав нагору.　

— Там хтось є. Я чув.　

— Що чув? — прошепотів Тернер.　

— Може, кішка. Або дівчинка. Або й нічого.　

У Тернера засвербіла потилиця. Не нічого.　

— Прочісуй перший поверх, — вирішив Кар. — А я піду нагору.　

Тернер зробив те, що йому сказали, але площа там була невелика. Вітальня з поплямованим матрацом і брудним одягом на ньому, порожня кухонька, де майже всі шафки були відкриті, наче їх хтось обшукав. Дві порожні спальні, ванна з гнилою підлогою на тому місці, де, схоже, прорвало трубу.　

— Чисто, — крикнув він. — Іду нагору!　

Він уже поставив ногу на нижню сходинку, коли почув Карів крик. Пролунав постріл, потім — ще один.　

Тернер помчав нагору сходами зі зброєю наготові. Він відчув, як вона звивається в руці, опустив погляд, але не побачив нічого, крім твердого чорного блиску револьвера.　

Страх сплутував свідомість. Не страх за себе. Страх за те, що він може зробити, кому може нашкодити, у голові пролунав братів голос: «Тобі подобаються той жетон і пушка». Тернер завжди молився однаково: «Будь ласка, Господи. Нехай це буде не дитина. Нехай це буде один із нас».　

— Кармайкле? — гукнув він.　

Жодної відповіді. Жодного звуку. Планування другого поверху було майже ідентичним із першим.　

Тернер передав по рації:　

— Детектив Авель Тернер. Я на Орчед. Постріли, викликаю підкріплення й медиків.　

Відповіді він не чекав, прочісував першу спальню й ванну. Увійшовши до другої, побачив на підлозі тіло.　

Не Кармайклове. Його мізкам знадобилася хвилина, щоб осягнути все. На підлозі лежав чоловік, насправді хлопець, йому не могло бути більше двадцяти, у грудях дірка, у підлозі поруч із ним дірка. Над ним стояв Кармайкл.　

Тернер упізнав Делана Таттла з фотографії в справі. Тутанхамон. Той стікав кров’ю на підлозі.　

— От лайно, — озвався він, уклякаючи поруч із хлопцем. — Ти поранений? — запитав у Кара, адже мусив це зробити.　

Але й так знав, що Кар не поранений, так само як знав, що малий неозброєний. Його погляд облетів кімнату, сповнений надії, що матеріалізується якась зброя.　

— Я викликав машину, — відповів Кармайкл.　

Принаймні щось. Але швидка не могла допомогти Таттлові. У хлопчини не було пульсу. Не було серцебиття. Не було зброї.　

— Що сталося? — спитав Тернер.　

— Він заскочив мене зненацька. У нього щось було в руці.　

— Гаразд, — відповів Тернер.　

Але з ним не все було гаразд. Серце в грудях скаженіло. Тіло було ще досі тепле. Таттла застрелили майже впритул у центр грудей, наче він завмер, чекаючи цього. Він був убраний у футболку й джинси. «Мабуть, йому було холодно», — подумав Тернер. Опалення було вимкнене. І меблів не було. Ще два дні тому йшов сніг. І кімната була порожньою — ані старих цигарок, ні обгорток від їжі, навіть ковдри не було. Не було жодного сліду, що тут бував ще хтось зі сквотерів.　

Він прийшов сюди, аби зустрітися з кимось. Можливо, з Кармайклом.　

— Часу в нас небагато, — озвався Кар. Він був спокійний, але Кар завжди був спокійний. — Потрібно узгодити наші версії.　

Які це версії потрібно було узгоджувати? І що такого загадкового Таттл буцімто тримав у руці.　

— Ось, — сказав напарник.　

Він підняв за шкірку білого кролика. Той звивався в кулаці, м’якеньке хутро тремтіло в повітрі, очі вирячені так, що видно майже самі білки. Тернер бачив, як гупає в пухнастих грудях сердечко.　

А тоді він кліпнув, і ось уже Кар простягає йому револьвер.　

— Витри його, — наказав він.　

Тернер збирався залишатися суворим, але помітив, що обличчям розпливається нервова посмішка.　

— Ти що, серйозно?　

— Швидка незабаром приїде. Щури з відділу внутрішніх розслідувань і решта. Не здіймай хвилі, Тернере.　

Чоловік подивився на револьвер у Кармайкловій руці.　

— Де ти його взяв?　

— Знайшов на місці злочину нещодавно. Називай це гарантією.　

Гарантія. Пушка, яку вони можуть підкинути Таттлові.　

— Ми не мусимо…　

— Тернере, — увірвав його Кармайкл, — ти знаєш, що я гарний поліціянт, і знаєш, як легко мене можуть витурити. Мені потрібно, щоб ти мене прикрив. Малий кинувся на мене. Я розрядив у нього свою зброю. Ось і все. Гарний чистий постріл.