Ли Бардуго – Біснуватий (страница 33)
Стіл; аметист
Походження: невідоме
Дарівник: невідомий
17
Наступного вечора Тернер зустрівся з Алекс і Доус під стінами Пібоді, біля статуї трицератопса, яку «Вовча голова» якось випадково оживила 1982-го. Коли камери вимкнули, потрапити до музею було просто, залишалося тільки підлаштуватися під обходи охоронців. Ґелексі розповіла Тернерові про потенційний зв’язок психіатрів і професорів, котрі пащекували про декана Бікмена, але його це, схоже, не вразило.
— Маєш їхні імена?
— Рут Канехо, а інших двох не знаю.
— Ти довідалася щось про отрути, які змушують старішати?
— Так і ні, — відповіла Алекс, намагаючись прибрати з голосу роздратування. Відколи Тернер наказав їй з’явитися на другому місці злочину, минуло лише два дні. — Є якась штука, яку називають «зморшпаличка»: якщо її достатньо довго жувати, здаєшся старшим; утім ефект від неї триває щонайдовше кілька годин. А ще є отрута tempusladro — часокрадій. Вона зістарює людину зсередини.
— Звучить перспективно.
— Ні, вона лише зістарює органи, пришвидшує годинник. Але фішка в тім, що жертва має такий вигляд, наче померла природним чином. Юна й рум’яна ззовні, висхла всередині.
— Тоді шукай далі, — кинув Тернер. — Знайди щось, чим я зможу скористатися. Для роботи, яка мені не до снаги, я потребую тебе й твого демонічного хлопця.
— То допоможіть нам витягнути його з пекла.
Тернер скривився.
— Побачимо.
Алекс підкупила детектива й домоглася зустрічі, пообіцявши: щойно вони знайдуть ще двох убивць, аби увійти до Рукавички, вона дасть йому спокій. І сама здивувалася, коли він погодився прийти.
Вони посунули крізь головний вхід і донизу сходами. Тернер знервовано глипав угору — на мертві очі камер спостереження.
Вони записували далі, але магічний чай у термосі Доус заважав їм вихопити щось, окрім статики.
— Стерн, у тебе справжній дар перетворювати всіх навколо на злочинців.
— Та це просто незначне проникнення. Завжди можна сказати, що ви почули якийсь шум.
— Я збираюся сказати, що впіймав вас двох, коли ви пролізли сюди, і вирішив піти назирці.
— Ви двоє змовкнете колись? — розлючено просичала Доус. Жестом показала на термос. — Буря не триватиме цілу ніч.
Алекс стулила рота, намагаючись опанувати злість, яку відчувала до Тернера. Це було несправедливо, однак важко перейматися тим, що раціонально чи правильно, коли вони з Доус застрягли в, здавалося б, заздалегідь програній битві за звільнення Дарлінґтона. їм потрібні були спільники, проте Лету й Мішель Аламеддін це не цікавило, і Стерн ненавиділа відчуття, наче благає Тернера про допомогу.
Пібоді було черговим місцем, де занадто чітко відчувалася присутність Дарлінґтона — справжнього Дарлінґтона, чиє місце було в Нью-Гейвені, так само як у Леті чи Єлі. Алекс побувала з ним у музеї, місці, де хлопець зробився навдивовижу тихим. Він показав їй залу з мінералами, опудало додо, фотографії та листи з експедиції Гайрама Бінґема III, який «відкрив» Мачу-Пікчу й знайшов величний золотий тигель, що нині зберігався в арсеналі «Іль-Бастоне».
— Це була моя схованка, — зізнався Деніел, коли вони проминали мурал «Ера рептилій», — якщо вдома ставало кепсько.
Тоді Алекс замислилася, наскільки кепським може бути дитинство в маєтку.
Але тепер, побувавши в дідовій голові, побачивши його спогади про заблукалого в темряві хлопчика, вона розуміла, чому той малий приходив сюди, до людного й галасливого місця, де завжди можна щось почитати або порозглядати й де ніхто не зверне зайвої уваги на допитливого малюка з рюкзаком, якому не хочеться йти додому.
У підвалі було темно й спекотно, труби калатали та виригали пару, тут було галасливіше, ніж на тихих горішніх поверхах, де експозиції призупинили, а експонати зберігали, готуючись до ремонту, який мав розпочатися незабаром. Промені їхніх ліхтариків плавали над голими трубами й вежами з коробок, що підпирали стелю, над якимись дивними штуками та риштуванням, яке незграбно на них спиралося.
Нарешті Доус привела їх до приміщення з химерним затхлим запахом.
— Що це таке? — запитала Алекс, коли дівчина вихопила ліхтариком полиці, заставлені слоїками з каламутною рідиною.
— Ставкова вода, сотні слоїків з усього Коннектикуту, набрані в різні роки.
— І який у цьому сенс? — не зрозумів Тернер.
— Гадаю… якщо ви хочете точно дізнатися, якою була ставкова вода 1876 року, то опинилися в потрібному місці. У підвалах повно таких штук.
Доус звірилась із маною, відтак підійшла до полиці з лівого боку кімнати. Порахувала ряди, починаючи з нижнього, а тоді припорошені пилюкою слоїки. Запхала між ними руку й покопирсалася там.
— Якщо ти спробуєш змусити мене випити це, я забираюся геть, — пробурмотів Тернер.
Пролунало гучне «клац». Полиця розчахнулася, а за брудними рядами слоїків з’явилося просторе приміщення, де не було нічого, крім масивного прямокутного стола, вкритого численними простирадлами.
— Спрацювало, — з радісним захватом озвалася Доус. Вона натиснула на вимикач на стіні, але нічого не відбулося. — Не думаю, що тут хтось бував останнім часом.
— Звідки ти взагалі дізналася про існування цього місця? — поцікавився детектив.
— Я відповідальна за ведення арсенального архіву.
— А приміщення в підвалі Пібоді — частина арсеналу Лети?
— Не зовсім, — визнала Доус, і Алекс навіть у мороці побачила, що їй ніяково. — Ніхто не хоче заявляти своїх прав на нього. Ми навіть достоту не знаємо, яке саме товариство його створило, а може, це взагалі було роботою когось геть іншого. У книжці є лише запис про те, коли воно з’явилося і… яке його призначення.
Алекс відчула, як шкіра вкрилася сиротами. Що саме вони мали побачити? Вона подумки взялася за пошуки Сірих про той випадок, якщо станеться щось огидне, і приготувалась, коли Доус схопила одне з простирадл. Дівчина рвучко смикнула, здійнявши хмару пилу.
— Модель? — перепитав Тернер, і його голос пролунав майже розчаровано.
Модель Нью-Гейвена. Алекс негайно впізнала зелене полотно, помережане лініями, які розмежовували його на сектори, а ще три чарівних церви. Решта здавалася не такою знайомою. Вона могла назвати деякі будівлі, розуміла загальний план міста, але тут багато чого бракувало.
— Вона кам’яна, — збагнула дівчина, торкнувшись пальцем назви однієї з вулиць, «Чепел-стріт» було вирізьблено простісінько на хіднику.
— Аметист, — пояснила Доус, хоча Алекс камінь здавався радше білим, ніж фіолетовим.
— Не може бути, — озвався Тернер. — Це одна величезна каменюка, жодних розломів, жодних тріщин. Хочеш сказати, що це вирізали із цільного шматка каменю? — Доус кивнула, і детектив насупився ще дужче. — Неможливо. Скажімо, комусь вдалося знайти такий великий шмат аметисту, потім винести із шахти, а відтак цей хтось якось упорався з різьбленням, але камінь мав би важити понад тонну. Як його взагалі сюди спустили?
— Не знаю, — відповіла Доус. — Можливо, його вирізьбили безпосередньо тут, а будинок зріс навколо нього. Я навіть не знаю, чи це творіння людських рук. У цьому насправді… у цьому
немає нічого природного. — Вона відкоркувала пляшку зі своєї торби й налила рідину в щось схоже на пляшку від засобу для миття вікон. — Я збираюся прочитати заклинання. Вам потрібно просто повторювати.
— І що станеться? — запитала Алекс.
— Воно просто активує модель.
— Авжеж, — озвався Тернер.
Доус витягнула записник, у якому занотувала заклинання, і взялася читати латиною. Алекс не розуміла жодного слова.
Доус знаком наказала повторювати, і вони доклали всіх зусиль, аби не відставати.
Вони знову спробували луною повторити її слова.
Доус узяла пульверизатор і стала щедро бризкати на модель.
Апекс і Тернер позадкували на крок, і дівчина ледве опанувала себе, аби не затиснути носа й рота. Краплі злегка пахнули трояндами, і Стерн пригадала, що казав священник про консервацію тіл у «Книзі та змії». Невже ось чим був цей план міста? Тілом, яке треба повернути до життя?
Хмарка туману опустилася на модель, і здалося, наче стіл вибухнув рухом. Вогні замиготіли; мініатюрна аметистова бричка помчала вулицею услід за вирізьбленими з коштовного каміння кіньми; крихітні кам’яні деревця зашелестіли від вітру. На камені стали проступати червоні цятки, наче сочилися крізь нього кривавими плямами.
— Ось, — полегшено зітхнула Доус. — Ми побачимо місце розташування всіх, хто колись учинив убивство.
Тернер недовірливо насупився.