Ли Бардуго – Біснуватий (страница 3)
Насправді Алекс не потрібно було жодного підтвердження, але тепер вона його мала.
— Ти винен дванадцять штук.
Букмекер ступив непевний крок назад, ніби несподівано втратив рівновагу. Адже почув голос Алекс. Вона не завдала собі клопоту замаскувати його, і дисонанс між її голосом та чарівним образом Тома Бреді, що його створило люстерко, похитнув ілюзію. Це не мало значення. Магія потрібна була Алекс лише для того, щоб без зайвого галасу потрапити до Букмекерової квартири.
— Що за хрінь…
— Дванадцять штук, — повторила дівчина.
Тепер він бачив, хто вона така: тендітна дівчина в його вітальні, чорне волосся розділене посередині, така худа, що може просочитися в щілину між дошками підлоги.
— Не знаю, хто ти в сраку така, — гиркнув чоловік, — але ти, трясця, помилилася будинком.
Він уже рушив до неї, і кімната під його ногами здригнулася.
Алекс викинула вперед руку, тягнучись до вікна, до хідника перед кафе «Телець». Відчула, як кинувся до неї Сірий у шапочці, надкушуючи цукерку «Веселі фермери» зі смаком зеленого яблука й смердячи травою. Його дух здавався якимось незакінченим і хаотичним, наче пташка, що знову й знову б’ється у віконну шибку. Але його сила була чистою та несамовитою. Дівчина підвела руки й ударила долонями в Букмекерові квадратні груди.
Велетень відлетів. Тіло врізалося в телевізор, екран тріснув, а друзки полетіли на підлогу. Алекс не могла вдавати, наче їй не подобається красти в Сірого його силу й хай навіть на мить стати небезпечною.
Вона перетнула кімнату й зупинилася над Букмекером, чекаючи, доки його затуманені очі розвидняться.
— Дванадцять штук, — сказала вона знову. — У тебе є тиждень, щоб знайти їх, інакше я повернусь і переламаю тобі кістки.
Хоча, цілком можливо, грудину вона йому вже зламала.
— У мене їх немає, — застогнав Букмекер, потираючи груди. — Дитина моєї сестри…
Алекс знала ці відмовки — сама ними користувалася. «Моя мама в лікарні. Зарплатню затримали. Машині потрібна нова трансмісія, а я не зможу заплатити, якщо не доїду на роботу». Насправді не мало значення, правда це все чи ні.
Вона присіла біля чоловіка навпочіпки.
— Співчуваю. Щиро. Але в мене моя робота, а у тебе — твоя. Дванадцять тисяч доларів до наступної п’ятниці або він змусить мене повернутися й зробити з тебе приклад для всіх дилерів на районі. А мені цього не хочеться.
їй справді не хотілося.
Букмекер, схоже, повірив.
— У нього… є щось на тебе?
— Достатньо, аби привести мене сьогодні сюди й повернути ще раз.
Раптом в Алекс щось запульсувало в скроні, а в роті стало надміру солодко від яблучної цукерки.
— Дупа, чувак. Вигляд у тебе хріновий.
Дівчині знадобилася секунда, щоб збагнути, що це каже вона… але не своїм голосом.
Букмекер витріщив очі.
— Дерріку?
— Ага! — То був не її голос, не її сміх.
Букмекер потягнувся, аби торкнутися її плеча, а його рука тремтіла від суміші подиву та страху.
— Ти… я ходив на твої поминки.
Алекс заклякла, мало не втративши землю під ногами. Помітила своє відображення в розбитому телику, але людина, котра дивилася на неї звідти, не була худорлявою дівчиною в майці й джинсах. Це був хлопець у шапочці й парці.
Вона випхала Сірого із себе. Якусь мить вони дивилися одне на одного. Виходить, це був Деррік. Алекс не знала, що саме його вбило, і не хотіла цього знати. Йому якось вдалося вийти на авансцену її свідомості, витіснити її обличчя, голос. А їй нічого із цього не хотілося.
гиркнула вона на нього.
Протягом літа ця фраза стала її улюбленими смертельними словами. Сірий розчинився.
Букмекер притиснувся до стіни, наче міг зникнути за нею. На очах у нього набрякли сльози.
— Що в біса відбувається?
— Не турбуйся про це, — заспокоїла Алекс. — Просто принеси гроші, і все це минеться.
Вона могла лише мріяти, аби все було так просто.
Rete МігаЬіІе[6]
Походження: Ґолвей, Ірландія; XVIII століття
Дарівник: «Книга та змія», 1962
«Чарівну сіть» Буквоїди придбали прибл. 1922-го. Точні дата походження й автор невідомі, але усні перекази підказують, що створили її за допомогою кельтської пісенної магії або, можливо, сейд[7] (див.
Була подарована «Книгою та змією» після невдалих спроб прикликати конкретних небіжчиків.
З
Чому хлопцям із «Книги та змії» не вдається влаштувати нічого, аби воно працювало як слід? Спершу вони воскресили купку моряків, котрі розмовляли лише ірландською. Потім спустошили свою мізерну казну, аби здобути перевірений лист із Середнього Царства, перш ніж «Вовча голова» вивалить за нього готівку. Лист щодо воскресіння короля. І кого вони отримали, коли запалили ту штуку у своїй гробниці? Не Аменхотепа чи старого доброго Тутанхамона, навіть не безголового Карла І, який з’явився б у них на порозі, ні, а Елвіса Преслі — втомленого, опухлого й голодного, з мріями про арахісове масло й сендвіч із бананом. Вони змарнували бісову купу часу, перш ніж повернути його назад до Мемфіса так, аби ніхто ні про що не здогадався.
2
Шлях назад у кампус був довгий, а спека твариною плуталася під ногами й вогко дихала в потилицю. Проте Алекс не сповільнювала крок. їй хотілося збільшити відстань між собою і тим Сірим. Що там узагалі сталося? І як їй уберегтися від таких випадків? Спиною струменів піт. Вона шкодувала, що не вдягнула шорти, але піти вибивати гроші в обрізаних джинсах здавалося неправильним.
Дівчина йшла паралельно течії каналу, рахуючи свої довгі кроки й намагаючись прояснити голову, перш ніж повертатися до кампусу. Частину цього шляху вона пройшла минулого року разом із Мерсі, щоб подивитися, як змінило колір листя, перетворившись на червоно-золотаву повінь, на застиглі в повені феєрверки. Тоді вона думала про те, як це місце відрізняється від річки Лос-Анджелес із її бетонними берегами, і пригадувала, як плавала в тих брудних водах, коли її несла сила Геллі, і хотілося, аби вони вдвох випливли до відкритого моря й стали своїм власним островом. Алекс замислилася про те, де поховали Геллі, і сподівалася, що це якесь гарне місце, геть не таке сумне, як та річка, що ледве пробивала собі шлях, мов та забита артерія.
Нині канал мав бути зеленим, пишним від літнього буяння, але його полюбляли Сірі, а Алекс не хотілося знову опинятися поруч із ними, тож вона трималася похмурих паркувальних майданчиків і позбавлених індивідуальності офісних будівель Пагорба науки, поспішала повз промислові лофти, аж доки вийшла на Проспект-стріт. Тут на неї полював лише Дарлінґтонів привид. Його голос розповідав історії про родину Вінчестерів і те, як їхні нащадки змішалися й поодружувалися з єльською елітою, або про величний склеп Сари Вінчестер, що височів над протилежним боком містечка: шматок грубо витесаного каменю два з половиною метри завбільшки, з притиснутим до поверхні, як у дитячому шкільному проєкті, хрестом. Алекс розмірковувала, чи пані Вінчестер сама обрала Еверґрін замість цвинтаря на Ґроув-стріт, бо знала, що не зможе мирно спочивати через дорогу від фабрики, на якій її чоловік виробляв ствол за стволом, револьвер за револьвером.
Дівчина не гальмувала, аж доки минула нові коледжі й перетнула Трамбалл-стріт. Приємно було знову опинитися біля кампусу, де над вулицями тінистими дашками висилися дерева. Як вона стала людиною, котра почувається вдома радше тут, ніж на вулицях поза стінами «Тельця»? Комфорт був наркотиком, та Алекс цього не розуміла, аж доки не стало занадто пізно, а вона вже підсіла на горнятка з чаєм, полиці з книжками, ночі, які не перериває завивання сирен і невтомне дзижчання гелікоптерів над головою. Її образ Тома Бреді вмить злетів, коли вона впустила Сірого, тож принаймні можна було не хвилюватися, що в кампусі здійметься метушня.
Студенти насолоджувалися теплим вечором надворі, тягали канапи, узявшись за їх краї, роздавали флаєри із запрошенням на вечірки. Якась дівчина на роликах безстрашно мчала посеред дороги в ліфчику від купальника й крихітних шортиках, а її шкіра мерехтіла в нічній синяві. Це був час мрій, чарівні перші дні осіннього семестру, щасливий туман від нової зустрічі; давня дружба знову займалася іскрами світлячків, доки ще не розпочалася справжня робота в навчальному році. Алекс теж кортіло пірнути в цю атмосферу, пригадати, що вона в безпеці, що з нею все гаразд. Проте на це не було часу.
Халупка була всього за кілька кварталів звідти, і дівчина зупинилася, намагаючись зібрати думки докупи, та обіперлася на пристінок навпроти Бібліотеки Стерлінга. Як тому Сірому вдалося заволодіти нею? Алекс знала: те, що вона зробила з Белбалм, поглибило її зв’язок із мерцями. Вона гукнула їх до себе й запропонувала своє ім’я. Вони відповіли. Вони врятували її. І порятунок, звичайно, мав свою ціну. Алекс бачила Сірих усе своє життя, а тепер могла ще й чути їх. Тепер вони стали значно ближчими, і не зважати на них стало значно складніше.