Ли Бардуго – Біснуватий (страница 16)

— Не стається, — визнав Тернер. — Я такого ніколи не бачив.　

Алекс обережно нахилилася ближче.　

— Немає…　

— Поки що запаху немає. Ми припускаємо, що смерть настала сьогодні ввечері, десь між восьмою та десятою, але знатимемо більше після розтину.　

Алекс намагалася приховати полегшення. Якась частина її розмірковувала, чи Доус мала рацію і причиною цього став їхній ритуал. Вона знала, що заблукала магія могла спричинити реальні збитки. Але ця жінка померла на кілька годин пізніше.　

Рука професорки лежала на книжці.　

— Біблія? — здивовано запитала Алекс.　

— Можливо, вона відчувала біль і шукала порятунку, — озвався Тернер. Потім трохи повагався й додав: — Також можливо, що все це зрежисовано.　

— Серйозно?　

— Придивися ближче.　

Рука Марджорі Стівен стискала книжку, а один із пальців застряг між сторінками, наче жінка намагалася зробити закладку, коли лягла й померла.　

— Де вона зупинилася?　

Тернер підняв угору сторінки вбраною в рукавичку рукою. Алекс примусила себе нахилитися ближче.　

— Книга Суддів?　

— Ти знаєш Біблію? — запитав Тернер.　

— А ви?　

— Досить добре.　

— Це частина підготовки поліціянтів?　

— Це шість років недільної школи, які я міг би витратити на бейсбол.　

— А у вас був до нього хист?　

— Та ні. Але до Письма в мене теж немає таланту.　

— То чого я не помічаю?　

— Не знаю. Книга Суддів пекельно нудна. Перелік імен і нічого більше.　

— І ви завантажили записи з камер спостереження чи щось таке?　

— Завантажили. У той час у будівлі було чимало людей, але нам доведеться відсортувати записи з фоє, аби перевірити, чи не було тут когось, кого не мало б бути. — Чоловік постукав пальцем у гумовій рукавичці по настільному календарю. Біля суботи, дня смерті Марджорі Стівен, вона — чи хтось інший — написала: «Сховай вигнаних», — Звучить знайомо?　

Алекс повагалася, потім похитала головою.　

— Можливо. Але я так не думаю.　

— Це теж із Біблії.　

— Книга Суддів?　

— Ісаї. Недоля Моава[17].　

Тернер уважно дивився на дівчину, сподіваючись побачити, чи спалахне якась іскорка. Від цього Алекс злегка здавалося, наче вона підвела його.　

— А як щодо родини професорки? — змінила вона тему.　

— Ми повідомили чоловіка. Поговоримо з ним уранці. Троє дітей, усі дорослі. Вони вже їдуть і летять сюди.　

— А він не сказав, чи була вона релігійною?　

— Якщо вірити йому, найтісніший її зв’язок із церквою — недільна йога.　

— Біблія стверджує протилежне.　

Алекс знала, який вигляд мають зачитані книжки: корінець поламаний, кутики сторінок загнуті, а самі вони вкриті позначками.　

Тепер Тернерові губи вигнулися в усмішці.　

— Це точно. Але подивися ще раз. Подивися на неї.　

Алекс не хотілося. Вона досі не відійшла від побаченого в «Чорному В’язі», а тепер ще й детектив тестував її. Аж раптом вона побачила.　

— Персні висять на пальцях, не за розміром.　

— Правильно. А тепер подивися на обличчя.　

Стерн аж ніяк не збиралася ще раз вдивлятися в ті молочні очі.　

— Вона схожа на небіжчицю.　

— Вона схожа на вісімдесятирічну небіжчицю. А Марджорі Стівен щойно виповнилося п’ятдесят п’ять.　

Шлунок в Алекс стиснувся, наче вона зашпорталася, проґавивши сходинку. То ось чому Тернер вважав, що до цього якось причетні товариства.　

— Вона не хворіла, — повів далі чоловік. — Ця пані полюбляла підійматися на Істр-Рок і Заснулого Велетня. Щоранку бігала. Ми розмовляли з двома людьми, чиї кабінети розташовано на цьому поверсі, і вони бачили її сьогодні. Кажуть, вигляд у неї був нормальний, цілковито здоровий. Коли ми показали їм фотографію тіла, вони ледве її впізнали.　

Це відгонило чимось неприродним. А що з Біблією? Товариства були не з тих, хто цитує Письмо. їхні тексти були рідкіснішими й загадковішими.　

— Не знаю, — озвалася Алекс. — Тут усе не сходиться.　

Тернер провів рукою по своєму низькому фейду[18].　

— Добре. То скажи мені, що я полюю на тіні.　

Алекс цього хотілося. Утім тут щось було не так, щось більше за жінку, яка померла на самоті з Біблією в руці, щось було в тих молочно-сірих очах.　

— Я можу пошукати в бібліотеці Лети, — запропонувала вона. — Але мені знадобиться деяка допомога навзаєм.　

— Власне, це не зовсім так працює, Дайте.　

— Тепер я Вергілій, — нагадала Алекс, подумавши, що, мабуть, не надовго. — Усе працює так, як каже Лета.　

— У тобі щось змінилося, Стерн.　

— Я підстриглася.　

— Ні, не підстриглася. Але щось у тобі не так.　

— Напишу вам повний перелік усього.　

Детектив провів її в коридор і помахав патологоанатомам, запрошуючи їх до кабінету, де вони поклали Марджорі Стівен у мішок для тіл і покотили геть. Алекс замислилася, чи закрили вони жінці очі.　

— Розповідай, що знайшла в бібліотеці, — сказав Тернер у ліфті.　

— Надішліть мені результати токсикологічної експертизи, — відповіла дівчина. — Це буде найпевніший зв’язок із товариствами. Але ви маєте рацію. Це напевно нічого такого, крім нагоди змарнувати мою ніч.　

Перш ніж двері зачинилися, Тернер устромив у них руку, і вони знову роз’їхалися,　

— Я знаю, — кинув він. — Ти завжди мала такий вигляд, наче за тобою женеться халепа.　

Алекс натиснула на кнопку, намагаючись зачинити двері.