Ли Бардуго – Біснуватий (страница 15)

— Ти не… Це може бути пов’язано з тим, що ми зробили?　

Трясця. Алекс про це навіть не подумала. Варіант був малоймовірним, але в ритуалів траплялися різноманітні віддачі, а надто коли вони не вдавалися.　

— Сумніваюся, — сказала вона впевненіше, ніж почувалася.　

— Хочеш, аби я поїхала з тобою?　

Якась її частина хотіла цього. Доус була кращим представником Лети, ніж Алекс колись удасться стати. Вона знатиме, куди дивитися, що казати. Але вона була травмована всередині й ззовні. їй потрібен був шанс зцілитися й трохи поборсатися у відчутті власної провини та скорботі. Алекс знала те відчуття.　

— Ні, ти Окулус. А це справа Данте.　

Ці слова сміховинно заспокоїли Доус. Вона не здавалася на волю страху. Вона дотримувалася протоколу.　

Дівчата їхали з відчиненими вікнами, огорнуті прохолодним нічним повітрям. Просто зараз вони могли бути де завгодно. Вони могли бути ким завгодно, звільнитися від страху чи обов’язку й прямувати до якогось гарного місця. На канікули. На вечірку. До хатинки на узбережжі. Дарлінґтон міг розтягнутися позаду, запхавши наплічник під сидіння й закинувши руки за голову. З ними все могло бути гаразд.　

— Це був він? — прошепотіла в темряві Доус, і нічне повітря підхопило її слова й кинуло на заспане місто, на довколишні будинки й поля.　

Алекс не знала, що відповісти, тож увімкнула радіо й поїхала до кампусу, мріючи побачити вогні «Іль-Бастоне», котрі повідомлять їй, що вона вдома.　

Дарлінґтон легко впорався із шакалами — нічого дивного. У нього просто на лобі написано, що він належить до Лети, і так приємно бачити, що хтось щиро насолоджується всіма дарами «Іль-Бастоне». Коли я пояснювала йому деталі еліксиру Гайрама, він процитував мені Єтса. «Світ наповнений магічними речами, що терпляче чекають, доки наше чуття стане достатньо гострим». Мені бракувало сміливості зізнатися йому, що я знаю цю цитату й завжди ненавиділа її. Занадто легко повірити, що за нами стежить і нас вивчає щось нескінченно терпляче, а ми тим часом, нічого не підозрюючи, мчимо до незворотного одкровення.　

Мій новий Данте завзятий, і я підозрюю, що моє найперше завдання — зашкодити цьому його ентузіазмові вбити його самого. З якою легкістю він говорить про магію, наче вона не заборонена, наче вона не потребує завжди жахливої розплати.　

8

Коли вони повернулися до арсеналу, Доус проінструктувала Алекс, як зцілити опіки на її пальцях, увесь час наполягаючи, що з нею все гаразд і вона залюбки залишиться на самоті. Стерн бачила, що з Памелою точно не все гаразд, та якщо їй хотілося вчепитися в навушники й дві години не братися за дисертацію, заважати вона не збиралася. Мерседес дівчина запаркувала позаду «Іль-Бастоне», щоб Доус не переживала, що вона поїхала сама, і викликала машину до медичного факультету.　

Тернер скинув їй адресу, але цю частину кампусу вона знала не дуже добре. Якось раз бувала в медичній бібліотеці, коли Дарлінґтон відвів її до підвальної кімнати з гарненькими панелями на стінах, уздовж яких вишикувалися полиці зі слоїками з чорними кришками й квадратними етикетками — у кожному плавав цілий людський мозок або його частина.　

— Кушинґова приватна колекція, — повідомив він, висуваючи одну із шухляд під полицями, де було сховано рядок черепів немовлят.　

Він натягнув гумові рукавички й вибрав два з них для щоквартального передбачення, яке влаштовували «Череп і кістки».　

— Чому ці? — запитала Алекс.　

— Черепи ще не сформовані повністю. У них можна побачити всі можливі варіанти майбутнього. Не переймайся, ми повернемо їх неушкодженими.　

— Я не переймаюсь.　

Зрештою то були лише кістки. Утім візит до Кушинґової колекції дорогою назад Дарлінґтон з її дозволу здійснив самотужки.　

Будівля на Джордж-стріт, 300, анітрохи не скидалася на чарівну давню бібліотеку з її стелями, помережаними зірками. Майже весь квартал посідала кафедра психології — велика, сіра й сучасна споруда. Алекс очікувала побачити поліційні автівки, загороджувальну стрічку для місць злочину, можливо, навіть репортерів. Але все було тихо. Перед темним фургоном на вулиці був припаркований Тернерів «додж».　

Вона довго стояла на хіднику. Торік благала Тернера залучити її до розслідування, а от тепер вагалася, думаючи про створіння в золотавому колі, яке могло бути чи не бути Дарлінґтоном. Алекс уже й так мала забагато занепокоєнь і забагато таємниць, які треба було зберегти. Вона не могла дозволити втягнути себе у вбивство. А якась параноїдальна частина її розмірковувала, чи це, бува, не якась вигадлива підстава; а що, як Тернер дізнався про завдання, які вона виконувала для Ітана.　

Проте варіантів було небагато: піти додому чи пройти крізь вогонь, а Стерн не надто вміла залишатися необпаленою. Вона написала Тернерові, і за хвилину вхідні двері відчинилися.　

Детектив помахав, запрошуючи її всередину. Вигляд у нього був гарний, але так було завжди. Чоловік умів одягатися, і його літній костюм кольору хакі складався із самих лише чітких ліній і гострих складок.　

— У тебе такий вигляд, наче ти втекла з дитячої кімнати поліції, — сказав він, помітивши її спортивний костюм з емблемою Лети.　

— Я взялася за кардіотренування. Прибігла сюди підтюпцем.　

— Справді?　

— Ні. Що відбувається?　

Тернер похитав головою.　

— Імовірно, просто пересічна смерть, ніяк не пов’язана з… фокусами-покусами. Але після балагану, який ви влаштували минулого року, я хотів почути експертну думку.　

— Я націлилася розслідувати злочин, Тернере. А ви на що націлились?　

— Я вже шкодую, що зателефонував тобі.　

— І ви такий не один.　

У фоє було тихо й темно, усередину лилося лише світло вуличних ліхтарів. Вони поїхали ліфтом на третій поверх, і Алекс рушила за детективом голим коридором, що його яскраво освітлювали флюоресцентні лампи. Помітила ліжко на колесах і двох чоловіків у синіх вітрівках, котрі підпирали стіни під кабінетом патологоанатома, не бачачи нічого, крім своїх телефонів.　

Вони чекали, щоб забрати тіло.　

— Де всі? — поцікавилась Алекс. Не могла відігнати думку про цирк навколо Тариної смерті.　

— Наразі все скидається на природну смерть, тож ми намагаємося не здіймати галасу.　

Тернер провів її до тісного, захаращеного кабінету з великим вікном, з якого вдень, мабуть, відкривався гарний краєвид. А тепер воно було просто блискучим чорним дзеркалом, і Алекс, упіймавши своє відображення, знервовано подумала, наче потрапила в якусь іншу версію свого життя. їй таки доводилося бувати в дитячій кімнаті поліції, і просто пощастило, що в дорослому віці вона обійшлася без приводів. Побачивши власне віддзеркалення в недолугому спортивному костюмі поруч із Тернером у його вишуканому одязі, Алекс відчула себе якоюсь миршавою, і це їй не сподобалось.　

— Хто вона така? — запитала дівчина.　

Жінка завалилася на робочий стіл так, наче поклала голову на витягнуту руку, щоб подрімати кілька хвилин. Її довге, заплетене в косу, злегка посивіле волосся лежало на плечі, а окуляри висіли на різнокольоровому ланцюжку на шиї.　

— Ти була біля вогнища? — поцікавився Тернер. — Від тебе пахне… — Він повагався, і Алекс здогадалася, що детектив не знаходить слів, адже пахло не зовсім димом.　

— Ритуальні штуки, — пояснила вона, і Тернер передбачувано насупився.　

Але він залишався детективом.　

— Сьогодні не четвер.　

— Я намагаюся трохи дати лад справам, доки семестр не почався як слід.　

Тернер подивився на неї так, ніби знав, що це брехня, ну й нехай. Алекс нітрохи не прагнула пояснювати йому, що вони з Доус намагалися висмикнути Дарлінгтона з пекла й результати

можна було назвати винятково несподіваними. Тернер навіть не здогадувався про їхні спроби.　

— Хтось знайшов її тут? — запитала вона.　

— Її звуть Марджорі Стівен, вона штатна професорка психології. Майже двадцять років на кафедрі, керує однією з лабораторій. Нічний прибиральник знайшов тіло й зателефонував мені.　

— Зателефонував вам? А не в 911?　

Детектив похитав головою.　

— Я знаю його по-сусідськи, він друг моєї мами. Йому не потрібні проблеми з копами.　

— Мені теж.　

Тернер вигнув брову.　

— Ну, то поводься відповідно.　

Кожна примхлива кісточка в тілі Алекс мріяла порадити йому відвалити нахрін.　

— Чому я тут?　

— Роздивися все. Місце злочину з’являється й зникає.　

Алекс не була певна, що їй хочеться це робити. Після приєднання до Лети вона бачила забагато небіжчиків, а це друге тіло за три дні.　

Вона обійшла жінку, тримаючись подалі й намагаючись уникати холодної присутності.　

— Ісусе. — Дівчина задихнулася від несподіванки, дійшовши до іншого боку. Очі в жінки були широко витріщені, зіниці зробилися молочно-сірими. — Що це було? Отрута?　

— Поки що не знаємо. Можливо, нічого особливого. Аневризма, удар.　

— Від удару такого не стається.