Ли Бардуго – Біснуватий (страница 18)
— Привіт, Цві, — кинула тілоохоронцеві, що стояв біля дверей.
Статура в того була не така, як у викидайла. Він був високий, але жилавий, і подейкували, що колись він служив у Моссаді. Алекс бачила його в дії лише раз, коли якийсь нахабний тип почав стріляти посеред вечірки. Цві вибив пушку в нього з рук, його самого викинув за двері, а звук пострілу ще досі рикошетом відбивався від стін. Пізніше вона довідалася, що рука в того типа була зламана у двох місцях.
Цві смикнув підборіддям, дивлячись на Алекс, і жестом наказав їй підняти руки. Вона стерпіла його поплескування — легке й ефективне, а не хапання за цицьки чи повільне мацання, якими займався дехто з Ітанових посіпак, — і зайшла за тілоохоронцем до будинку. В Ітана повсюди були мармурові підлоги, кришталеві люстри, високі стелі з гарною акустикою. Речі, які колись були для Алекс синонімом статків, розкоші, скринею зі скарбами, коштовною і бажаною. Та Єль перетворив її на снобку. Тепер золото, вбудовані світильники й мармур із прожилками здавалися показушними й дурнуватими. Вони аж кричали: щойно зароблені гроші.
Ітан сидів на велетенській канапі, оббитій білою шкірою, а крізь гігантські скляні двері з вулиці долинали звуки ритм-енд- блюзу.
— Алекс! — тепло привітався він. — Ти заскочила мене зненацька.
— Чому б мені не прийти? — спитала вона.
Невинне, простодушне зайченятко, на яке навіть не треба полювати.
Він засміявся.
— Правда, правда. Не думаю, що тобі хочеться, аби я за тобою сам прийшов. Голодна? Пити хочеш?
«Завжди».
— Та не дуже.
— Алекс, — посварився він, наче люба бабуся. — їсти корисно.
Та ну, до біса. Алекс, у яку він мав повірити, не мала причин для хвилювання. Вона не мала що приховувати.
— Точно, дякую.
— Ти завжди ввічлива. Не те що Лен. Аліца спекла пиріг.
Він помахав іншому озброєному чоловікові, котрий зник на кухні.
— Як в Аліци справи?
Ця жінка була Ітановою кухаркою і, схоже, ніколи не схвалювала того, що відбувалося в будинку.
Ітан здвигнув плечима.
— Завжди вона жаліється. Я купив їй… як це? Діснеївський річний абонемент. Тепер вона ходить туди щотижня.
Охоронець повернувся з велетенською скибкою вишневого пирога, прикрашеною кулькою ванільного морозива.
Крізь скляні двері Алекс бачила, як блискуча Сіра в обтислій сукні виписує на танцмайданчику спіралі, підійнявши руки над головою і притискаючись фантомним тілом до гостей, які нічого не помічали.
Алекс змусила себе відкусити шматочок пирога.
— Ісусе, — пробурмотіла вона з повним ротом. — Це, либонь, найсмачніше з усього, що мені доводилося їсти.
— Я знаю, — погодився Ітан. — Саме тому й тримаю її.
Він трохи подивився, як дівчина їсть. Коли тиша стала нестерпною, вона відставила тарілку на великий скляний кавовий столик і витерла рота.
— Я думав, що ти вже померла, — озвався Ітан.
Ставка була не така аж погана.
— Думав, ти померла від передозування, — повів далі він. — Чи, може, зустріла чергового поганого хлопця?
Звучало переконливо.
— Ага, я де з ким познайомилась. Він милий. Ми збираємося переїхати на Східне узбережжя.
— Нью-Йорк?
— Побачимо.
— Дуже дорого. Зараз навіть Квінз дорогий. Мені не вдалося знайти того, хто вбив Аріеля.
— Прикро це чути.
Ітан знову здвигнув плечима.
— Знаєш, це дивно. Тому що злочин не був чистий. Він потворний. Працював любитель. Такі люди не замітають слідів.
— Я не знаю, що сталося тієї ночі, — сказала Алекс. — Якби знала, то не захищала б людей, які вбили моїх друзів.
— А Лен був твоїм другом?
Це запитання приголомшило її.
— Щось типу того.
— Я так не думаю. — Він махнув рукою на подвір’я. — Це не мої друзі. їм подобаються моя їжа, мій дім, мої наркотики.
Вампіри. Знаєш, як у пісні Тома Петті[23]?
— Точно.
— Я люблю ту пісню. — Він натиснув на кілька кнопок на телефоні — і до кімнати полилося гітарне деренчання. — Цві закочує очі. — Алекс озирнулася за плече на кам’янолицого тілоохоронця. — Він думає, мені потрібна нова музика. Але мені подобається це. Я не думаю, що Лен був твоїм другом.
Алекс провела з Леном багато років життя, спала з ним, була в нього на побігеньках, возила для нього наркотики. Крала й виносила з магазинів для нього, трахалася для нього з незнайомцями. Дозволяла йому трахати себе, навіть коли не хотіла, щоб її трахали. З ним вона ніколи не кінчала, жодного разу, але час від часу він смішив її, а це, можливо, навіть важливіше. Вона раділа, що він помер, і ніколи не завдавала собі клопоту поцікавитися, де його поховали та й узагалі чи забрали батьки тіло. Вона не почувалася винною, не шкодувала й не відчувала нічого, що мала б відчувати до друга.
— Може, і не був, — погодилась Алекс.
— Добре, — промовив Ітан, наче був її психологом і вони щойно здійснили якийсь прорив. — Проблема поліції в тім, що вони дивляться лише… — Він помахав рукою в себе перед обличчям, — ось сюди. Лише на те, чого очікують. Тому перевіряють дорожні камери, шукають машини. Хто просто так прийде до будинку, щоб скоїти злочин? — Він помахав туди-сюди пальцями — безголовий чоловічок прогулявся в повітрі. — Пішки. Тупо навіть думати про це. Але є таке поняття, як «мудрий дурень».
«Софомор». Грецькою so
— Тож я подумав, чому б не подивитися. Хіба це може нашкодити?
Ще й як може, підозрювала Алекс. Невже Ітан знав, що вона вбила Аріеля?
Невже насправді він притягнув її сюди, щоб зрівняти рахунок? А вона, як телиця, просто так прийшла до нього додому?
— Знаєш ломбард на Вановен?
Алекс знала. Вона знала всі ломбарди в околиці. Заклала там дідів келих для кідушу[25], коли розпачливо потребувала готівки.
— У них постійно працює камера, спрямована на тротуар, — повідомив Ітан. — Якщо проблем нема, записи вони не дивляться. Але в мене була проблема. В Аріеля була проблема. Тож я подивився.
Він підняв угору телефон. Алекс знала, що саме побачить, та однаково взяла його.
Хідник був зеленуватий, вулиця майже вільна від машин і чорна, як річка. У кадрі з’явилася дівчина. Вона була вбрана лише в майку та білизну й щось стискала в руках. Алекс знала, що це уламки Ленової дерев’яної битки. Тієї, якою вона вбила його, а ще Полюбе, і Бомбу, і Кема. Й Ітанового кузена Аріеля.
Алекс ковзнула пальцем по екрану, перемотуючи. Відчувала, що Ітан розглядає її, зважуючи всі варіанти, але не могла відірвати погляду від дівчини на екрані. Та здавалася занадто яскравою, наче світилася, а очі в зеленому світлі камери нічного бачення були дивними. «Геллі була зі мною, — подумала Алекс. — Усередині». Тієї останньої ночі Геллі додала їй сили, допомогла позбутися доказів, змусила відмитися в річці Лос-Анджелес. Геллі захищала її до кінця.
— Маленька дівчинка, — зауважив Ітан. — І так багато крові.
Сенсу заперечувати, що на відео вона, не було.
— Я була під кайфом. Не пам’ятаю нічого з…
Останні слова промовити не вдалося. М’язиста рука стиснула їй горло й відірвала від землі. Цві.
Намагаючись вирватися з його руки, Алекс вчепилася нігтями в шкіру. Відчула, що чоловік підняв її з канапи, ступні копали саме повітря. Навіть не могла закричати. Бачила Ітана в білих подушках, який розглядав її зі спокійною цікавістю, гостей за вікном, які, нічого не підозрюючи, зібралися біля басейну. Небіжчиця в блискітках далі танцювала.
Алекс не думала. Її рука вистрілила вперед, а свідомість потягнулася до Сірої, вимагаючи віддати свою силу. Рот наповнився присмаком цигарок і вишневого блиску для губ, у горлі свербіло, наче вона щойно нюхнула. Відчувався запах парфумів і поту. Сила хвилею накрила її.
Дівчина схопила Цві за руку й стиснула. Він здивовано рохнув. Алекс відчула його кістки в долонях. Тілоохоронець відпустив її, і Алекс горілиць гупнулася на канапу. Підскочила на ноги, схопила зі столика незграбну скульптуру й замахнулася. Але Цві був швидкий, а вона попри всю силу всередині не була натренованою. Мала лише грубу силу. Чоловік легко ухилився від удару, й інерція понесла скульптуру на стіну з такою силою, що пробила її наскрізь. Алекс відчула, як кулак Цві впечатався їй у нутрощі, аж памороки забило. Вона гупнулася на одне коліно й схопила чоловіка за ногу, скориставшись силою Сірої, щоб збити його на землю.