Левко Лук’яненко – З часів неволі. Сосновка-7 (страница 95)

— Я українець з багатьох поколінь, але десь у глибині сербського походження. Проте не кров вплинула на формування мого політичного світогляду, а мій батько — яскравий офіцер російської імператорської армії. На ньому так чудово сиділа військова уніформа, знаєте, шкіряні портупеї, золоті погони! А з якою гордістю він, бувало, поправляв портупею й наган?! Після більшовицької революції ми жили в Югославії. Я був підліток. Переймаючись батьківською офіцерською гордістю, я прагнув одного: швидше вирости і собі одягти офіцерську уніформу, стати поруч з батьком. На жаль, з плином часу в Югославії батьківські золоті погони все більше висіли в шафі на вішаку, а не на батькових плечах, а уява про офіцерську кар’єру трансформувалася у програму боротьби за звільнення Росії від комуністичної диктатури. Виник Народно-трудовий союз, і я став його активним членом.

— Не сумніваюся, що ви вивчали історію краху династії Романових і зауважили, що більшовики захопили владу якось дуже легко. Думаю, що ви розумієте, що основною силою, що повалила царат, були національно-визвольні сили колоніяльних народів, а більшовики тільки уміло скористалися нагодою. Зрозуміло чому: вони діяли в центрах влади в Петербурзі й Москві — це надзвичайно важливо, а “инородцы” діяли на периферії в різних місцях і, ясна річ, без взаємної координації своїх зусиль. Вам ніколи не доводилося думати над сенсом прагнення української нації до своєї державности?

— Ніколи не сприймав себе за українця, — продовжував Дивнич. — Я вихований був у межах великоросійської культури, переважно політичної, себе сприймав за носія її ідеалів, а іншого просто не сприймав. Я знав про петлюрівщину на Україні, басмачів у Середній Азії та інших сепаратистів. Ці рухи були породжені окремими ображеними інтелігентами, не мали серйозних політичних традицій боротьби і того не заслуговували на серйозну увагу. Ось більшовики з їхніми глобальними ідеями — це серйозно, і того вони взяли владу.

— Мені здавалося, що кожна людина мала б вивчати коріння свого народу, його продовжувати і збагачувати своїм особистим вкладом. Бо ж окрім суспільних структур і державної політики, існує сім’я та духовні цінності побутового, етнічного характеру з глибинними поняттями про добро і зло, про любов до своєї землі, природи і всього того, до чого прив’язана кожна людина тілом і душею. Знаєте, могила батьків прив’язує нас до себе і до землі не тільки крапелькою спільної крови, а прив’язує і до неба, куди у свій час полинуть і наші душі.

— Люди забувають про небо і дбають про земне життя.

— Як ви з Югославії потрапили в Совітський Союз?

— Я посідав одне з провідних місць в керівництві НТС. Мені довіряли повністю. Готувався до переходу на совітську територію для організації підпільних ентеесівських організацій. Коли в 1940 році стало ясно, що Сталін захопить Бессарабію, я з Югославії переїхав у Бессарабію ближче до її східного кордону й поселився там. Совітські війська рушили на захід. Вони перекотилися, так би мовити, через мене й пішли далі в західному напрямку. Я опинився на совітській території, і вже не треба було долати кордон з його складною й хитрою системою охорони. З Бессарабії подався до Москви, зустрівся з потрібними людьми, провів кілька нарад і разом намітили план дій, проте початок війни 22 червня 1941 року все змінив. Замість нашої підпільної боротьби проти комуністів ціла німецька держава рушила свою армію на схід. З одного боку ми раділи — бо ж великий похід проти комуністів, з іншого — це зовсім не те, що ми хотіли.

Гітлер хоче знищити саму російську державу. Становище наших діячів в Югославії повисло в повітрі, коли Гітлер рушив військом супроти південної Європи. Я повернувся до проводу НТС для участі у виробленні нової тактики. В 1944 році ще раз перейшов (за взірцем 1940 року) на совітську територію знову ж для заснування ентеесівського підпілля.

1947 року заарештували. КДБ через свою агентуру в лавах НТС зібрав досить інформації про мене, і після довгого слідства мене засудили на 20 років каторги й спрямували в Норильськ. Між іншим, перший каторжанин, з яким я там познайомився — це ваш земляк Данило Шумук. Він також дістав 20 років каторги.

— Що КДБ конкретного знайшов проти вас?

— Розкопав дві явки 1940 року і встановив прізвища двох тодішніх ентеесівців. Обоє у війну загинули, у всякому разі їхній слід зник і вони не могли підтвердити будь-що на слідстві й суді, але сам факт тодішньої діяльності був підставою судити за зраду. Підставою ідейного звинувачення була програма НТС.

— Коли і як вас звільнили? Чекісти загалом не довіряють розвідникам, шпигунам та іншим таким людям. Такі люди — це сильні індивідуальності, і вони спроможні йти самостійно обраним шляхом.

— Справа в тому, що я справді змінився. Справді переглянув і змінив свою ідеологію внаслідок глибшого вивчення комуністичної ідеології та питомо російських національних інтересів. Не буду лукавити: у концтаборах я відкрив для себе одну з надзвичайно потужних небезпек для російської держави, якої я до концтаборів не бачив, або точніше недооцінював — це націоналізм. Націоналізм загалом і передусім — український. Тільки в концтаборах я побачив, зрозумів і належно оцінив його величезну силу. Я побачив, що його ідеологія йде з глибини багатьох минулих сторіч, що ідея національної свободи сильніша від ідеї загальнолюдської демократичної свободи, що у вас завжди були і тепер є багато людей сильної волі, глибокого розуму і фанатичної відданості цій ідеї, тому націоналізм — страшна небезпека для Росії.

— Що є великим і що є малим з точки зору російських інтересів?

— Відповідь на це питання залежить від того образу Росії, який маємо в голові. І коли я почав думати над цим питанням, то побачив, що у великому і НТС і комуністи однакові: вони мають один і той же ідеял — Росія над частиною світу — над ще більшою частиною — Росія над цілим світом.

НТС вважає, що Росія може досягнути такої мети, перебуваючи в середовищі капіталістичних країн і в союзі з православ’ям чи, ширше кажучи, з християнством. Капіталістичний світ демократичний, тобто неорганізований. У ньому є величезні можливості для проведення роботи з поступової трансформації свідомости мас у бажаному для Росії напрямку. Поступово я зрозумів, що комуністичний шлях до тієї ж мети правильніший. З точки зору великого — найвищого інтересу Росії — шлях до мети — це мале, бо ж до однієї мети може бути не один шлях, а кілька. Справді, погляньмо: в умовах капіталістичної свободи й демократії кожна людина має свій світогляд, держиться за свою власність, і навіяти всім однаково прихильну думку щодо Росії у ближче півсторіччя чи й сторіччя практично неможливо. Та навіть маючи симпатії до Росії, вони не відмовляться від своїх національних суверенітетів і не поступляться владою Росії.

А тепер погляньмо на тактику комуністів. Вони несуть світові нову ідею, ідею побудови нового соціялістичного, а в перспективі — комуністичного суспільства. Ця ідея сильна тим, що апелює до простого народу, якого 90% в кожній нації. Цим 90% вона обіцяє менше праці і більше матеріяльних благ, тобто те, що цій категорії й потрібно.

— У нас тут у зоні начитані люди кажуть, що комуністи за 30 років панування винищили 40 мільйонів людей — більше ніж царська династія Романових за 300 років свого панування від 1617 до 1917 років.

— Я чув іншу цифру — 60 мільйонів.

— Жах! Людожерська система! Причому зауважте, що трощила кості не тільки українським націоналістам і селянам, які не хотіли йти в колгосп. Трощила російську інтелігенцію і національно змішане населення Сибіру! Який абсурд проголошувати гасла “Все для людини” і нищити в людині людину; “Все для майбутнього щастя людей” і винищувати десятки мільйонів теперішніх людей. Якесь божевілля!!

— Ви сприймаєте цілі КПРС приземлено.

— Я думаю, що найвище благо людини — це її життя, тому не можна задля блага людини вбивати її.

— Ви зійшли до індивіда, а мова йде про суспільства.

— То що, в інтересах совітського суспільства було вбивати 60 мільйонів членів цього суспільства?!

— Ви не можете зрозуміти виправданість таких великих жертв, доки не підніметеся до розуміння вищих цілей. Вищі цілі — це глобальні цілі. З точки зору досягнення їх жертва в 60 мільйонів не здається неприйнятною.

— Це остаточна межа чи з виходом комуністичної влади в інші країни цифра жертв може збільшуватися?

— Залежно від обставин. Якщо буде опір і його доведеться долати, то, очевидячки, і цифра жертв збільшиться.

— А коли вона досягне вершини, яка вже не збільшувалась би?

— Коли влада комуністів запанує у всьому світі.

— Як ви гадаєте, коли це хронологічно може бути?

— Точно визначити неможливо. Гадаю, що в межах життя одно-го-двох поколінь.

— Покоління — це 25 років?

— Десь приблизно так. Може трохи довше.

— Це означає, що стільки часу відведено жити українській нації?

— Ну, ви ж розумієте історичні закономірності розвитку світу: вони від нас не залежать. Ви мусите з цим змиритися. Від нас залежить, чи ми їх приймемо, чи не приймемо і чинитимемо опір. В обох випадках суспільний результат буде однаковий, а індивідуальна доля різна. У першому випадку перемагає соціялістична ідея і ми гарантуємо собі життя (і можливо, непогане), у другому — знову ж соціялістична ідея перемагає, але ми гинемо безслідно і безславно.