Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 82)

— Впевнена, я тепер не зможу позмагатися з іншими дівчатами.

Себастіан хапає мене за руку і стискає кінчики пальців.

— Я відіслав тих дівчат додому.

— Як? Але я думала…

— Останні кілька тижнів я намагався переконати себе, що зможу це зробити. Я з ними розмовляв, танцював і… — він зітхає і, здається, не хоче говорити про інше.

— І що?

— Вони — не ти. І ніколи не будуть тобою. Я вирішив більше не вдавати, що зможу так жити.

Тепло наповнює мене, я пригортаюсь до його грудей.

— Басті…

— І якщо ти не готова до весілля, моїй мамі доведеться із цим змиритися.

Від згадки про королеву мені перехоплює подих.

— Як вона?

— Мати? Сильна, ніж будь-хто уявляє. Ніхто у Дворі Тіней не знає, що книга пов'язана з її життям, тому її поки не використали проти королеви.

— А що як вони це зрозуміють?

Себастіан обіймає мене, заривається носом у моє волосся й глибоко вдихає його запах.

— У мами найкращі цілителі в королівстві. Вони знайдуть спосіб зміцнити її сили, а якщо не вийде… — він мовчить так довго, що я зрештою відриваюся від його теплих грудей, аби поглянути йому у вічі. В них бринить не горе, а радше задумливість.

— То що як не вийде? — ще раз запитую його.

— Мати робила вибір, знаючи його наслідки.

— А як же ти? Вона ж твоя матір.

Себастіан глибоко вдихає.

— У мене було багато років, щоб підготуватися до цього. Усе, що я можу зробити — це якнайкраще дбати про її королівство.

— Ти видаєшся мудрішим за свій вік, принце Ронане Себастіане. Думаю, коли настане час, ти станеш чудовим королем.

Себастіан сумно всміхається, і я бачу запитання в його очах: якщо він буде королем, чи буду я його королевою? Не знаю, що на мене чекає, але часу на роздуми в мене мало. Натомість Себастіан починає говорити, і я чую геть інше запитання:

— Ти хочеш побачити сестру?

Я різко вдихаю.

— Так. Це можливо?

— Я попрошу своїх людей підготувати портал, і ми вранці підемо до Нік.

Я насуплююсь.

— Я просила Мордея відправити Джас до чарівника Тріфена.

— Мені довелося підшукати їй інше місце, — пояснює Себастіан. — Чарівник Тріфен не займається благодійністю.

Це правда.

— Упевнена, Нік піклуватиметься про Джас, аж доки та зможе жити самостійно.

Себастіан довго мовчить.

— Ти говориш так, ніби не збираєшся з нею залишатися.

Я розтуляю рота, щоб заперечити, але заперечень у мене немає. Кладу свої долоні на його обличчя.

— Мені дуже прикро за все, що говорила про тебе і твій народ, — я затинаюсь. — Я кохаю тебе, Себастіане. Я не можу жити у Фейрскейпі. Це вже не мій дім.

Себастіан реагує доволі стримано. Він пильно вивчає моє обличчя.

— А де ж дім?

— Я не впевнена, чи він у мене є.

Себастіан нахиляє голову й ніжно торкається моїх вуст своїми.

— Я збудую для тебе дім… якщо дозволиш.

Я пригортаюся до нього, насолоджуюсь теплом його тіла, його спокійною силою, і мені здається, я могла б йому це дозволити.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Після кількох тижнів, проведених у Фейрії, все у Фейрскейпі здається мені сірим. Від неба до будинків, від трави до дерев — усе потьмяніло, ніби людський світ накрила сіра завіса.

Будинок Нік зовсім такий, яким я його пам’ятаю. Себастіан стискає мою руку, коли ми підходимо до її квартири. Чи знає він, як мене нудить від цих злиднів?

Нік зустрічає нас біля дверей. Вона хапає мене за руку й тягне всередину, негайно зачиняючи за нами двері.

— Вони досі шукають тебе, Брі.

— Хто… — Ґорст. Я пролізла в його сховище і вкрала гроші, щоб заплатити мадам Вівіас. Зараз здається, що все це було в іншому житті.

— Я так хвилювалася за тебе. Якби я не знала, що люди Ґорста досі шукають тебе, подумала б, що вони тебе зловили.

Нік щосили обіймає мене. Вона пахне милом і пелюстками троянд. Усе, як я пам’ятаю.

Здається, до цієї миті я не усвідомлювала, як сильно скучила за нею.

Нік відступає, але продовжує тримати мене за плечі й розглядає з ніг до голови.

— У тебе просто приголомшливий вигляд. Я ж казала тобі, що у Фейрії трапляються і хороші речі.

Нік переводить погляд на Себастіана, супиться і знову дивиться на мене. На її обличчі застигло питання: «Що йому відомо?».

Я ледь стримую сміх. На час нашої подорожі до світу смертних Себастіан обернувся на людину. Нік не знає, що він фейрі, тим паче — принц Милостивих.

— Я все знаю, — тихо каже він, і я киваю на знак підтвердження.

— Як Джас? — запитую я.

— З нею все гаразд. У неї було зневоднення, вона не розуміла, що трапилося, але зараз їй краще. Чарівник Тріфен допомагав їй, поки вона була в нього.

— Щиро тобі дякую.

Нік обертається до спальні.

— Зараз вона спить, але не сумніваюсь, що радо прокинеться, щоб побачити тебе. — Перш ніж я встигаю зупинити її, Нік відчиняє двері, і світло з вітальні ллється в крихітну спальню. — Джас? Твоя сестра тут.

Я роблю крок уперед, і в мене стискається горло. Скільки разів за останні тижні я просила Дзеркало показати мені сестру, щоб не почуватися такою самотньою! Скільки разів я хотіла здатися, але продовжувала заради неї! Джас зістрибує з ліжка, я кидаюся до неї.

Джас тремтить, пригортаючись до моїх грудей, і тихо схлипує:

— Я знала, що ти прийдеш. Знала, що ти мене знайдеш.

— Вибач, що знадобилося так багато часу, — я роблю крок назад і розглядаю її. Джас змінилася. Зовні — та сама дівчинка, але відчувається, що вона багато пережила. Під очима в неї темні кола, але, на відміну від останнього разу, коли я бачила її в Дзеркалі, на щоках проступає рум'янець. — Мені стільки всього треба тобі розповісти.