Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 8)

Скручуюся калачиком на ліжку і переповзаю на свою половину. Я надто втомлена, щоби плакати, надто шокована, але мої очі печуть. Джас справді зникла.

Двері, клацнувши, відчиняються, скриплять старі петлі, а потім зі свистом зачиняються знову. Навіть не обертаючись, я відчуваю присутність Себастіана. Матрац прогинається, коли він опускається на ліжко й лягає набік, обличчям до мене. Себастіан бере мене за підборіддя й обережно підіймає голову, щоб бачити мої очі.

— Гей… — він витирає мої сльози великим пальцем. — То це таки правда?

Я не можу відвести від нього погляду — від очей кольору штормового моря, від зморшки між бровами, що краще за будь-які слова передає його хвилювання і страх.

— Брі?

— Це правда, — я судомно ковтаю, намагаючись, щоб голос звучав спокійно. — Мадам Вівіас продала її.

Себастіан зажмурюється і бурмоче прокльон.

— Один рік, — шепоче він, і його щелепа міцно стискається. — Ще один рік, і я міг би сам звільнити тебе.

— Ти не винен, Басті. Не звинувачуй себе за те, що зробила мадам Вівіас.

Себастіан важко видихає і розплющує очі. Він забирає одну мою руку від тканини і стискає у своїх долонях.

— Будь ласка, пообіцяй, що не шукатимеш її. Я не витримаю думки про те, що може статися з тобою, якщо ти вирушиш до Фейрії.

— А як же те, що відбувається з Джас просто зараз?

— Просто дай мені шанс. Дозволь мені розібратися з усім цим.

Себастіан завтра їде на наступну частину свого навчання. Не знаю, що він може зробити, але я киваю. Я не відмовлюсь від його допомоги, хоч і не вірю, що він може врятувати Джас.

Себастіан відпускає мою руку й роззирається кімнатою, яку я останні дев'ять років ділила зі своєю сестричкою.

— Куди ти підеш? — запитує він.

У мене небагато речей. Я спакую все і заберусь звідси ще до заходу сонця.

— Моя подруга Нік заборгувала мені послугу. Я залишусь у неї.

Доки не вигадаю, як повернути Джас.

Нік жахливо почуватиметься через учинок мадам Ві, можливо, навіть звинувачуватиме в цьому себе. Але у глибині душі я розумію, що навіть якби ми не пропустили оплату цього місяця, то пропустили б у якомусь із наступних. Гроші, які я віддала Нік, не врятували би Джас, бо ця бездушна відьма тримала наші життя у своїх руках.

— Мені шкода, — каже Себастіан, уважно розглядаючи моє обличчя.

— Мені теж.

— Я обіцяв чарівникові Тріфену допомогти з наступним клієнтом. З тобою все буде гаразд, якщо я зараз піду? Я повернусь до тебе пізніше.

Я киваю, і одна-єдина сльоза зривається з моїх вій. Себастіан дивиться, як вона стікає щокою, а потім повторює її рух своїм великим пальцем. Цей дотик такий ніжний, що мені хочеться обхопити його руками, заритися в нього, заховати обличчя в Себастіана на грудях і прикинутися, ніби нічого не відбулося.

Натомість я прощаюсь. Я навіть рада, що він іде, бо тепер зможу вигадати якийсь план.

* * *

Домашній гоблін мадам Вівіас живе під сходами біля кухні. Я обережно стукаю однією рукою, а іншою знімаю резинку зі свого волосся.

Гобліни люблять людські волосся, зуби й нігті — збирають їх, як Милостива королева збирає коштовності. Якщо я хочу отримати якусь інформацію від Бейккена, доведеться пожертвувати своїм волоссям. Усі ці роки я відмовляла йому в такій розкоші, тож, сподіваюсь, мої локони стали ще бажа-нішими.

Другий удар, і гоблін рвучко відчиняє двері. Сморід під-гнилих фруктів виривається з його кімнатки. Бейккен — типовий домашній гоблін. Він невисокий і бочкопузий, має кістляві довгі кінцівки та тоненькі губи, які ніколи повністю не змикаються навколо гострих зубів. Його вибалушені очі жадібно округлюються, щойно він бачить моє волосся. Я розпускаю його зрідка і ніколи — поруч із гоблінами.

— Добридень, Вогнянко. Чим можу допомогти?

Я пропускаю повз вуха прізвисько, яким Бейккен називає мене. Він зве мене так ще з нашої першої зустрічі, коли ми з дядьком Девліном тільки переїхали сюди. Того дня Бейккен схопив мене за руку й вирячився на шрам на моєму зап’ясті — єдиний слід від опіків, які мали би вбити мене. Тоді мене шокувало, що цей гоблін знав про пожежу, про те, що я дивом вижила, а я ж зовсім нічого не знала про нього. Тоді мені ще не було відомо, що гобліни збирають інформацію — оповіді, секрети та історії. Ці знання вони зробили своїм товаром.

— Відведи мене до сестри.

Гоблін швидко кліпає, ніби обмірковує моє прохання, а тоді хитає головою:

— Це так не працює.

— Кассія сказала, що саме ти відвів Джас на ринок торговців. Тож тепер скажи мені, хто її купив, як її врятувати.

Моє серце шалено калатає. Я озираюся, щоб пересвідчитися, що мадам Ві досі у своєму кабінеті. Вона б не хотіла, щоб я говорила з Бейккеном. Змусила би мене платити за таку можливість або ж просто заборонила би зі злості. Тож якщо не домовлюся з ним зараз, можливо, більше не матиму такого шансу.

— Благаю.

— Ти знаєш ціну, — Бейккен облизує губи загостреним язиком і підходить ближче. Він роззирається в обидва боки коридору, а тоді затягує мене до своєї кімнатки і замикає за мною двері. Щойно вони клацнули, Бейккен проводить гострим нігтем по моєму волоссю, від вуха аж до плеча. Мене проймає огида, але я не відступлю. Гоблін радісно хихоче:

— Такий неймовірний червоний колір. Наче того дня твоє волосся увібрало весь вогонь.

— Кому б ти не продав Джасалін, відведи мене до нього.

Бейккен супиться:

— Нащо?

— Я хочу… Я викуплю сестру.

Доведеться знову вдертися до сховища Ґорста, щоб бодай якось отримати гроші. Певно, цього разу муситиму винести звідти все. Але це того варте.

— Не все крутиться довкола грошей, смертна, — Бейккен примружує очі й допитливо схиляє набік голову. — Я думав, у вашому світі кожен тільки радітиме, якщо позбудеться зайвого голодного рота, але ти видаєшся… засмученою. Цікаво.

Я стискаю кулаки. Гобліни вміють подорожувати між світами і збирати інформацію. Але зовсім не вміють співчувати.

— Де Джас?

— Забудь, Вогнянко. Ти не захочеш тієї долі, яка чекатиме на тебе у Фейрії.

— Зате я хочу повернути сестру. Скажи мені, куди ти відвіз її. Благаю.

— Що я отримаю за цю інформацію?

Фраза «що завгодно» вже крутиться на кінчику мого язика і пощипує його, наче кислий фрукт. Я вже ладна виплюнути її, але гобліни надто буквально все сприймають. Я розумніша і не пропонуватиму більше, ніж можу дати.

— Пасмо мого волосся.

— Ет, мені б усе, — Бейккен простягає до мене руку, та останньої миті відсмикує її. — 3 нього вийшов би такий красивий шарф. А що мені з одного пасма?

— Хіба це не краще, ніж нічого?

Гоблін шкіриться. Я бачу в його очах блиск жадоби і розчарування.

— Покажи мені скільки.

Я затискаю пасмо пальцями й нахиляюся, щоб він добре бачив.

— Звідси, — говорю я, показуючи на волосся трохи нижче рівня очей, — і до кінця.

Джас завжди носила короткі зачіски, що обрамляли обличчя. Мені подобалось, як це підкреслювало її очі. Але я не покажу Бейккену, що сумуватиму за втраченим волоссям, інакше він забажає більше.

— Так, згодиться.

Я не встигаю навіть слово сказати, а гоблін уже тримає в руках ніж і одним махом відрізає жмут мого волосся.

Така спритність змушує мене затамувати подих.

— Тепер розповідай.

— На ринку фейрі я продав твою сестру королівському посланцеві, а той мав доправити її до короля. Мадам Вівіас не змогла встояти перед запропонованою сумою.

До короля? Кров стигне у мене в жилах, і крижаний холод пробирає до кісток.