Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 74)

— Я думав, що зможу піти, поки це безпечно, але я помилявся.

Я підводжу голову.

— Поки безпечно?

— У моєму світі ти щохвилини в небезпеці, але я не можу змусити себе… — він вивчає мій погляд. — Ти ще не розумієш, але ти мені потрібна.

— Басті… — я стаю навшпиньки і притискаю свої вуста до його. Я хочу затягнути його до свого ліжка і благати так, як благала Фінна під наркотиками. Від дотику Себастіана я почуваюся так, ніби після тижня в підвалі мадам Ві вийшла прогулятися на сонці. Забуваю про свої суперечливі почуття до Немилостивого принца. Про таємниці Фінна та його офір. Про королеву та її книгу. Про пророцтво маленької дівчинки та радість гобліна, який сповістив, що я маю вбити королеву, якщо хочу зруйнувати прокляття Немилостивих і не померти.

Себастіан цілує мене у відповідь ще пристрасніше. Його руки занурюються в моє волосся, він не відриває свої вуста від моїх. Я хочу смакувати цю мить. Насолоджуватися нею, доки вона не поглине мене. Хай що станеться після того, як Себастіан дізнається правду, я хочу запам’ятати це почуття — почуття, що Себастіан кохає і захищає мене. Не принц Ронан, не наступний король Милостивих, а мій Басті.

Себастіан відриває вуста і важко дихає. Він притуляється своїм чолом до мого.

— Я можу піти до своєї кімнати або залишитися з тобою, — він важко ковтає. — Але якщо я залишуся, ти повинна сама про це попросити. Я маю знати, що ти хочеш цього. Що ти готова.

Я проводжу кінчиками пальців по його підборіддю, насолоджуюсь поколюванням короткої щетини.

Мої почуття можуть бути такими самими складними, як і мої прив'язаності, але те, чого я хочу від нього зараз, зовсім просте.

— Я хочу, щоб ти зайшов до моєї кімнати. І залишився.

Від важкого дихання його груди надимаються й опадають. Можливо, Себастіан, як і я, має заплутаніші емоції, ніж повинні бути в історіях про кохання. Я беру його за руку і веду до своєї кімнати.

Себастіан змахує рукою, і легенький вітерець зачиняє двері позаду нас.

— Ти впевнена?

— Так, — нехай я егоїстка. Нехай коли Себастіан дізнається правду, стане ще гірше, але… — Я хочу цього.

Себастіан робить крок уперед, обіймає мене й повільно розв’язує мою сукню. Я дозволяю їй впасти з моїх плечей. Нерухомо стою перед Себастіаном. З одягу на мені лише тонка мереживна комбінація, нижня білизна в тон і кинджал, закріплений на моїй литці. Я дозволяю йому дивитися на мене. Коли наші погляди зустрічаються, очі Себастіана темні й пристрасні. Я почуваюся красивою. Десь у далекому закутку свідомості мене продовжує діймати провина, та я не звертаю на неї уваги, щоб зосередитися на цій ночі.

— Ти ідеальна, — шепоче Себастіан. — Ти не уявляєш, як давно я цього хотів.

— Тоді чому не зробив?

Щойно промовивши це, я помічаю вразливість у його очах і ненавиджу себе за таке дурне запитання. Він не цілував мене до останнього дня у Фейрскейпі, бо знав, що я ненавиджу фейрі. Він вірив, що я зненавиджу його, коли дізнаюся правду.

У мене немає часу, щоб обміркувати все це, тому що він обіймає мене й бере моє обличчя у свої руки. Він цілує мене довго й палко. Його руки рухаються то вгору, то вниз моєю спиною, пестять мої плечі, груди, живіт. Грубі долоні стискають мої сідниці, доки він цілує мою шию, покусуючи та посмоктуючи чутливу плоть. Моя розігріта вином шкіра палає від кожного поцілунку, кожного укусу й доторку язика.

Його шорсткі пальці згрібають мою комбінацію. Себастіан смикає її, і тоненькі лямки на плечах рвуться, оголюючи мене перед його ротом і нещадним язиком. Я заплющую очі, закидаю назад голову. Зараз ніщо не має значення, окрім його поцілунків, його рук на моєму тілі, його зубів, що покусують мою чутливу шкіру. Моє серце напружується від задоволення, від бажання. Я притискаюся ближче до Себастіана, вигинаючи спину. Тихі стогони, що зриваються з моїх вуст, мають підказати йому, чого я хочу.

Я тягну його за волосся, поки його вуста знову не знаходять мої і наші язики не сплітаються. Він ніколи мене так не цілував. Грубо, дико, нестримно. Я розстібаю його сорочку і знімаю з плечей. Я хочу відчувати його поціловану сонцем шкіру. Але Себастіан відхиляється, і я скиглю на знак протесту.

Його губи викривлює зухвала посмішка.

— Я далеко не піду. Обіцяю.

Він притискає вказівний палець до моїх грудей, коли його рука спалахує світлом, моїм тілом пробігають мурашки. Він проводить пальцем між моїх грудей вниз, по животу, по обох стегнах, залишаючи сяйливий слід свого дотику. Коли світло тьмяніє, тканина розпадається. Залишки мого одягу й кинджал падають на підлогу, залишаючи мене повністю голою.

Погляд Себастіана поглинає кожен сантиметр мого тіла. Він розтуляє губи, його подих стає нерівним.

— От чванько магічне, — усміхаюсь я і простягаю йому руку.

Його спритні пальці гладять мою спину, мої сідниці.

— Яка користь від магії, якщо її не можна використати, щоб порадувати кохану жінку?

Моє серце стискається від цих слів, і я завмираю. Я давно знала, що кохаю Себастіана, але ніколи не вірила, що він може відповісти на ці почуття взаємністю. Не вірила, що гідна його любові, а він дарує її мені зараз. Зараз, коли всі мої вчинки доводять, що я не гідна його почуттів.

— Знаєш, я тебе кохаю, — його очі прикриті, коли він дивиться на мене згори вниз. — Тебе це лякає? Знати… хто… що я?

Почуття провини рветься на волю і роздирає мене на шмаття.

— Я була такою дурепою, Себастіане. Багато моїх упереджень виникли лише через те, що мати покинула нас і вирушила до Фейрії. Але ти… — пальцем я гладжу його вухо, затримуючись на гострому кінчику. Себастіан заплющує очі, я відчуваю, як він тремтить. — Я покохала тебе у Фейрскейпі, покохала учнем чарівника, який урятував мене від розпачу, і кохаю тебе зараз. Золотого принца фейрі, який любить свою родину і хоче повернути мир між двох ворожих одне одному королівств. — Я дивлюся йому в очі й, хоч як це не типово для мене, молюся всім богам: хай що станеться після цієї ночі, хай що трапиться між нами, нехай Себастіан ніколи не сумнівається у щирості цих моїх слів. — Мені так шкода, що я колись думала, ніби хочу, щоб ти був іншим. Я кохаю тебе таким, яким ти є.

Себастіан розкриває одну долоню, і в ній з’являється купа блискучих коштовностей. Потім розкриває другу, і шовковисто-червоні пелюстки троянд сипляться з неї на підлогу.

— Усе, що захочеш, Брі. Усе, що я можу дати, все буде твоїм.

Я змітаю дорогоцінності й квіти. Коштовні камені розсипаються підлогою, а пелюстки розлітаються навколо нас. Я роблю крок уперед і розвертаю його долоні до себе.

— Мені не потрібні ні квіти, ні коштовності. Я хочу тільки тебе, — я притискаю до його вуст свої, гладжу руками вгору його спину, насолоджуючись відчуттям теплої шкіри під своїми пальцями та на грудях. — Я хочу тебе.

Себастіан заривається обличчям у мою шию і глибоко вдихає.

— Ти робила це раніше?

Я киваю.

Це було вторік і лише кілька разів із хлопцем, який працював в одному з будинків, де я прибирала. Між нами не було жодних почуттів, лише фізична близькість. Спосіб утекти від жорстокої реальності. Це було добре, але із Себастіаном буде набагато краще.

— Це нічого? — стурбовано питаю я.

Себастіан сміється. Цей низький і теплий звук наповнює мій живіт бажанням.

— Звичайно. Тільки не розповідай мені жодних подробиць, гаразд?

Я киваю.

— Це більше неважливо.

Він обхоплює моє обличчя, але я відчуваю, як важко йому стримувати тремтіння.

— Себастіане, — я беру його руки у свої. Його долоні такі великі, широкі й шершаві. — А ти робив це раніше?

— Ні. Тобто так, тобто… — він хитає головою і глибоко вдихає. — Я робив це раніше, але ще ніколи з тією, кого кохаю. Я ніколи й ні до кого не відчував чогось подібного, і мене трохи лякає, що я відчуваю це до тебе. Те, як ти мені потрібна. Мене лякає… що все сталося саме так.

Я усміхаюся:

— Ми там, де маємо бути. Всупереч усьому.

Розстібаю ґудзик на його поясі, й наші руки сплутуються, коли ми разом намагаємося звільнити його від штанів.

Я не соромлюся, коли дивлюся на нього — на його засмаглу шкіру й міцні груди, на напружені м'язи живота й потужні стегна і… решту його тіла.

Я трохи червонію від цього, але не соромлюсь. Я знаю, чого хочу, і йду до ліжка. Не зводячи із Себастіана очей, я вмощуюся на м’якому, наче хмаринка, матраці й пальчиком кличу його до себе.

Себастіан знову і знову розглядає мене, і моя шкіра теплішає з кожним його поглядом. Коли він нарешті опускається на ліжко, то лягає біля мене й спирається на лікоть. Вільною рукою пестить моє тіло, опускається трохи нижче мого пупка. Мені перехоплює подих, але він повертає руку і грається моїми грудьми.

Я витримую його погляд і вигинаюся під його дотиком, направляючи його пальці, куди хочу.

— Я стільки разів уявляла це, — шепочу я, тягнучись до нього. — Уявляла тебе таким. Але ніколи не думала, що це станеться. Тільки не йди зараз, гаразд?

— Я не зміг би, навіть якби хотів.

Його очі темнішають, він перекочується й опускається на мене. Його рухи викликають неймовірне задоволення внизу мого живота. Я підтягую коліна й направляю Себастіана до моїх стегон, задихаюсь, коли він торкається мого чутливого центру.

— Тобі добре?

Я киваю, але добре — це не те слово. Я зневірена й нужденна. Я вдячна за цей момент і боюся того, що буде далі. Я закохана, кохана й негідна цього почуття. Мені не добре, але я так хочу, щоб було.