Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 71)

— Тут красиво. Дуже спокійно.

Себастіан киває:

— Я кілька разів бував тут, відколи ти з’явилась у палаці, — він надовго затримує на мені свій погляд. — Мені треба було багато всього обміркувати.

Я важко ковтаю, очі печуть від сліз.

Я так близько до порятунку Джас, але більше, ніж будь-коли, боюся, що, врятувавши її, втрачу все інше. Або ще гірше, що Мордей знайде спосіб не виконувати нашу угоду, і я втрачу сестру.

Хіба не про це говорила Ларк, коли я бачила її уві сні? Я сказала їй, що не хочу бути королевою і володіти незліченними багатствами, коли в інших нічого немає. А вона сказала, що я втрачу все. Чи справді Ларк явилася мені, щоб попередити, чи то був просто сон?

— Ну-у, — шепоче Себастіан. — Чому ти плачеш?

Я схлипую.

— Джас тут би сподобалося.

Він опускає голову.

— Вибач, що не зміг її знайти. Мордей… Він використав свою сутність, щоб заховати Джас, — він вимовляє це з такою інтонацією, ніби це жахлива новина.

— Що це означає?

— Що поки він живий, ми фізично не зможемо до неї дістатися. Що єдиний спосіб урятувати твою сестру — вбити короля.

— Але ти не можеш цього зробити, — не стримуюсь я. — Милостивий фейрі не може зашкодити Немилостивому. — Очі Себастіана округлюються, і тільки тепер я розумію, що бовкнула. — Хіба це неправда?

Його подих частішає, і він облизує губи.

— Розкажи мені, що ще ти знаєш.

Чи нашкодить, якщо я розповім Себастіанові? Я ненавиджу обманювати його, та й безглуздо вдавати, ніби мені нічого не відомо, після того, як уже бовкнула зайвого.

— Я знаю, що Немилостиві втратили свою магію та безсмертя через прокляття, яке наклала на них твоя матір.

Я спостерігаю за ним, поки кажу це, але він не реагує. Не спростовує, але й не підтверджує. Він не може говорити про прокляття.

— Я завжди вважала Немилостивих лихими фейрі, — продовжую я, — але більше в це не вірю. Бувають злі фейрі Тіней, а бувають добрі. Як і Золоті фейрі бувають злі, а бувають добрі. Але можливо… можливо, Немилостиві здаються злими просто тому, що намагаються отримати найкраще у цій паскудній ситуації?

Себастіан зупиняється й задивляється на море.

— Я не розповідав тобі, але в ніч на Літу на мою матір було скоєно замах. Це зробив придворний моїх дідуся та бабусі, який відрікся нашого Двору, коли моя мати посіла трон. Зрадника схопили до того, як він встиг поранити її, але якимось дивом… якось люди Фінна змогли проникнути в замок, пройти повз вартових і наші захисні заклинання та звільнили зрадника, який планував встромити лезо в серце його королеви.

Я опускаю голову. Мені страшно, що Себастіан відчуває запах моєї провини.

— Але… Підозрюю, ти про це знала, — продовжує він. Я чую біль у його голосі, й мене гризе сумління. — Ти знала, що Джалек хотів убити мою матір, і нічого мені не сказала.

— Я не знала про плани Джалека, — це правда, але… — Але я не буду вдавати, що зупинила би його, якби він це зробив. — Я підіймаю голову й дивлюся йому просто в очі. — Я знаю, як це — працювати безупинно, залишаючись у полоні обставин. Табори твоєї матері? Важко не бажати смерті тому, хто прирікає на таке невинних.

— Я не захищатиму ці табори, — каже Себастіан, і голос його тремтить. — Але наш Двір переповнили Немилостиві, які тікають від правління Мордея. Наш народ страждає, а королева ставить своїх підданих на перше місце й захищає їх від фейрі Тіней.

— А якщо захист потрібен саме для фейрі Тіней?

— Отже, Фінн розповідав тобі про табори, та чи розповідав він тобі про сотні Милостивих, яких холоднокровно вбили, щоб утікачі з його Двору заволоділи їхніми домівками?

А через прокляття королеви Золоті фейрі не можуть захиститися від Немилостивих. Це жахливо.

— Я не стверджую, що всі Немилостиві добрі, — не погоджуюсь я, — або що жахливі ситуації не виявляють найгірших якостей у людях, проте…

— Вони все ж мають свободу волі. Вони щоразу свідомо роблять свій вибір, і цим вибором довели, ким є насправді.

— Але не можна скласти думку про увесь Двір за діями найгірших із них. Я вірю, що Фінн хороший.

Очі Себастіана палають, коли він обертається до мене.

— Якщо вважаєш, що він такий хороший, то використай ці свої здібності й знайди його катакомби в землях Диких фейрі. Подивишся, що він там зберігає, а тоді скажеш мені, чи й далі вважатимеш його таким великодушним.

Що такого може зберігатися у Фіннових катакомбах, щоб переконати мене в його лихій натурі?

— Мене бентежить, як він запаморочив тобі голову і змусив думати, ніби йому можна довіряти.

— Він став мені… другом.

— Він хоче, щоб ти так думала. Благаю, не вір йому.

— Я не розумію. Чому ти проти Фінна та його народу, якщо твоя мати — причина їхніх страждань?

— Я не проти Немилостивих, — хитає головою він. — Зовсім ні, Брі. Те, що відбувається з ними за правління Мордея — жахливо. Фейрі не можуть існувати без світла і темряви, сонця і тіні. Моя мати це знала, і якби не вона, тисячі фейрі продовжували б щодня гинути у Великій війні фейрі.

— Це вона закінчила війну?

— Завдяки її самопожертві війна припинилася.

Себастіан хоче вірити, що королева хороша.

Чи можу я винуватити його за це? Вона ж його матір. Але він занадто розумний, щоб закривати очі на все, що вона накоїла.

— Я бачу це дещо інакше.

— Ти не знаєш усієї історії.

— Тоді розкажи мені — розкажи, що можеш.

Він важко ковтає.

— Колись моя мама була Золотою принцесою фейрі. Молодою і недосвідченою. Її спокусив король Оберон. Вона закохалася в нього, але між їхніми королівствами сотні років точилася війна, а її батьки були заклятими ворогами короля та його королівства. Поки Золота королева та Золотий король правили Милостивим Двором, принцеса не могла вільно бачитися з королем Тіней. Але часом вони тікали зі своїх Дворів, перетворювалися на людей і зустрічалися у світі смертних. Там ніхто не засуджував їхнього кохання. Ця сила була такою великою, а магія такою сильною, що їхня любов могла рухати сонце та місяць, створюючи те, що люди назвали затемненням.

Я знаю цю історію. Мама розповідала нам казку про короля Тіней і Золоту принцесу. Себастіан замовкає, і я продовжую за нього.

— Якось Оберон прийшов у світ людей, але Арія не змогла туди пробратися. Її батьки дізналися про таємні зустрічі закоханих і об’єднали свої магічні сили, щоб закрити всі портали між світом людей і фейрі, аби їхня донька не могла зустрітися з коханим, а король Тіней — повернутися додому. Люди приносили в жертву невинних, намагаючись задобрити своїх богів і повернути сонце.

Чи не це мав на увазі Бейккен, коли згадував про довгу ніч? Це та сама довга ніч, про яку я слухала казки в дитинстві?

Себастіан чекає і поглядом заохочує мене продовжувати.

— Та ні людські молитви, ні жертвоприношення не змогли закінчити довгу ніч. Люди не мали влади над порталами, тож король Тіней застряг за межами свого світу і був змушений шукати інший шлях додому. Його магія слабшала з кожним днем, і невдовзі він уже не міг приховувати свою справжню подобу. Без магії, яка б захистила його від людей та їхніх упереджень, він терпів побої та знущання. Йому відрізали кінчики вух і розбили обличчя до крові. Саме тоді він зустрів людську жінку. Вона знайшла його біля свого будинку й пожаліла, дала йому цілющий еліксир. Ця жінка не могла витримати страждань жодної живої істоти. Вона дала Оберонові прихисток, доглядала за ним і готувала зілля, щоб зцілити його. Поки тривала довга ніч, вони закохалися. Король ніколи не забував Золоту принцесу фейрі, але його любов до жінки була надто сильною, щоб опиратися їй. Коли портали знову відкрилися, Оберон знав, що має повернутися додому, але людська жінка відмовилася приєднатися до нього. Вона не хотіла залишати свій світ. Але і з принцесою король Тіней більше не міг бути. Його серце належало людині.

Очі Себастіана гнівно палахкотять, і він підхоплює історію далі:

— Тим часом у Дворі Місяця брат Оберона, скориставшись його відсутністю, захопив владу в королівстві. Коли справжній король Тіней повернувся, виявилося, що його брат здобув прихильність половини Двору Немилостивих, тож Оберон не міг знову сісти на трон, не ризикуючи розпалити громадянську війну. Його Двір не міг собі цього дозволити, оскільки саме вирувала Велика війна фейрі. На іншому кінці королівства моя мати посіла престол королеви Золотих фейрі. Вона благала короля Тіней одружитися з нею, як вони колись планували, якщо не заради кохання, то заради блага для їхніх королівств. Вона пообіцяла, що після весілля допоможе йому скинути брата з трону. Вони могли б об’єднати свої Двори та припинити кровопролитну війну. Але Оберон відмовився. Навіть заради миру між їхніми народами. Він більше не кохав Золоту принцесу і надалі вірив, що колись зможе переконати свою смертну кохану піти за ним у його світ.

На цьому місці Себастіан зупиняє свою історію, тож я закінчую за нього.

— І тоді королева прокляла Немилостивих.

Я чекаю, що він це підтвердить, але Себастіан стоїть незворушно.

— Ти знаєш про прокляття, — кажу я, — але не можеш про це говорити.

Він навіть не може кивнути, щоб підтвердити це.

— Наймогутнішою магією у Фейрії володіють її правителі, — каже він натомість. — Моя мати — наймогутніша королева, яка коли-небудь посідала трон. Але ціна за володіння такою магією значно гірша, ніж ненависть цілого Двору.