Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 67)

— Ще й як важливо. То що він зробив?

— Та нічого він не зробив, — мої щоки палають, коли згадую нашу розмову та пропозицію Ріаана піти й виправити все між мною і Себастіаном. — Він просто намагався бути хорошим другом.

— Що він говорив? — питає Фінн.

— Я була засмучена, бо побачила Себастіана з іншою дівчиною — однією з тих дівуль, на яких він збирається одружитися.

Фінн схрещує руки.

— Ти згадувала про це минулої ночі.

— Я пішла на вечірку, щоб забути про це, але побачила Ріаана і розповіла йому, що сталося. Пізніше він знайшов мене і сказав, що дівчина вже пішла й зараз гарний час, щоб… повернути довіру Себастіана.

Кейн спантеличено глипає на мене.

— Навіщо тобі повертати його довіру, коли він був з іншою жінкою?

Я опускаю голову.

— Він повинен обрати собі наречену. Оскільки я нею не стану, не зовсім справедливо сердитися на Себастіана через це.

Кейн пирхає:

— Як же зручно він влаштувався.

На кінчику мого язика крутяться тисяча виправдань поведінки Себастіана, але всі такі кислі на смак, що я мовчки ковтаю їх.

Новий день нічого не змінив. Так, я б хотіла, щоб Себастіан був відвертішим зі мною щодо своїх стосунків з іншими дівчатами. Так, мені боляче, що він покинув мою кімнату, щоб повести іншу дівчину до своєї. Але мої складні почуття до Себастіана ще більше ускладнилися після того, що сталося минулої ночі між мною і Фінном… чи точніше, чого не сталося, але могло.

— Ріаан пропонував тобі укласти зв’язок із принцом? — запитує крізь зуби Фінн.

— Так, але тієї миті мені було боляче. І, звісно, я не можу цього зробити, бо ризикую провалити місію з порятунку Джас.

Фінн вигинає брови:

— Цікаво. Раніше ти іншої співала, що ніколи не хочеш пов’язати своє життя з фейрі.

— Ще б пак, — бурмоче Кейн. — Золотий принц крутить нею, як хоче.

Я сатанію:

— Стулися, Кейне! — Я переводжу погляд на Фінна. — Чому тебе так непокоїть, з ким я укладу зв'язок? І чи взагалі укладу?

— Тому що, принцесо, — відповідає він, і нотки гніву в його голосі приголомшують мене, — зв'язок має свої наслідки. Якщо ти хоча б на мить замислишся… — його уриває грюкання вхідних дверей.

Прета вбігає на кухню, тримаючи на руках Ларк. Одна нога у дитини в крові, вона ридає, коли мама кладе її на стіл.

Фінн опускає руку племінниці на плече:

— Усе гаразд. Це просто подряпина. Вона загоїться.

Ларк киває, але знову схлипує.

Фінн змочує рушник і обережно притискає його до коліна дівчинки.

Прета помічає, що я спостерігаю, і нетерпляче схрещує руки.

— Нічого не загоюється.

— Але загоїться, — каже Фінн через плече. Він обертається до племінниці й дарує їй заспокійливу усмішку. — Правда ж?

Ларк киває й витирає сльози. Вона хоче бути хороброю дівчинкою в очах дядька.

— Ларк зцілюється, як смертна, — каже Прета. Вона випльовує слово «смертна», ніби воно огидне на смак.

Фінн кидає на неї попереджувальний погляд і знову зосереджується на Ларк:

— Дуже болить?

— Раптом у неї почнеться зараження, як було в тебе? Що тоді, Фінне? — питає Прета. Я ще ніколи не чула стільки паніки в її голосі.

— Абріелло, зроби мені ласку, виведи Прету надвір, доки я займусь раною Ларк.

Я хочу залишитися й дізнатись, чому Прета така впевнена, що через розбите коліно життя її безсмертної дитини під загрозою. Але я розумію, чому Фінн хоче, щоб я забрала її. Що сильніше панікує Прета, то більше лякається і плаче Ларк.

— Ходімо, — кажу я і ніжно беру її за руку.

— Зі мною все гаразд, — говорить Прета. Вона гордовито підіймає голову, здається, їй цієї миті хоробрість потрібна навіть більше, ніж Ларк. — Я заспокоюсь.

— Прогуляйтесь, — бурчить Фінн, оглядаючи коліно Ларк. — Мені є чим зайнятися. Тут просто багато крові. Рана зовсім не глибока.

Я смикаю подругу за руку і веду до задніх дверей. Вона неохоче йде слідом, а перш ніж ми виходимо, кидає останній розпачливий погляд на свою дочку.

— Чому? — єдине слово, яке я питаю у Прети, коли ми опиняємося у внутрішньому дворику. Вона знає, що я маю на увазі: чому Ларк зцілюється як смертна?

— Це… наче хвороба. Вона була такою все своє життя.

Як істоті, котра завжди зцілювалася швидко й легко, Преті, мабуть, страшно бачити, що її донька одужує повільно, наче людина.

— Від неї є ліки?

Прета сміється, але коли витирає сльози, я помічаю, що очі її сумні.

— А ти думаєш, чим ми тут займаємося?

Я хитаю головою. Навіть не знаю. Я думала, що вони шукають корону короля Оберона, щоб Фінн міг зайняти своє законне місце на троні. Як це пов'язано з Ларк? Раптом я усвідомлюю, що зв’язок тут очевидний, і моє серце завмирає.

— У Фінна теж ця хвороба — правда ж?

Прета повільно підводить голову. Вона довго розглядає мене, ніби намагається зрозуміти щось дуже важливе.

— Абріелло, всі фейрі Тіней старіють і зцілюються, як смертні. Останні двадцять років.

— Але я впевнена, що бачила фейрі, які швидко одужували, Прета киває. Вона трохи заспокоїлась, хоча й видається спустошеною.

— Так, але вони точно не були з Немилостивих.

— Тому Фінн не використовує свою магію? І тому ти забороняєш Ларк використовувати її сили? Бо це чомусь небезпечно, і вони тепер… смертні?

— І так і ні, — хитає головою Прета. — Для фейрі магія і життя нерозривно пов’язані. Не буває одного без іншого. Поки Немилостиві старіють і зцілюються, як смертні, використання магії для них надто дорога розкіш.

Життя — це магія. Магія — це життя. Фінн намагався пояснити мені це, коли ми тільки почали навчання. Не дивно, що Прета панікує, коли ловить Ларк за використанням магії. Дитина несвідомо вкорочує собі віку.

— Але чому? Як це з ними сталося?

Прета підходить ближче, срібна павутинка на її лобі світиться, вона кладе мені руки на плечі.

— Я хотіла би сказати тобі більше, Абріелло, але не можу.

— Як же мені допомагати, якщо ви нічого мені не кажете? Скільки разів я запитувала про Фінна та його магію? Або про те, чому він не зцілюється?

— Ми впустили тебе до нашого дому, хоча ти живеш із чоловіком, який волів би знищити весь Немилостивий Двір, і кохаєш його. Як ми могли довірити тобі правду? Як могли зізнатися в нашій вразливості?

— Але зараз… Зараз ти довіряєш мені?

Прета відпускає мої плечі й погладжує мої руки.

— Навіть знаючи, що ти можеш віддати своє серце і своє життя не тому принцові, я вірю тобі. І Абріелло, ти повинна знати, що це не дрібниця.