Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 66)

— Вино тут ні до чого. Річ у тім, що додали до твого вина. — Фінн ставить на столик три флакончики. — Якщо коли-небудь, випивши щось, ти почуватимешся так само, за перших же ознак випий один із цих флакончиків і йди в безпечне місце. Еліксир нейтралізує дію препарату, але прийняти його потрібно негайно. Коли Прета знайшла тебе вчора, наркотик уже потрапив тобі в кров, і нам довелося чекати. Багато фейрі скористалися б тобою, якби знайшли в такому стані. Вони би змусили тебе… приймати рішення, до яких ти, можливо, не готова у тверезому стані.

Але Фінн не такий.

— Дякую, — кажу я, але не можу прогнати поганий настрій.

Фінн кидає на ліжко мій одяг.

— Досить уже жаліти себе, вставай і одягайся.

Я жбурляю йому в обличчя подушку. Він ловить її однією рукою й усміхається мені. Ні, не усміхається. Сміється. Щось між нами змінилося, тому я ризикую запитати:

— Хто така Ізабель?

Його світло-смаглява шкіра блідне, але цього разу він не ухиляється від відповіді.

— Ізабель була жінкою, яку я любив. Я планував одружитися з нею і завести дітей, — він зітхає. — Але вона померла.

— Що з нею сталося?

Його сріблясті очі смутнішають, коли він пояснює:

— Вона була смертною.

— Вибач, Фінне.

— Задоволена, що нарешті витягнула з мене хоч якусь інформацію?

Я закочую очі, а він киває на одяг у мене на колінах.

— Тобі час одягатися.

— Навіщо?

— Принц планує відвезти тебе сьогодні ввечері до палацу Спокою — літньої резиденції королеви.

Я не хочу знати, чому йому відомо про наші із Себастіаном плани більше, ніж мені.

Фінн схиляє голову набік.

— Ти ж досі хочеш цього, так? Потрапити до палацу, знайти книгу, звільнити сестру?

— Звісно.

Фінн розводить руками.

— Тоді одягайся.

Я показую на двері.

— Тільки тоді, як ти підеш.

Його ідеальні губи викривлює глузлива посмішка. Я згадую, як відчувала їх учора на своїй шкірі — гострий укус зубів і м’якість губ.

— Вчора ти була не проти роздягтися переді мною.

— Забирайся!

* * *

Цей дім мені незнайомий, але я легко знаходжу дорогу на кухню. Фінн із Кейном чекають на мене внизу. Вони одягнені у шкіряні штани та жилетки для верхової їзди, за спинами у них видніються мечі, до стегон причеплені ножі. Я розглядаю їхній одяг, щоб не задивлятись на сильні ноги Фінна й не згадувати, як торкалася цих м’язів учора вночі.

Фінн показує мені на чашку, в його очах танцюють веселі вогники.

— У нас є кава.

Збентеження, провина й сором змішалися в один коктейль, від якого мої щоки горять ще сильніше, ніж минулої ночі.

Я киваю. Голова досі болить, а думки плутаються.

— Дякую, — я переходжу кухню й наливаю собі чашку гарячого темного напою.

— Чув, у вас була цікава нічка, — каже Кейн, граючи до мене бровами. — Тепер я шкодую, що пішов у патруль замість Фінна. Я б залюбки допоміг тобі пережити найгірше, — він підморгує, і Фінн зиркає на нього спідлоба.

Я спокійно витримую непристойні насмішки Кейна.

— У світі не вистачить наркотиків, щоб аж так мене накачати.

— Ти багато втрачаєш, — бурмоче він. — Принаймні я знаю, як подбати про людину, яка отримала дозу чаролиста. Хороший чоловік не змусив би тебе благати.

Я дивлюся на Фінна, роззявивши від обурення рота, а він піднімає догори обидві руки.

— Я не казав нікому ані слова.

Кейн усміхається.

— Джалек чув тебе крізь стіни. Будинок старий.

Не думала, що спогади минулої ночі можуть стати ще жахливішими. Як же я помилилась.

— Що ти пам’ятаєш? — запитує Фінн.

Я переводжу погляд то на нього, то на Кейна. І вже збираюся заткнути його — ну серйозно, тонкі в будинку стіни чи ні, але я не хочу обговорювати це перед кимось, надто перед Кейном. Та зауважую, що це питання нікого не смішить.

— До того, як Прета привела тебе сюди, — уточнює Фінн. — Хто дав тобі вино?

Я роблю ковток кави й чекаю, поки мої спогади про вчорашній вечір стануть чіткішими. Вони досі розмиті в деяких моментах, але…

— Там було так багато людей. Я взяла вино в офіціанта, як і всі інші.

Хіба що все вино було одурманене.

Фінн ніби читає цю думку на моєму обличчі.

— Я не чув, щоб іще хтось постраждав від вина, — каже він. — Якщо ще хтось опинився під дією наркотиків, про це мовчать, та якби постраждали всі присутні на вечірці, тримати це в таємниці було б неможливо.

Я різко вдихаю, коли мені дещо спадає на думку, але я хитаю головою, намагаючись відігнати цю дурнувату ідею.

— Що? — запитує Фінн. — Ти когось підозрюєш. Скажи мені.

— Друг Себастіана Ріаан говорив зі мною на вечірці.

Кейн бурмоче прокляття.

— Ну звичайно. Принцові навіть руки не довелося бруднити.

— Що? Ні. Басті ніколи б не дозволив, щоб мене накачали наркотиками. Ріаан знайшов мене після того, як я випила кілька келихів і…

— І що? — обережно запитує Фінн.

Я хитаю головою.

— Це особисте.

Фінн високо закидає брови, ніби каже: «А минулої ночі не було?»

— Це неважливо.

Кейн пирхає: