Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 64)

Мої очі заплющуються, і фантазія повністю поглинає мене. Я невиразно усвідомлюю, що опускаюся на підлогу.

Я відчуваю тепло, і чиїсь руки підіймають мене з підлоги. Це Фінн. Він так близько, що від запаху його тіла щось у мені клацає. Тупий біль внизу живота стає дедалі сильнішим і надокучливішим, поки не перетворюється на нестримний сексуальний потяг. Я обплітаю руки навколо Фіннової шиї і ховаю обличчя на його грудях.

Він напружується і грубо бурмоче:

— Дякую.

Я щось сказала? Можливо, що він добре пахне або що іноді я думаю про його великі руки, або що дивуюся, як змінюються його гіпнотичні очі, коли він збуджений. Ні, точно не це. За таке він би мені не дякував.

— Що ти пила? І скільки?

Звук його голосу змушує мене розплющити очі — а коли я встигла їх стулити? Фінн тримає мене так, що його обличчя зовсім близько, а губи зависають над моїми.

— Тільки один, два, три, — кажу я. — Але я хочу ще, будь ласка.

— Хто б сумнівався, — бурмоче він, а потім відводить від мене очі. Це мене засмучує. Я не хочу, щоб він дивився на когось, крім мене. — Вона забагато випила. Еліксир тут не допоможе.

— Я помираю? — Мабуть таки помираю, бо Фінн тримає мене на руках і так ніжно торкається. Одна його рука лежить на моєму попереку, а іншою він гладить мою шию.

— Ти не помираєш. Ти п’яна.

Він навіть не дивиться на мене.

— Принца поруч не було, — каже Прета. — І королева не поверталася до палацу після Літи, хоча в нас досі немає підстав вважати, що вона знає, хто така Абріелла.

— Тоді хто це зробив? — питає Фінн. У його голосі чую агресивні нотки. Знаю, це повинно лякати мене, він повинен налякати мене, але натомість його слова тільки посилюють пульсацію у мене між ніг.

Накачана. П’яна. Одурманена. Хай що це було, я вдячна за те, що зараз я інша. Нова Брі не боїться. Новій Брі не доведеться мати справу з розбитим серцем і дурним почуттям провини. Вона може говорити та робити все, що захоче. А зараз вона хоче запустити пальці у волосся Фінна.

— У тебе таке м’яке волосся, — я накручую одне пасмо собі на палець.

Фінн лається.

— У неї жар.

Я соваюсь у руках Фінна, опускаю долоню з його волосся на шию і дотягуюсь ротом до вуха:

— Мені треба відкрити тобі секретик.

— З нею все буде гаразд? хвилюється Прета.

Я відчуваю, як Фінн глибоко зітхає. Я так міцно пригорнулася до нього, що рухаюся з кожним його подихом.

— Я подбаю про неї. А ти поки дізнайся, що зможеш.

Моя шкіра горить від його дотиків. Я притискаюсь обличчям до його шиї.

— Брі, — його голос низький і глибокий. Хрипкий тембр пробуджує чуттєвість моїх нервових закінчень, але щось мені підказує, що це було попередження.

— Я бачила її з тобою.

— Про кого ти говориш? — Фінн несе мене кудись. Я розчарована тим, що ми віддаляємось від ліжка, але доки він тримає мене на руках, я не протестую.

— Вона була з тобою в бібліотеці. Ти цілував її. Я бачила.

— Хто? Кайла?

— Її так звати? Що з нею сталося?

Він обережно ставить мене на ноги.

— Чи не забагато ти шпигуєш, принцесо?

— Я намагалася отримати відповіді. Але це не дуже спрацювало.

Я хихочу, перечіплююсь об край килимка і падаю. Він піднімає мене, його пальці зачіпають нижню частину моїх грудей. Я нахиляюся і задивляюся йому в очі — сьогодні вони радше сірі, ніж сріблясті. Простягаю руку й обводжу кожен вигин його губ.

— Ти такий красивий. Здається, я хочу тебе поцілувати. Усього разочок.

Вираз його обличчя змінюється, і мені здається, я помічаю дещо. Збудження? Та воно миттєво зникає.

— Тебе одурманили. Це не ти.

— Правда. Це не я. Я — Абріелла, і я відповідальна. Безсердечна. Нудна, — я заплющую очі, беру його долоню в свою руку й починаю водити нею по животу, а тоді пошепки додаю: — Самотня.

— Треба тебе освіжити.

Мені подобається звук його голосу. Він ніби ніжний дотик до шкіри. Фінн говорить іще щось — нудні нісенітниці про температуру тіла, воду і бла-бла-бла. Я втикаюся в нього носом, продовжуючи водити його рукою по своєму животу.

— Брі! Абріелло!

Я різко розплющую очі. Ми у великій ванній кімнаті. Як ми сюди потрапили? Коли?

Фінн крутить ручки в душі, а тоді киває.

— Залазь.

Не зводячи очей із Фінна, я розшнуровую сукню. Я дозволяю їй зісковзнути з мого тіла й упасти біля моїх ніг. Я залишаюсь майже голою. Погляд Фінна досі прикутий до мого обличчя.

— Ти не веселий, — дражнюся я, обходячи його. — Що було в Кайли, чого немає в мене? Що було в дівчини Себастіана, чого немає в мене?

М’яз на його обличчі смикається.

— Лізь у душ.

Я слухаюсь і йду вперед, щоб підкоритися, звабливо вигинаючись. На мені досі мереживна нижня білизна, яку для мене завжди готують Еммалін і Тесс, але я залишаюсь у ній. Я хочу, щоб він її з мене зняв. Хочу, щоб він був у душі зі мною. Хочу відчувати на своїй шкірі гарячу воду і дотик його рук. Себастіан не єдиний, хто може закрутити інтрижку.

Та щойно я опиняюсь в облицьованій плиткою душовій кабіні, струмінь крижаної води вдаряє по шкірі. Я одразу кидаюсь назад.

Фінн блокує мені вихід. Він стоїть у дверях, широко розставивши ноги і склавши руки на грудях.

Я тремчу.

— Вода крижана.

— Це не так. Просто температура твого тіла зависока.

Я розгублено кліпаю, вода ллється на мене, мочить моє волосся та білизну.

— Випусти мене.

— Не можу.

— Ну і нехай.

Я простягаю руку вперед, засовую два пальці йому за пояс і тягну до себе.

Фінн заплющує очі, і я бачу, яке напружене в нього обличчя. Він хоче мене. Фінн хоче мене й бореться із цим.

Його сорочка промокла, і я можу розгледіти татуйовання під тканиною. Обводжу пальцем кожну витатуйовану руну на його грудях.

— Мені подобаються твої тату.

Фінн розплющує очі й напружується.

— Не треба.

Він хоче, щоб я не чіпала його, чи…