Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 59)
Кейн нервово похитується:
— Як хочеш знати, то піди й поговори з нею.
Він так дбає про Прету, що я відчуваю, як його дратує те, що він не може допомогти їй. Але я також не впевнена, що впораюсь із цим.
Та попри все, я прямую до вітальні. Прета стоїть біля вікна й дивиться на вулицю. Її обличчя зовсім байдуже, а погляд холодний.
— Хочеш поговорити про це?
Вона напружується.
— Зізнатися, що є про що говорити, означає зрадити мого чоловіка.
— Коли помер Вексій?
— Чотири роки тому. Його поранили, коли він перевозив групу Немилостивих біженців до порталу на землі Диких фейрі. — Прета важко зітхає. — Він не одужав.
Не дивно, що вона так розхвилювалася, коли Фінн постраждав за схожих обставин.
— Чотири роки — це чимало часу. Гадаю, ти можеш пробачити собі за те, що в тебе з’явилися почуття до іншого.
Прета переводить погляд із вулиці на мене. Я ніколи не бачила її такою старою і втомленою.
— Мої почуття до Аміри з’явилися задовго до того, як я зустріла Вексія. Задовго до того, як ми одружилися.
Я згадую, де чула це ім'я. Зустріч, якої так боялася Прета.
— Аміра — королева Диких фейрі?
Прета киває і знову відводить погляд.
— І дружина мого брата.
— Ох, — усередині мене все стискається, коли я намагаюсь уявити, що зараз відчуває Прета. — Ох Прето, мені так шкода.
— Так, мені теж, — від її дихання на вікні з’являється кружальце туману. — Ми з Амірою були твого віку, коли її привезли до палацу моєї родини. Її готували стати нареченою Міші, але я з першого погляду закохалася в неї.
— Це прекрасно, — мій голос тремтить від смутку. Я вже знаю, чим закінчиться ця історія. — Тоді вона вибрала його, а не тебе? — мені самій гидко від цього запитання. Добре, що Кейн не бачить моєї недолугості, він би впорався краще.
Прета насмішкувато гмикає:
— Навряд. Жоден із нас ніколи насправді не мав права вибору. Дикі фейрі легше сприймають таких, як Аміра і я, ніж Милостиві. Батьки виховували нас у вірі в те, що любов прекрасна в усіх її проявах, але я завжди знала, що таке розуміння й прийняття закінчуються перед дверима палацу. Бути членом королівської родини означає жити за іншими правилами.
— Чому? — не стримуюсь я. — У чому різниця?
— Мої батьки сказали б, що це пов’язано із силою роду, але насправді більше з публічним осудом. І дискомфорт від думки, що їхня донька любить іншу жінку. — Прета зітхає. — Але всі три роки, що Аміра готувалася стати королевою, ми з нею були разом. Міші до цього байдуже. Він одружився на ній не з любові, а лише для того, щоб зміцнити союз між нашими родинами. Але коли наші
Можливо, усе разом. — Уяви собі мій жах, коли мене відіслали до Немилостивого Двору, щоб видати заміж за молодшого брата принца Фінніана.
— За Вексія, — тихо здогадуюся я. Не уявляю, як це — вийти заміж за когось із політичних міркувань. Не уявляю, що кохання так мало важить у списку причин, через які можна провести з кимось усе життя. Але саме це чекатиме на Себастіана, якщо я прийму рішення не залишатися з ним. — Але зрештою він став тобі небайдужий?
— Часом мені хочеться, щоб це було не так. — Прета притискає кулак до грудей, ніби намагається втамувати біль. — Але Вексія було з біса легко любити.
* * *
— Ти робиш успіхи, — каже Фінн.
Я здивовано витріщаюся на нього.
— Невже це був комплімент?
Ми займаємося нагорі, поки Прета обідає зі своїм братом і королевою Диких фейрі.
Я й не очікувала, що мене запросять на той обід, та припускала, що принаймні Фінн буде там і морально підтримуватиме свою невістку. Але ні. Король і королева зажадали усамітнення.
— Просто зосередься, — каже Фінн.
Тінан схрещує руки і високо підіймає голову, ніби кидає мені виклик.
Моє завдання — загорнути його в тінь. Не так, як я роблю, щоб провести когось із собою крізь стіну. Я повинна зловити його в тенета своєї тіні. Джалек присягається, що цей захисний маневр — єдина моя надія в бою, оскільки мечем я володію препаскудно.
Я відпускаю свою магію, зосереджуюся на Тінані й загортаю його в тінь, але вона вмить зникає, варто йому повести плечима.
— Має спрацювати, — каже Тінан, в його очах танцюють бісики, — принаймні доки твої вороги залишатимуться
Я показую йому вульгарний жест, але сміюся. Нехай вдається ще поганенько, та я роблю успіхи.
— Фінне, — у дверях спальні з’являється Кейн. — У нас проблема. Припхався принц Ронан.
Одного цього імені достатньо, щоб мій гарний настрій безслідно зник. Усередині все перевертається. Цього я і боялася. Зараз він дізнається, що я його зраджую. Як він знайшов мене тут?
Схоже, у Фінна таке саме запитання.
— Ти сказала йому, куди їздиш?
Я хитаю головою.
— Ні. Він знає лише те, що я проводжу час зі своєю наставницею.
— Ми були готові до цього, — каже Фінн Кейнові. — Тому ми тут, правда ж? Відправте Юрелоді поговорити з ним. Аміра і Міша пробачать, що ми перервали їх.
— Ми б так і зробили, але… — Кейн відкашлюється. — З ним справжня Юрелоді. Він розшукав її, і вона зізналася, що залишила королівську службу багато років тому.
Фінн тихо лається.
Тінан супиться.
— Треба витурити його звідси, доки він не зрозумів, що тут Міша та Аміра.
— Я можу піти поговорити з ним, — пропоную я, хоча не знаю, що скажу. Просто хочу позбутися цього неприємного відчуття всередині. Що станеться з Джас, якщо Себастіан відправить мене додому?
Фінн так високо здіймає брови, що вони зникають у його кучерях.
— Ти хочеш, щоб він напевне знав, що ти тут? Що працюєш із нами?
Я здригаюся.
— Я так і думав. Лишайся на місці. — Фінн із Тінаном виходять з кімнати і зачиняють за собою двері.
Я слухаю приглушені звуки їхніх голосів унизу.
Чую низькі голоси Фінна та Себастіана, але не можу розібрати слів.
Якийсь тихий гул, а потім зненацька тиша. Не можу це терпіти.
Двері спальні скриплять, коли я відчиняю їх. Від цього звуку я здригаюся й безшумно пробираюся до сходів.
— Впусти мене… — від гарчання Себастіана трясеться увесь будинок.
Він упритул наблизився до Фінна, біля якого стоїть Тінан. Два принци поряд — грізне видовище, обидва широкоплечі й могутні, сердито дивляться один на одного. — Я знаю, що вона тут, у вас.
— Можливо, твоя магія дала збій, принце. Певен, ти швидко це виправиш, зважаючи на всі ті сприятливі можливості, які є у твоєму палаці.
Я не бачу обличчя Фінна, але чую насмішку в його голосі.
— Замовкни, — гарчить Себастіан. — Не поводься так, ніби ти кращий за мене.