Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 46)

— Ти така завзята. Хіба не хочеш ще хвилинку насолодитися вином?

Я зиркаю на нього спідлоба. Мій погляд важкий.

Мордей відкидається на спинку крісла.

— Друга реліквія називається «Ґриморикон», і її буде значно складніше дістати, ніж Дзеркало.

Хто б сумнівався. Я і не очікую, що Себастіан так просто віддасть усе, що мені потрібно, щоб повернути мою сестру.

Хоча я починаю вірити, що заради мене, заради Джас він міг би так учинити.

Якби ж тільки я могла розповісти йому все, не порушуючи своєї угоди з Мордеєм.

— Що таке «Ґриморикон»?

— Ти могла чути про нього як про «Велику Книгу». Це священний текст фейрі, який містить найдавніші заклинання та магію Прадавніх.

— То це книга?

Мордей робить ще один ковток вина.

— Певною мірою. Щось таке могутнє не може вміститися лише на сторінках, тому, як і всі найвеличніші магічні тексти, «Ґриморикон» може змінювати свій вигляд.

— На який? — я не відчуваю жодної шкоди від одного ковтка вина, тож сміливо роблю ще один. Воно справді дуже смачне. До того ж якщо він хоче, щоб я дістала йому цю книжку, нема сенсу задурювати мене наркотиками.

— На будь-який, дівчинко моя. «Ґриморикон» може перетворитися на що завгодно, якщо відчує небезпеку.

Книга, яка відчуває небезпеку і змінює форму. Схоже, ми почали з найпростіших реліквій.

— І де він?

— Не можу сказати. Милостивий Двір викрав його під час війни й відтоді охороняє, хоча «Ґриморикон» належить моєму Двору, і Золоті фейрі не можуть скористатися його магією.

— Тоді нащо вони його вкрали?

Мордей робить ще один ковток і задивляється вдалечінь, ніби гортає тисячоліття спогадів, щоб знайти відповідь.

— З тієї самої причини, чому забрали все інше. Щоб послабити нас.

— Хочеш сказати, я повинна знайти книгу, яка може бути будь-де у Дворі Милостивих і яка може мати будь-який вигляд?

Цс гірше голки в копиці сіна. Принаймні коли натрапляєш на голку, точно знаєш, що знайшов те, що шукав. Я можу щоночі спати біля «Ґриморикона» й ніколи не дізнатися про це.

— Я дозволю тобі залишити Дзеркало, — каже Мордей. Його погляд падає на мої коліна, де воно лежить. Я так міцно стискаю реліквію, що аж кісточки пальців побіліли.

Щоразу, коли в мене виникала думка про втрату Дзеркала — мого єдиного зв’язку з Джас, — я відганяла її, не в змозі змиритися з нею.

Тепер, знаючи, що я можу в будь-який час побачити її, я розслабляюсь.

— Щасти тобі.

* * *

Гоблін Мордея переносить мене з палацу Немилостивих назад до садів навколо замку королеви.

— Чому ти міг перенести мене з моєї кімнати, але не можеш повернути туди? — питаю я, стримуючи нудоту, яка виникає після гоблінсього переміщення.

— Бо у твоїх покоях відвідувач, — відповідає гоблін, — і я не планував сьогодні накласти головою.

— Звідки ти знаєш? — запитую я.

Гоблін шкіриться, демонструючи свої жовті загострені зуби, і зникає.

Здавалося, я пробула в Немилостивому Дворі лише кілька годин, але сонце вже високо сяє у небі. У садах метушаться слуги, які доглядають за квітами, і пахощі лаванди та троянд ваблять мене, доки я йду до палацу. Так кортить сісти тут, у саду, заплющити очі, дозволити сонечку зігріти моє обличчя, а співу пташок заколисати мене. Але я опираюся цьому бажанню. Якщо в моїй кімнаті справді хтось є, я маю знати, хто це.

— Він чекає там цілий ранок, — жебонить медово-солодкий голос позаду мене. — Принц може щось запідозрити, якщо ти з’явишся перед ним у піжамі.

Я обертаюсь і бачу Юрелоді, яка показує в бік карети.

— Я вже повідомила твоїм служницям, що ти цілий день навчаєшся зі мною.

Я кривлюсь.

— Я надто втомилася, щоб навчатися.

— І мої вуха надто гарні, щоб слухати твоє ниття, але маємо, що маємо. Тому вперед.

Я не сперечаюся — вона має рацію щодо піжами.

Коли ми підходимо до будинку, нас зустрічає суцільний хаос.

— Забирайся з мого шляху, Тінане, — гримає Джалек.

— Ні.

— Ти поводишся безглуздо. Я йду патрулювати, а не…

— По-перше, я тобі не вірю, — каже Тінан. — По-друге, не важливо, куди ти йдеш. Ти будеш у безпеці, тільки якщо залишишся тут.

Прета заштовхує мене у двері, подалі від галасу. Вони частенько гризуться між собою, але це не типова сварка. Джалек одягнений у шкірянку, за спиною видніється його меч. Він пильно дивиться на Тінана, його срібна павутина палає від виру емоцій. Фінн стоїть між ними, широко розставивши ноги, переводячи погляд з одного друга на іншого.

— Будь ласка, Джалеку, — шепоче тепер Тінан. — Будь розважливим.

— Це лише сон, — відповідає Джалек. Він схрещує руки і дивиться на Фінна. — Будь ласка, поясни йому, що я не можу вічно сидіти у своїй кімнаті лише тому, що мені наснився кошмар.

— Це був не просто кошмар. Я чув її, — Тінан ледь не тремтить від люті. — Подивися мені в очі й скажи, що коли ти прокинувся, на твоїх грудях не сиділа банші. Подивися мені в очі й скажи, що не боїшся сьогодні виходити за ці двері більше, ніж у будь-який інший день.

— Тобі не треба йти, Джалеку, — каже Фінн. — Я відправлю Кейна.

— Кейну треба перепочити, — не вгамовується Джалек. — Він пів ночі захищав новий портал.

— Що воно таке — банші? — питаю я, і три голови враз повертаються до мене. Джалек сердито дивиться на Тінана:

— Дурниця.

— Це жінка, яка приходить уночі й сідає тобі на груди, — відповідає Тінан. — Вона з’являється і в цьому світі, і у твоєму сні, й…

— Жінка? — перепитую я.

— Дух жінки, — зітхаючи, додає Прета. — Коли вона комусь являється, то сідає йому на груди і повторює його ім’я знову і знову. Вважається, що це знамення наближення смерті.

— Дивно, що хтось помирає, якщо вона їх попереджає, — бурмоче Джалек. Але я бачу, що він хвилюється. Можливо, він не хоче вірити в пророцтво банші, але хвилюється.

— Надто близько до сонцестояння, — каже Тінан, важко ковтаючи.

— Саме тому я і хочу піти, — каже Джалек. — Цього вечора вона найслабкіша.

— От бачиш! Я знав, що ти брешеш, — гарчить Тінан.

— Я посилаю Кейна, — рішуче каже Фінн. — Не варто ризикувати.

Джалек міцно стискає зуби:

— Годі вже зі мною панькатися. Я не дитина. Я здатен сам приймати рішення.

— Ти — частина цієї команди, і ти присягнув мені на вірність. Вирішено, — відповідає Фінн. Його голос такий тихий, що я ледве чую слова. Однак розумію, що це був чіткий наказ.

Прета хапає мене за руку.