Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 42)

Від думки про тих дітей мені доводиться на мить заплющити очі. Я знаю, як це — рости без батьків і бути змушеною прислуговувати тим, хто тебе годує і дає притулок. Наскільки ж я була наївною, коли думала, що життя всіх фейрі однаково безхмарне.

Мене знову починає нудити, але цього разу не від вигляду крові.

— Ну ви тільки погляньте на це, — шепоче Прета.

— Принцесо, — звертається Фінн, я розплющую очі й бачу, що занурила нас обох у темряву. Єдине світло навколо — блиск чарівних срібних очей. — Ми знаходимо дітей і забираємо їх у безпечне місце, на територію Диких фейрі. Просто зараз, поки ми з тобою розмовляємо, Кейн перевозить туди зо дві дюжини малюків.

Я витримую погляд Фінна й повертаю свою силу назад у себе. Вона шипить у моїй крові й рветься на волю, наче дика тварина в клітці.

— То нащо Немилостиві приходять сюди, якщо тут так погано?

— Бо їхнє життя за правління Мордея таке жахливе, що вони ладні ризикнути, — відповідає Прета. — Він жадібний та егоїстичний, він навіть не намагається подбати про все своє королівство. Його закони захищають багатих і могутніх, а ті, кому пощастило менше, страждають.

Я затримую погляд на Фіннові. Не можу позбутися думки, що гримаса болю на його обличчі викликана не стільки раною на боці чи голкою, що стирчить у шкірі, як тривогою за своє королівство.

— Багато фейрі вирішують тікати, а не лишатися в таких умовах, — Джалек продовжує розповідь Прети. — Але Немилостиві землі оточені безкраїми і бурхливими морями з кожного боку, окрім того, який межує з королівством Милостивих. Як сказав Фінн, Дикі фейрі приймають біженців, але, щоб дістатися до їхніх земель, Немилостивим треба або перетнути всю територію Милостивих, або відшукати портал.

Я продовжую зашивати рану й намагаюся зосередитися, щоб не дати гніву всередині мене заповнити кімнату темрявою.

— Чому біженці не домовляться з гоблінами, щоб ті перенесли їх у потрібне місце?

Джалек, не приховуючи огиди, відказує:

— Ці створіння ще егоїстичніші, ніж Мордей. Біженці не можуть запропонувати гоблінам щось цінне, щоб ті погодилися стати ворогами Мордея чи Арії.

— До того ж, — втручається Прета, — у найкращому випадку гоблін може перемістити лише двох осіб водночас. Для будь-якої групи більшого розміру найпростіший шлях на територію Диких фейрі — це портал.

Тінан увесь час мовчить, тож я навіть дивуюся, коли він озивається.

— Король і королева Диких фейрі роблять усе можливе, щоб прийняти втікачів із Немилостивих, але це — тимчасово, доки Фінн не посяде свого законного місця на троні. Та задля безпеки власних кордонів вони не дозволяють, щоб портали напряму сполучали Двір Мордея та їхні землі. Цей тиран може використати портали проти Диких і відправити своїх найогидніших створінь катувати невинних фейрі, — поки Тінан говорить, павутина на його лобі починає світитися яскравіше й пульсувати. Він відвертає обличчя й глибоко вдихає. — Ми встановлюємо портали біля кордону Милостивих і намагаємося пропустити фейрі з Двору Тіней до того, як їх упіймають гвардійці королеви.

— Портали треба часто відкривати, закривати та переміщати, щоб уникнути вартових Арії, — додає Прета, наливаючи собі з графина. — Це виснажує наші сили, але поки що це найкраще, до чого ми додумалися.

Я роблю останні стібки, й, коли знову піднімаю очі на Фінна, наші погляди зустрічаються.

Він спостерігає за мною. Я не намагаюся приховати від нього своє спустошення. Обережно змащую шви потрібними мазями, й мій розум ніяк не може осягнути почутого. Діти.

— Він помре? — тихе запитання і плач долинають зі сходів. Дитина. Я міркую, скільки часу вона там стояла і чи бачила, як сильно поранили Фінна. Інстинктивно встаю й рушаю до неї.

Я встигаю зробити лише кілька кроків, як Тінан підхоплює дівчинку у свої обійми.

— Ні, маленька. З ним усе гаразд. От дивись, — він несе дитину до Фінна, той простягає руку й лоскоче її босу ногу. Дівчинка сміється і витирає сльози.

Якби вона була людиною, я припустила б, що їй не більше п’яти-шести років. У неї світло-смаглява шкіра та шовковисте темне волосся, як у Прети. На чолі проступають ледь помітні обриси сріблястої павутини, як у Прети й Тінана, її очі — великі й сріблясті, а усмішка точнісінько така, як у Фінна.

— Ларк, я ж казала тобі лишатися нагорі, коли в нас гості, — каже Прета, зиркаючи на мене. Її можна зрозуміти. Нехай ми й допомагаємо одне одному, але мені не можна знати про її дитину. Байдуже, що я щойно зашила її… хай би ким був для неї Фінн.

— Але я бачила її у вогні, — лепече Ларк і показує на мене. Вона хитає головою, ніби намагається розплутати загадку. — Твоєї сестри там немає.

— Ларк, досить! — Прета вириває дитину з рук Тінана й заривається обличчям у її волосся. — Що мама казала про використання твого зору?

— Прето, — обережно втручається Джалек, — можливо, нам варто знати про цю пожежу, якщо…

— То знайди провидця, — гаркає Прета. У її очах блищать сльози. — Але не мою доньку.

— Вибач, мамо. — Ларк кладе долоньки на мамині щоки. — Я не навмисно. Я просто бачу. І не хочу, щоб вона загинула у вогні. З нею вже це траплялося.

Моє серце стискається від того, скільки тривоги в цьому ніжному дитячому голосі.

— Я не загинула, — простягаю дівчинці свої руки. — Бачиш? Та пожежа сталася давно, і я вижила.

Ларк не звертає на мене уваги. Вона невідривно дивиться на маму й говорить:

— Наступного разу вона помре. Це буде під час церемонії зв’язування. Інакше вона ніколи не стане королевою.

Мене пронизує крижаний холод. «Наступного разу вона помре…»

— Вона стане королевою? — пирскає Джалек.

— Благаю, дитинко, досить, — по щоках Прети котяться сльози. Вона невимовно засмучена.

Джалек обертається до мене:

— Ти справді любиш Золотого принца, — він бурмоче якусь лайку. — Ти повинна розповісти нам, перш ніж щось йому пообіцяти.

Я ігнорую Джалека і вдаю, що не помічаю пронизливого сріблястого погляду.

— Я не померла, — кажу я Ларк. — І не збираюся ставати королевою Милостивих.

Дівчинка хихоче:

— Ти ніколи й не станеш королевою Милостивих.

Ці слова мали би подарувати мені полегшення. Але вони засіли сумом, ніби маленькі друзки, в моєму серці, яке я ховаю від усього світу — від себе самої. Та в глибині душі я хочу Себастіана, хочу бути достатньо хорошою, щоб стати…

Ні, я не хочу цього.

Джалек кидає суворий погляд на Фінна, а потім обертається до дівчинки й уважно вдивляється в її обличчя.

— Ларк, ти хочеш сказати, що вона стане Немилостивою королевою?

Прета так сердито зиркає на Джалека, що всі в кімнаті нишкнуть, але Ларк усміхається.

— Вона б могла, якби захотіла, але в неї не буде такої можливості, якщо вона загине у вогні.

— Тінане, — каже Прета, передаючи доньку йому на руки. — Будь ласкавий, проведи Ларк до її кімнати.

Тінан киває, і Ларк обіймає його за шию.

— Ти обіцяла, що навчиш мене грати в ту карткову гру. Може, почнемо зараз? — питає Тінан у дівчинки й підіймається сходами.

— Добре, але я граю дуже класно, — відповідає малеча. — Ти не будеш злитися, якщо я виграю?

— Обіцяю бути хорошим суперником, — після цих слів їхні голоси стихають.

— Це було… інформативно, — говорить Джалек.

Прета пильно дивиться на нього.

— Ларк нічого не може вдіяти, Прето, — тихо каже Фінн. — Її магія не така, як твоя. Цю силу не можна увімкнути і вимкнути. Вона просто приходить.

— То ми будемо говорити про те, що вона бачила? — запитує Джалек.

— Так, точно, смерть у пожежі, — Фінн дивиться на мене, скуйовджене волосся ховає його брови. — Маєш якісь ідеї щодо цього, принцесо?

— Думаю, що вона просто дитина і її видіння нічого не означає, — я розводжу руками. — Бачите? Я не мертва. Люди не можуть рухатися після смерті.

Джалек бубонить щось собі під носа. Я й гадки не маю, що все це означає. Прета витирає сльози й заспокоює дихання, опановує себе, а тоді обертається до Фінна.

— Спитай своїх шпигунів у Немилостивому Дворі, чи не чули вони чогось про напад на Золотий палац. Можливо, буде пожежа чи вибухи.

Сказавши це, Прета обертається до мене і змучено всміхається:

— А ти… У разі пожежі зупинись, впади і качайся підлогою, зрозуміла?

Я ледве стримуюся, щоб не закотити очі.

— Ми можемо повернутися до розмови про табори та біженців? — Фінн видається більш змученим і втомленим, ніж будь-коли, але я повинна знати. — Цей жах припинився б, якби ти був на троні Тіней?