Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 41)

Тінан уривчасто видихає:

— Де Кейн?

— Він вийшов із групою, доки я розбирався з охоронцями, — відповідає Фінн. — 3 ним Дара і Луна. Вони повинні повернутися за кілька годин, після того як Кейн проведе біженців через портал.

— То виродок, який це зробив, сконав? — запитує Джалек, його темно-зелені очі горять вогнем.

— Від мого меча, — киває Фінн.

Табори? Біженці? Зрадник серед Диких фейрі?

Я анічогісінько не розумію, тому запитую:

— Чому Дикі фейрі небезпечніші за Милостивих вартових?

Мене всі ігнорують. Прета відсуває руки Фінна вбік, щоб оглянути рану. На її обличчі вираз ніжності та глибокої тривоги.

Я підходжу ближче й дивлюся на рану. Вона луже глибока, але лише вчора я бачила, як Ріаан розпанахав собі руку на тренуванні із Себастіаном. Його рана зажила так швидко, що я буквально бачила, як плоть зростається. Але з раною Фінна цього не відбувається.

— Чому ти не зцілюєшся?

Фінн ігнорує моє запитання й підводить голову до Джалека:

— У мене в сейфі аптечка. Принеси її.

Ного голос хрипить від болю.

— Фінне?

Я чекаю, поки він зверне увагу на мене — на моє запитання, — але Фінн просто заплющує очі й відкидається назад.

Прета стримує схлипування, проводячи рукою над раною.

— Не витрачай дарма енергії, Прето, — тихо каже Фінн. Він ніжно торкається її обличчя, і щось неприємне поколює в мене в грудях. Я суплюся. Мене не повинні турбувати їхні стосунки, доки це ніяк не впливає на моє навчання та мою угоду з королем. — Це не смертельний удар, — шепоче Фінн. — Я одужаю.

Прета важко ковтає і киває. Я бачу, як вона опановує себе.

— Ти втрачаєш забагато крові.

Джалек підсуває столик до Фіннового стільця і ставить на нього медичну аптечку.

Нам потрібна допомога цілителя, щоб він навчив нас користуватися цим смертним лайном, — бурмоче він, не дивлячись на мазі та мікстури.

Фінн піднімає голову й дивиться мені просто в очі.

— Принцесо, маєш досвід зашивання ран?

— Трохи, — я кілька разів накладала собі шви, та мої рани ніколи не були такими великими. — Але це буде боляче, і після моїх швів може залишитися потворний шрам.

Фін пирхає:

— Чуєш, Тінане, — його слова уривчасті, він морщиться, наче йому боляче говорити. — Можливо, мій шрам буде навіть потворнішим, ніж у Кейна, і він перестане гнути кирпу.

— Ніколи не зрозумію вас, чоловіки, — бурмоче Прета, підводячись на ноги, перш ніж обернутися до мене. — Що тобі потрібно, Абріелло?

Я перебираю купу мазей і знаходжу ті, які дезінфікують, лікують та знеболюють. На жаль, з такою раною жодна з них не подіє, доки я не зашию її.

— Ви можете якось послабити його біль? — питаю я Прету. — Після нападу барґеста Себастіан знеболив мою ногу, доки цілитель не вилікував мене. Ви можете зробити щось подібне?

Прета стискає губи й хитає головою.

— Я могла би спробувати, але це не допоможе.

— Наш Фінн як криця, — пояснює Джалек і всміхається вперше, відколи побачив пораненого Фінна на сходах. — Йому нічого не потрібно.

— Я принесу випити, — каже Тінан, і на маленькому столику з'являються графин із бурштиновою рідиною та склянка. Тремтливими руками він наповнює й передає склянку Фінну, який без вагань висушує все двома ковтками.

— Зроби це, принцесо.

Я беру нитку та голку з набору, дивлюся на свої руки й бачу, що вони тремтять не менше, ніж у Тінана.

— Можеш і мені трохи налити? Суто щоб нерви заспокоїти.

— Залюбки.

Тінан приносить іще одну склянку. Він наливає удвічі менше, ніж Фіннові, й простягає її мені.

Роблю один великий ковток, міцний алкоголь обпалює мені горло, і я закашлююсь.

— Мені досить, — бурмочу я і киваю Фінну. — Нам треба обробити рану.

Фінн обережно сідає, Прета допомагає йому з ґудзиками та здерти сорочку. Його смагляві м’язисті груди всипані невеличкими татуйованнями рун.

Від одного погляду на нього в мене пересихає в роті, і я відвертаюся. Погано вже те, що я витріщаюся на Фінна, коли він поранений, але ще гірше, що роблю це перед його… То хто ж така Прета? Його дружина? Його дівчина? Просто подруга?

Я ревную? Не через те, що вони є одне в одного, а через зв’язок між ними. Через довіру й чесність, яких не буде між мною та Себастіаном, навіть якщо я зможу пробачити його. Через угоду з Мордеєм я втратила шанс на нормальні стосунки із Себастіаном.

Та я усе ж відвертаюсь і, доки Прета обмиває рану, засилюю нитку в голку. Мама навчила мене шити, але я ніколи не займалася цим, як Джас. Винятково завдяки наполегливості Джасалін я навчилася робити міцні акуратні стібки.

Прета закінчує обробляти рану, я займаю її місце й опускаюся на коліна біля Фінна. Промита рана вже не така жахлива, але вона досить глибока, і я вагаюся перед тим, як встромити голку в шкіру.

— Зроби це, — каже Фінн. Він здригається від першого проштрикування, але не рухається.

Мене нудить від вигляду крові, що витікає з рани, але я видихаю і продовжую шити. Я можу зробити це.

— Хтось розповість мені про ці табори королеви? — запитую, не відриваючись від зашивання.

Я відчуваю, як решта перезирається, чую, що вони тихо шепочуться й вирішують, що мені сказати.

— Нехай слово «табір» не вводить тебе в оману, — починає Джалек. — Це в’язниці.

— Для злочинців? — запитую я.

Джалек хитає головою.

— Єдиний їхній злочин — бути Немилостивими, яких упіймали на землях Милостивого Двору.

— Що ти маєш на увазі під словом «в’язниця»? — я ніколи не вірила в те, що Милостиві були хорошими, бо не вірю жодному фейрі в принципі. Але мені важко уявити, що вони можуть без вагомої причини бути жорстокими до собі подібних, нехай навіть то фейрі ворожого Двору.

— Дорослих допроваджують у трудові табори, змушують працювати по вісімнадцять годин на добу за мізерний харч, — Джалек говорить так понуро, що я не можу не вірити йому. — А якщо вони виявляють непокору, їх страчують.

Себастіан знає про це?

— Твій принц намагався вмовити свою матір покінчити з таборами — принаймні в тому вигляді, в якому вони існують зараз, — говорить Фінн. Він кривиться від болю, але досі легко читає мої думки. — Однак королева відмовляється.

Я вдихаю, і мене накриває хвиля полегшення.

Себастіан був не тим, ким я його колись вважала, але я не змогла би жити у світі, де добрий і турботливий учень чарівника, у якого я закохалася, відповідальний за такі звірства.

— Ага, намагався він, — бурмоче Джалек. — Якби цей довбограй справді хотів покласти край жорстокості, він би сам убив королеву, але в нього не стане духу. Я думав, він піде проти мамці, коли дізнається про дітей, але…

— А що з дітьми? — запитую я.

Прета обмінюється поглядом із Фінном, ніби чекає на його дозвіл, перш ніж пояснити.

— Вони відлучають дітей від батьків. Кажуть, це для того, щоб переконати сім’ї не заходити в землі Милостивих. Але насправді малюкам промивають мізки, згодовують пропаганду про королеву та втовкмачують, що вони від народження нижчі за Милостивих і тому зобов’язані служити їм.

Я заспокоюю тремтіння в руках.