Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 4)

Повісили над ліжком витканий Джас гобелен, заставили хиткий комод усілякими дрібничками, цінними лише для нас: чудернацькими камінчиками і блискучими клаптиками тканини.

Я обіймаю сестру, відчуваю, як від неї пахне свіжою білизною. Джас лише на три роки молодша, та для мене вона завжди та маленька дівчинка, яку я винесла з будинку, охопленого полум’ям.

Джас відпускає мене й усміхається. Її карі очі яскраво сяють, гладеньке каштанове волосся, як завжди, зібране в акуратний пучок на потилиці. Молодша сестра — повна моя протилежність. Джас — м’яка краса і життєрадісність. Я — гострі кути і впертість. Навіть моє волосся кольору полум’я, як гнів, що я ношу всередині себе.

— Я чула тебе нагорі, — говорить Джас. — Я би допомогла, але мала працювати над обновами для Стелли та Кассії, — вона киває на сукні, що висять на вішаку в кутку.

— А що трапилося з вісімдесятьма іншими сукнями, які в них є?

— Вони нікуди не годяться! — Джас переходить на фальцет, передражнюючи наших кузин.

Я думала, що надто виснажена для веселощів, але не можу стримати сміх. Хоч би якими невдачами повнився мій день, хоч би які покарання чекають на мене завтра через пропущений платіж, я рада бути вдома. Бути поруч із Джас, яка на диво бадьора, як для такої пізньої години. Я примружую очі.

— То чому ти така схвильована?

— Невже ти не чула? — акторка з Джас нікчемна. Її широка усмішка видає, що сестра має якусь грандіозну новину.

Я сьогодні працювала весь день. Окрім короткого візиту до Нік і Данії, я більше ні з ким не говорила. Люди, на яких я працюю, переконані, що прислуга повинна бути нечутною і непомітною.

— Чула про що?

Джас ледь не стрибає на місці.

— Уже через день королева Арія відкриє портал до Двору Сонця. Вона забезпечить людям безпечний прохід до Фейрії, щоб усі могли побувати на святкуванні в замку.

— Що? Навіщо?

— Королева хоче знайти своєму синові людську наречену.

Не приховуючи огиди, я пирхаю:

— Хто б сумнівався.

Багато речей підвладні магії фейрі, але не розмноження, а без нащадків їхні роди вимруть. І без того чимало безсмертних згинули у Великій війні фейрі. Так їм і треба.

— Ти справді нічого не чула? Дівчата на роботі тільки про це й говорять. Бал Фейрі. Нас завалили терміновими замовленнями бальних суконь.

— Тоді нагадаєш мені триматися подалі від порталів.

Джас сміється з мого цинізму.

— Брі! Це ж Милостивий Двір. Вони хороші фейрі! Фейрі світла й радості.

— Ти не можеш бути впевненою у цьому, — різко відповідаю я. — Не можеш знати, хороші вони чи ні.

Усмішка Джас зникає.

Я дурепа.

Останнє, що я зараз хочу, — починати суперечку.

— Вибач. Я просто втомилась.

Дуже втомилась.

— Поглянь на свої руки, — Джас обережно проводить великим пальцем по моїх зашкарублих долонях. Шкіра на них потріскалася від їдких мийних засобів. — Ти справді хочеш просидіти у цьому підвалі до скону?

— Джас, кожен, хто піде до світу фейрі — самогубець. Ти знаєш не гірше за мене: не існує хороших фейрі. У них просто різний рівень зла та жорстокості.

— Тоді вони не надто відрізняються від людей, — Джас відпускає мої руки. — Я чула, про що ти говорила з мадам Ві. Скоро час платити оренду, хоч як ти й намагаєшся приховати це від мене…

— Я не хотіла, щоб ти хвилювалась.

Це правда.

Єдине, чого я прагну, — захистити мою маленьку сестричку, зберегти її оптимізм і веселу вдачу.

Джас любить мене, навіть коли я нестерпна буркотуха, і часом мені здається, що я не заслужила такої сестри.

— Умови контракту я знаю не гірше за тебе, — відповідає Джас. — Мадам Ві продовжить додавати відсотки, і тільки диво врятує нас від неї.

— І ти сподіваєшся, що цим дивом для нас стануть фейрі? Тоді вже краще піти в підпільне казино і випробувати нашу удачу в картах.

Джас обертається до лавандової сукні в кутку і розгладжує тканину на глибокому декольте.

— В однієї дівчини, з якою я працюю, є кузина, котра закохалася у золотого лорда фейрі. Та кузина може вільно повертатися додому і відвідувати свою сім’ю. Вона щаслива.

— Ти не помічала, що такі історії завжди трапляються зі знайомими знайомих? — я намагаюсь говорити спокійно. — Жоден із тих, хто розповідає їх, насправді не знає людини, якій би пощастило зустріти хорошого фейрі.

Джас облишила сукню і тепер ображено зиркає на мене.

— Добрих фейрі більше, ніж поганих. Так само, як і людей.

Я однаково не вірю, що це правда.

— Нехай навіть так, але бал? Усі ці сукні та вишукані штучки? Навіть якщо забути про цю маячню з фейрі, ти ж не думаєш, що я піду на бал вражати якогось самозакоханого принца? Краще підвісь мене за нігті на ногах.

Джас закочує очі й опускається на край ліжка.

— Тобі не обов’язково іти, але я хочу.

Я вловлюю нотки впертості в її голосі. Вона піде на бал, байдуже, дозволю я чи ні. Щоб опуститися на ліжко поруч із Джас, мені навіть не треба ступати повний крок — така крихітна наша кімната. Я падаю горілиць і витріщаюся на стелю.

— Мені це не подобається.

— Я так і думав, що ви ще не спите.

Ми з Джас одночасно обертаємося. Щойно я бачу кремезну постать Себастіана, що затуляє увесь дверний прохід, залишки адреналіну спалахують у моєму тілі. Серце починає калатати швидше, кров стає гарячішою, а низ живота тягне від невимовного бажання. Себастіан — лише друг; така голодранка, як я, ніколи не стане для нього кимось більшим. Та скільки я не повторюю це своєму серцю, воно відмовляється слухати.

Себастіан схиляє голову й притуляється до одвірка. Очі кольору морських хвиль уважно оглядають нашу кімнатку, ніби він не бував тут сотню разів. Мадам Ві переселила нас сюди незадовго після смерті дядечка Девліна. Вона заявила, що тут ми матимемо більше приватності. Навіть тоді ми розуміли, що ця холодна темна кімната з бетонними стінами без вікон, така маленька, що місця в ній вистачило лише для двоспального ліжка та комода, має вказати нам наше місце.

Ми з Джас невисокі, тож низька стеля для нас не проблема, а от Себастіан уже не раз бився головою. Та це не заважає йому заходити в гості. Два роки тому він почав навчатися у чарівника Тріфена, який живе в сусідньому будинку, і відтоді час від часу прослизає до нас. Себастіан відчиняє двері й потайки приносить нам їжу та воду, коли кузини, в черговому нападі люті, замикають нас у кімнаті.

— Ще не спимо, — відповідаю я позіхаючи. Попри шалений приплив енергії, який я відчула, побачивши Себастіана, надовго мене не вистачає.

— Що у вас трапилось? — запитує він, насупивши брови. — Про що ви говорили, коли я увійшов?

— Джас хоче стати нареченою принца фейрі, — відповідаю я, звільняючи на ліжку місце для Себастіана.

Щоки Джас спалахують багрянцем.

— Щиро дякую, Брі.

Себастіан сідає між мною та Джас і штовхає двері ногою. Тоді бурмоче заклинання, клацає пальцями й самовдоволено шкіриться, коли засув із нашого боку дверей ковзає на місце. От чванько магічне.

Мої кузини казяться через нашу дружбу із Себастіаном. Коли вони вперше помітили його тут, унизу, кілька місяців діймали нас. Я знаю, Стелла і Кассія заздрять, що Себастіан — скромний учень чарівника — навіть не дивиться в їхній бік. Себастіанові бракує грошей і родинних зв’язків, але його зовнішність компенсує це сповна — високий, широкоплечий, зі сліпучо-білим волоссям, яке він зазвичай збирає у низький хвіст, і очима наче бурхливе море. Він найпрекрасніший чоловік, якого я будь-коли бачила.

Суто об’єктивна думка.

Через два дні Себастіан їде продовжувати своє навчання. А це означає, я більше не зможу нетерпляче очікувати його нічних візитів — світлої плями в одноманітті моїх днів. Себастіан і раніше від’їздив, але цього разу його не буде аж кілька місяців. Мене це лякає.

— Не хочу я бути нареченою принца фейрі, — каже Джас, повертаючи мене до реальності. Вона хитає головою: — Я лише… Не в тому річ.

Я вигинаю брову:

— Та невже? Чому ж тоді ти так хочеш піти на бал? — Джас втуплюється поглядом у долоні, й від раптового усвідомлення мені перехоплює подих. — Ти сподіваєшся знайти нашу маму.

— Якщо всі ті історії, які мама розповідала нам, правдиві, а фейрі, в якого вона закохалася, з благородного роду, вони також мають бути на тому балу.