Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 35)

— Хіба не всі смертні дівчата хочуть побратися з прекрасним принцом фейрі?

— Ти такий самозакоханий гад! — Куля темряви формується в моїй руці, і я обхоплюю її пальцями. — Ця смертна дівчина ніколи про таке не мріяла. Я не хотіла приходити сюди. Мене змусили, коли король твого Двору купив мою сестру.

— То Прета помиляється? Ти не маєш почуттів до принца?

— Я… — мала. Маю. Але мої плутані почуття до Себастіана аж ніяк не стосуються Фінна. Куля темряви пульсує від моєї злості. — Я зовсім не хочу бути принцесою фейрі. Якби я знала, що Себастіан фейрі, ми б ніколи не стали друзями. Він це розуміє.

Фінн повільно обходить мене довкола. Я почуваюсь наче кінь на ринку, якого оцінюють з усіх боків.

— Звісно, ти пробачила йому його брехню, якщо сподіваєшся вийти за нього заміж і укласти з ним зв’язок.

— Я зовсім не сподіваюся вийти за нього, — різко відказую я. Мені доводиться широко розставити пальці, щоб утримати кулю тіні, яка продовжує збільшуватися на моїй долоні. — Я не хочу бути принцесою. Я не хочу укладати зв’язок із фейрі чи взагалі з будь-ким.

Фінн зупиняється просто переді мною і зазирає мені в очі: — То ти ні з ким не пов’язана?

Я закочую очі:

— Це тебе не обходить, але ні. Я б цього не допустила.

Фінн розслабляє плечі. Якби я не знала його, то могла би подумати, що йому полегшало від моїх слів. Але немає причин, чому б Немилостивий принц так турбувався за мене.

— Себастіан обов'язково захоче, щоб ви уклали зв’язок, — говорить нарешті Фінн.

— Він добре знає, якої я думки про вас, фейрі, та цей ваш зв'язок, який контролює людину. Тож цього не станеться.

Я б не пов'язала себе з ним, навіть якби хотіла. Я не можу дозволити Себастіанові знати про мене все, коли я нишпорю замком, щоб урятувати Джас.

— Мордей теж може просити про це. Пам’ятай, будь-хто може укласти з тобою зв’язок, тільки якщо ти сама дозволиш це. Якщо цінуєш своє смертне життя, то ніколи не погоджуйся на це — ніколи.

— Ти мені погрожуєш, Фінне?

— Застерігаю, принцесо.

— У нашій із Мордеєм угоді не йдеться про жодні зв’язки.

— Це поки що. Стережися підступів Мордея.

Підступів Мордея? А як щодо підступів Фінна?

Він лише зітхає:

— Я можу спробувати допомогти тобі. Але правда в тому, що ми з Претою анічогісінько не знаємо про смертних, які володіють магією, і про те, як магія впливає на вас.

— Думаєш, є різниця?

Фінн не приховує здивування:

— Так, бо ми різні.

Він підходить ближче і хапає мене за руку. Кінчиком пальця проводить від внутрішньої сторони мого ліктя до зап’ястя, зупиняючись трохи вище того місця, де я тримаю кулю тіні. Мене мурашить.

Фінн підводить погляд, його очі зустрічаються з моїми, вуста розтуляються. На мить мені здається, що він відчуває пульс цієї енергії між нами.

Це відчуття змушує мене почуватися більш пробудженою і живою, ніж будь-коли. «Це лише магія», — повторюю я собі, але брехуха з мене нікчемна.

Пальці Фінна знову ковзають моєю шкірою, я роблю повільний розмірений вдих і бажаю, щоб він відпустив мене.

Фінн так би і зробив, якби я попросила — я в цьому впевнена, — але я відмовляюся визнати, що він має на мене вплив.

— Що станеться, якщо я поріжу тебе? — запитує він.

— У мене піде кров.

Фінн киває.

— І якщо ти зцілюватимешся, твоє тіло виробить іще більше крові для одужання. Але якщо поріз буде надто великим або надто глибоким, якщо ти втратиш забагато крові, а твоє тіло не зможе забезпечити нову кров достатньо швидко, щоб вона наситила організм, ти помреш.

— Я, взагалі-то, все це знаю, — бурмочу я.

Обличчя Фінна прояснюється. Він знову проводить пальцями по тій самій лінії, і цього разу я не можу стримати тремтіння.

— Для фейрі магія як кров.

— Не розумію. У вас не йде кров?

Цього не може бути. Я сама бачила кров у Себастіана — колись сама обробляла його невеличкі рани.

— У нас є кров, але нас зцілює магія у нашій крові. Саме ця магія забезпечує нам життя, не сама кров. Твоя кров дає тобі життя. Наша магія дає життя нам.

Його погляд зупиняється на моїх губах, і мені перехоплює подих.

Фінн відпускає мою руку так само раптово, як схопив її, і відступає. Він визирає у вікно й запускає руку у волосся. Відкидає його з обличчя, ніби готується до бою.

— Аналогія не ідеальна, але іншої в мене немає. Магія не безкінечна. Вона — джерело нашого життя, тож ми повинні знати свої можливості, щоб не перевантажити себе. Як кров відновлюється після невеликої втрати, так і магія фейрі має відновлюватися. Скільки магії фейрі можуть втратити і відновити, не ослабнувши, залежить від їхньої сили.

— Що трапиться, якщо фейрі надто швидко втратять забагато магії?

— У більшості випадків ми непритомніємо без серйозної шкоди, але якщо магія витрачається через навмисне насильницьке виснаження… — Фінн відвертається, і я бачу в його прекрасних очах щось подібне до горя.

— Якщо її витрачають надто швидко, фейрі може померти від використання власної магії?

— Це вибір. Акт магії такий величний, такий дорогоцінний для фейрі, що така ціна вважається вартою.

— Хочеш сказати, я можу померти, якщо надто швидко використаю забагато магії?

Фінн обертається й уважно дивиться на мене.

— Ти ще навіть не почала шукати глибину своєї сили.

Куля тіні на моїй долоні лускає, наче бульбашка, і розпадається.

Фінн змірює мене поглядом і хитає головою, його обличчя кривиться від огиди.

— Дивовижно, що ти володієш цим даром і так мало його використовуєш. Твоя сила неосяжна, як океан, а ти обмежуєшся тільки тим, що можеш тримати в руці.

— Я робила те, що сказала Прета.

— Ти все спаскудила, — гаркає він, його ніздрі широко роздуваються.

— Чого ти хочеш від мене? — не стримую я свого роздратування. Мені значно комфортніше відчувати неприязнь між нами, ніж ці м-м-м… інші почуття, які він у мене викликає. — Ти прийшов допомогти чи просто позбиткуватися?

Фінн схрещує руки.

— Гаразд. Покажи мені, що ти вмієш. І не оці свої нісенітниці зі жменькою темряви. Здивуй мене.

Я повертаю до нього долоні, щоб продемонструвати, що я не знаю, як зробити бодай щось надзвичайне, і Фінн роздратовано зітхає.

— Ця кімната наполовину занурена в темряву. Тут вистачить роботи. Припини думати і просто покажи мені.

Я відходжу в тінь, фокусуюсь і намагаюся зникнути. Мої пальці то тануть, то знову з’являються. Але я відчуваю — як завжди це відчувала, — що сила закипає в моїй крові, починає вириватися на волю.

— Скажи мені як.

— Ти стримуєш себе. Просто дозволь магії статися.

Я витріщаюся на свої долоні й намагаюсь… не намагатися. Коли темрява знову зникає, я вию від розчарування.

— Здається, виходить тільки гірше.