Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 34)

— А ви троє?

— Немилостивий за народженням і походженням, — каже Кейн і б'є себе кулаком у груди.

— Не бійся, — говорить Тінан, — не всі Немилостиві такі потворні, як цей.

Кейн показує Тінану непристойний жест, а Джалек ледь стримує сміх.

Прета ігнорує їх усіх.

— Тінан — Дикий фейрі, як і я. А Джалек народився Милостивим. Багато років тому він служив при дворі батька Золотої королеви.

— Ще той старий мерзотник, — бурмоче під носа Кейн.

— Краще бути старим і мудрим, ніж молодим і дурним, — відповідає йому Джалек, не зводячи з мене погляду, ніби вивчає мою реакцію на почуте.

Я намагаюся не видавати свого здивування. Мені завжди здавалося, що фейрі неухильно вірні Дворам, у яких народилися, проте, здається, Фінн зібрав навколо себе відбірних невдах.

— І всі ви працюєте на Фінна?

— Ми працюємо заради кращого життя для всіх фейрі, — каже Прета, перекидає своє довге волосся через плече і заплітає його в косу. — Оскільки Фінн взяв цю місію на себе, так, ми працюємо на нього. Ми працюємо з ним.

Джалек примружує свої живі зелені очі й іще глибше вдивляється в мене:

— Ти багато часу провела в палаці з королевою Арією?

Я хитаю головою. Я не бачила королеви, відколи вдавала перед нею, що хочу заміж за її сина.

— Ні. Вона проводить із нами мало часу.

Джалек і Тінан перезираються, а Кейн бурмоче щось, що я не можу розчути.

— Здається, ви всі маєте сьогодні справи деінде, — багатозначно каже Прета, й замість розізлитися на жінку, яка наказує їм, троє чоловіків мовчки кивають і прямують до виходу з бібліотеки. В Елорі жінки рідко мають владу, тож моя повага до Прети трішки зростає.

Останнім іде Тінан. Він зупиняється у дверному проході й озирається на Прету:

— Міша й Аміра бажають зустрітися з Фінном. Аміра наполягає на твоїй присутності. Я подумав, ти захочеш підготуватися.

Усмішка Прети надломлюється, та вона швидко оговтується і киває:

— Дякую, що попередив.

Тінан обертається, і двері позаду нього з гуркотом зачиняються.

— Хто такі Міша й Аміра? — запитую я.

— Король і королева Диких фейрі. Останні два десятиліття вони невіддільна частина нашої місії.

Якщо вони такі важливі, чому Прету так шокувала новина про зустріч із ними?

Прета глибоко вдихає і розправляє плечі.

— Як просуваються пошуки Дзеркала? Ти вже поговорила з принцом?

Я киваю.

— Він працює над цим.

Прета силувано всміхається:

— Чудово. А тепер розпочнемо твоє навчання, так?

РОЗДІЛ ЧОТИРНАДЦЯТИЙ

— Ще раз, — говорить Прета.

Ішла п’ята година третього дня мого навчання, і мене вже буквально нудило від цих слів. Увесь день, за винятком короткої перерви на обід, ми були в бібліотеці, де Прета змушувала мене створювати темряву. Ми почали з крапель на кінчиках моїх пальців, потім перейшли до кульки, яка міцно трималася на моїй долоні. Результат? Попри нескінченне терпіння Прети, я можу лише створювати темряву, але геть безнадійна в тому, щоб керувати нею, підтримувати її та робити з нею будь-що корисне.

Я глибоко вдихаю і фокусуюся на долоні, бажаю, щоб ця клята темрява нарешті з’явилась. Тієї ж миті на моїй долоні утворюється куля з тіні, але вона надто швидко росте, я не можу її втримати, і вона сиплеться крізь мої пальці, ніби пісок, а потім зникає.

— Як неохайно, — озивається позаду мене низький Фіннів голос.

Я рвучко обертаюсь, здивована його раптовою появою. Окрім короткої зустрічі з трьома фейрі першого дня, коли Прета привела мене до цієї бібліотеки, під час навчань тут завжди були лише ми з нею. Очевидно, сьогодні Фінн вирішив вшанувати мене своєю присутністю.

— Що ти сказав? — запитую я.

— Фінн, — говорить Прета. — Як мило, що ти…

Він уриває її різким помахом руки.

— Не зараз, Прето. Залиш нас.

Прета співчутливо всміхається мені:

— Не дозволяй йому командувати собою, — тихо каже вона.

— Залиш нас, Прето, — повторює Фінн байдужим холодним голосом.

Її погляд суворішає. Прета дивиться на нього, хоч і продовжує звертатися до мене:

— Не сприймай його поганий настрій особисто. Він уже двадцять років гризе себе.

Коли Прета йде, розумніша, відповідальна за самозбереження частина мого мозку волає мені йти за нею. Проте я цього не роблю. Фінн мене не лякає. Можливо, мав би, але… це не збіг, що темрява на моїй долоні виросла, коли він з’явився. Не знаю, чому або як, але моя сила реагує на нього. Навіть коли він просто стоїть поруч, я відчуваю, як вона поривається, благаючи мене скористатися нею.

Ми лишаємося наодинці, я вигинаю брову й гаркаю єдине слово:

— Що?

— Ти необережна зі своєю магією. Тобі бракує концентрації, і якщо ти цього не навчишся, твій обожнюваний принц спіймає тебе на шпигунстві в палаці.

Я гордо задираю підборіддя, але його слова дошкульно ранять мене. Він має рацію. Очевидно, я здатна на більше, ніж уявляла в людському світі, але в мене немає ані найменшого поняття, як контролювати це. Поки навчання лише виснажує мене. Але що як спробувати, поки він поруч…

— Цього ти хочеш? — запитує він. — Щоб тебе примусили покинути пошуки реліквій і ти нарешті могла влаштуватись у новому комфортному житті?

Нахаба.

— Чому ти сам не спробуєш навчити мене?

Фінн схиляє голову набік.

— Ти обрала дуже пасивно-агресивний спосіб просити про допомогу.

— Я… — стискаю кулак і розтискаю. Він такий самозакоханий мерзотник. — Саме ти наполягав на тому, щоб мені допомогти, а коли я прийшла сюди, лишив мене на Прету.

— Вона прекрасна вчителька. Ти повинна бути вдячна за її старання, принцесо.

— Чому ти називаєш мене так? — вибухаю я. — Я не принцеса.

— Лише кілька солодких обіцянок і сопливих сцен відділяють тебе від шлюбу з принцом. Усі це знають.

Доводиться прикусити язика, щоб не розпочати суперечки. Неважливо, що він там собі думає про наші стосунки із Себастіаном. Важливо лише знайти реліквію для короля і повернути Джас.

Але Фінн продовжує шпиняти мене:

— Хіба життя в розкішному Золотому палаці — не єдине, про що мріє твоє смертне серце?

Я не витримую:

— З якого дива ти вирішив, що моє смертне серце про щось мріє?