Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 33)
— І близько не так, як раніше. Він тепер надто зайнятий для мене. Готується стати королем. Обирає наречену. — На цих словах Ріаан кидає на мене багатозначний погляд і додає: — Хоча, якщо хочеш знати мою думку, він має падати тобі в ноги, щоб ти погодилася посісти це місце.
Я розтуляю рот, але вмить стуляю й обертаюся до Себастіана, поки не бовкнула чогось зайвого.
— Ріаан — мій найдавніший друг, — заспокійливо говорить Себастіан.
— Ваша таємниця зі мною в безпеці, — підморгує Ріаан. Він наповнює склянку водою та вдає, що підіймає тост за нас, перш ніж зникнути на сходах і залишити нас наодинці.
— Не слід було вам заважати, — кажу я, усе ще тримаючи в голові слова Ріаана. Можливо, було би легше ображатися на Себастіана, якби я не знала, що ті почуття, які я плекала до нього з дня нашої першої зустрічі, насправді взаємні.
Себастіан розвіює моє хвилювання.
— Ми все одно збиралися закінчувати. Мама хоче, щоб Ріаан супроводжував її сьогодні по обіді на північ.
— Що означає на північ?
— Там є інший палац.
Я починаю сміятися.
— Ти чого? — запитує він.
— Ти так про це говориш, як Джас про
Коли я знову переводжу погляд на Себастіана, він супиться.
— Маячня, правда ж? — спокійно запитує він. — Таке багатство тут, коли в Елорі стільки страждань. Я не розумів… доки не переїхав до чарівника Тріфена.
— До речі, навіщо ти це зробив? Ти володієш магією — кращою магією, ніж будь-хто з людей може уявити. Чого тобі навчатися в людини?
— Людська магія інакша. До того ж я не такий зарозумілий, щоб вважати, ніби вона мені не потрібна.
Себастіан теж задивляється на краєвид, і його погляд стає замріяним.
— Якщо я хочу стати найкращим правителем для моїх підданих, мені знадобиться кожна дрібка знань, яку тільки можна отримати.
— І коли ж це станеться? Коли ти станеш правителем?
Себастіан хитає головою:
— Лише давнім богам відомо, коли настане ця мить, але я хочу бути готовим. — Він знову наливає собі воду і додає: — Ти ж прийшла сюди не для того, щоб говорити про моє навчання.
— Ні. Я прийшла через інше. Але… тепер мені це здається дурницею.
Помітивши мою розгубленість, Себастіан усміхається:
— То що ж це?
Я нервово перебираю пасмо волосся.
— Я міркувала, як нам знайти Джас, і згадала легенди про таке магічне дзеркало, що може показати того, кого ти хочеш побачити.
Очі Себастіана округлюються:
— Дзеркало Виявлення?
— Не знала, що воно так називається. — Я намагаюся приховати брехню за усмішкою. — Та коли дивишся в Дзеркало, можна попросити показати чиєсь зображення. Можливо, ми використаємо його, щоб знайти Джас?
— Неможливо знати напевне, що саме побачиш, поглянувши в нього, — Себастіан серйознішає і замислюється. — Воно може бути непередбачуваним.
Я важко ковтаю.
— Але хіба не варто спробувати? — виговорюю одним духом. — Така прадавня магія. Мені… цікаво.
Себастіан заходиться сміхом:
— Це в тобі говорить крадійка. Ой, не роби таке обличчя — це комплімент. Але я однаково не дозволю тобі вдертися до священної сонячної кімнати моєї матері, просто щоб вдовольнити цікавість. Побачимо, що я можу зробити.
* * *
— Люди в палаці не вважатимуть дивним, що я так часто кудись їду? — запитую я Прету наступного дня, коли вона в подобі Юрелоді супроводжує мене до будинку Фінна.
— Усі думають, що ти навчаєшся вдома у своєї наставниці. Фінн добре платить її сім’ї за те, що ми користуємося їхнім будинком.
Прета зачиняє позаду мене двері, струшує плечима. Крила вмить зникають, і її тіло повертається в подобу, відому мені, як Прета.
— Це твоя… справжня зовнішність? — не стримуюсь я.
— Ось це? — вона усміхається, і її обличчя сяє. Прета просто приголомшлива. Мені цікаво, вона Фіннова дружина чи партнерка, чи… я відганяю непристойну думку. Навіщо мені думати, з ким він. — Так, це моя справжня зовнішність.
— Ти можеш літати, коли маєш крила?
Прета пирскає зі сміху й жестом запрошує йти за нею тьмяно освітленим коридором у задню частину будинку.
— Усе залежить від форми, якої я набуваю. Я не вмію літати, коли обертаюсь на Юрелоді, бо Юрелоді не вміє літати. Інші форми… — Прета знизує плечима, — звісно. Іноді. Хоча, щоб обернутися повністю, потрібно багато енергії.
Ми проходимо крізь подвійні двері у величезну двоповерхову бібліотеку, кожна стіна якої заставлена книжковими полицями.
Над столом посеред кімнати схилилися трійко чоловіків-фейрі й тихо щось обговорюють. Я впізнаю Кейна, а двоє інших видаються мені схожими на здорованів, які охороняли двері до кабінету тієї ночі, коли Кейн заніс мене в таверну. Фінна ніде не видно, але його вовчиці дрімають у темному кутку бібліотеки.
— Приві-і-і-т, — співуче протягує Прета, і чоловіки виструнчуються.
Кейн прибирає щось зі столу — можливо, мапу? — і згортає, перш ніж засунути за ремінь позаду.
— Принцеса повернулась, — реве він.
Я вигинаю брову.
— Якщо мені тут не раді, навіщо ваш принц відправляє
— Не зважай на Кейна, — каже Прета. — Він вічно буркотить.
Кейн зиркає на неї спідлоба, а двоє інших тихенько хихочуть.
Прета вказує на чоловіка з темною шкірою і короткими чорними дредами, на його чолі така сама срібна павутинка, як у Прети.
— Абріелло, це Тінан, — представляє вона. Чоловік усміхається, простягає руку, і я тисну її. — І Джалек, — продовжує Прета, вказуючи на іншого — чоловіка з блідою шкірою, коротко стриженим волоссям і темно-зеленими очима. Цей не простягає руку. Натомість коротко киває і робить крок назад, ніби не хоче надто наближатися до мене.
Я відкашлююся.
— Це так… приємно зустріти всіх вас.
Джалек регоче:
— З неї жахлива брехуха. Ви впевнені, що вона зможе обкрутити принца?
— Ану, цить, — відповідає Прета. — Абріелла — найкращий шанс, який є у Фіннового Двору.
Я здивовано підіймаю брови. Двір
— Ви ж двоє не з Немилостивих? — не стримуюсь я.
Прета кривиться й перезирається з Тінаном.
— Не за народженням, — відповідає вона. І, зітхнувши, додає: — Я народилася серед Диких фейрі, але давно присягнула на вірність Фіннові.
Я переводжу погляд на інших.