Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 29)

— Я не засмучений. Я зайнятий. Вибач за це, — Себастіан тихенько зітхає. — Я щойно повернувся після зустрічі зі своїми інформаторами в Немилостивому Дворі, — він поволі підіймає на мене погляд, і я бачу в ньому страждання. — Вони досі не знайшли сліду Джас.

Я не відчуваю розчарування, бо паніка стисла мене сталевими лещатами.

— То ти маєш своїх шпигунів при Дворі короля Мордея?

Чи знає Себастіан, що я була там учора? Чи знає про угоду з королем? Якщо він дізнається про все від своїх шпигунів, чи порушить король обіцянку?

Себастіан знизує плечима, але відповідь очевидна. Так, у нього є шпигуни в Немилостивому Дворі. Звісно, у нього є шпигуни.

— Не розумію, навіщо йому Джас, — бурмоче Себастіан.

Ось і відповідь на всі мої запитання. Себастіан досі не в курсі про мою угоду з ворожим Двором.

— І жоден із ваших чаклунів цього не знає?

— Нічого, жодних підказок, — Себастіан на мить вагається. — Він не намагався зв’язатися з тобою?

— Ні. Думаєш, ти міг би вивести мене на короля? — саме це я би запитала, якби моя брехня була правдою. — Можливо, він розповість мені, де тримає Джас. А можливо, його зацікавить якась…

— Ні, — ніздрі Себастіана широко роздуваються. — У жодному разі. Навіть якщо я вирішу, що йому можна довіряти — а я ще раз наголошую, що Мордею довіряти не можна — немає нічого, що він міг би попросити в тебе, а я дозволив би тобі дати. — Себастіан лається і запускає руку у волосся. — Якась чортівня.

Він дуже засмучений, що не може знайти Джас. Я досі не хочу довіряти Себастіанові, але маю визнати, він робить усе можливе, щоб допомогти моїй сестрі. Я не в змозі сердитися на нього далі.

— Дякую, — кажу я. Це найменше, що він заслужив. — Дякую, що намагаєшся знайти її.

Себастіан розтуляє губи, він хоче щось сказати, але зупиняється і задивляється на чай.

— Як тобі вечеря?

Я не можу стримати усмішку.

— Було доволі… цікаво. Боги земні й небесні, Басті, я думаю, ті жінки здерли би з мене шкуру живцем, якби подумали, що я можу звести їх із тобою ближче, — я хитаю головою. Одинадцять прекрасних, яснооких, здорових жінок, кожна з яких хоче стати дружиною Себастіана більше, ніж попередня. Тобі справді доведеться одружитися на незнайомці?

Його шия напружується, і він важко ковтає.

— Сподіваюсь, хай на кому я одружуся, вона більше не буде мені незнайомкою, коли настане час.

— Ти ухиляєшся від відповіді, — я намагаюся говорити спокійно, але помічаю втому в його очах.

Себастіан робить ковток чаю:

— Це традиція.

— Яка традиція? Обирати наречену, ніби кобилу на розплід? — і це я ще чесно намагаюся бути милою.

— Хай як жахливо це для тебе, нам важливо продовжувати королівську лінію. У мене немає ані братів, ані сестер, моїх дідусів і прадідусів вбили у Великій війні фейрі. Моя мама і я — єдині королівські спадкоємці Милостивої крові. Дехто з моїх предків мав розкіш одружуватися по любові й сподіватися, що із часом боги благословлять їх нащадками, але не я. Коли народжуєшся з привілеями, до них додаються обов’язки.

Я прикушую губу. Мені не подобається ця розмова. Дратує, що я не можу приховати свої почуття, і дратує, що вони в мене взагалі є.

— Якби в тебе був вибір, чи не хотів би ти побратися з благородною фейрі, можливо, кимось зі знаті?

Себастіан відставляє чашку і схиляється над столом, спершись на руки.

— Правду кажучи, я би взагалі не хотів думати про шлюб. Мені лише двадцять один, що серед представників мого виду вважається ранньою молодістю. В ідеальному світі я не думав би про шлюб найближчі десять років, а то і більше, але цей світ не ідеальний. Він зіпсутий. А я опинився у страшній і відповідальній позиції, щоб виправити його. У глибині душі я хотів би повернутися до Фейрскейпу й далі вдавати із себе учня чарівника. Проте я відповідально ставлюся до обов’язків перед моїми людьми, хоч як сильно хотів би думати про шлюб і церемонію зв’язування як романтичний ритуал, як це робила мама в моєму віці.

— Церемонія зв’язування? Що романтичного в тому, щоб контролювати когось?

Себастіан нахиляє голову, його брови супляться.

— Чому ти думаєш про це як про контроль?

— Хіба не зв’язок перетворює людей на ваших рабів? Себастіан хитає головою.

— Жоден із моїх слуг не прив’язаний до мене. Хоча деякі фейрі використовують зв’язок, щоб утримувати людей у довічному рабстві, він був створений не для цього. Фейрі проводили церемонію укладання зв’язку під час весіль ще від початку часів. Походження цього ритуалу цілком чисте. Фейрі, пов’язані життями, завжди відчували одне одного. Це така підвищена чутливість, яка попереджає, якщо твій партнер у небезпеці чи страждає. Пов’язані фейрі завжди знають про потреби одне одного. Вони відчувають біль і щастя одне одного, наче власні. Насправді це прекрасно.

— Але цього не відбувається, коли фейрі прив’язаний до людини.

Себастіан різко погойдується на підборах.

— Перші фейрі, які пов’язали себе з людьми, не знали, що це буде інакше. Але твоя правда. Це так. Люди не володіють магією, тож цей зв’язок — як вулиця з однобічним рухом. Прив’язана людина-партнер не відчуває того, що відбувається з її партнером-фейрі.

— І це дає фейрі певний рівень контролю над людьми, — кажу я, не бажаючи, щоб він замовчував цю частину. Я хитаю головою: — Не можу уявити, навіщо люди погоджуються на таке.

— Фейрі не можуть контролювати думки пов’язаної з ними людини. Вона досі має свободу волі, але фейрі, які не поважають зв’язок, очевидно, навчились підкорювати своїх людських партнерів.

— Це дуже схоже на контроль.

— Але це не так. — Себастіан у роздумах потирає потилицю. — Уяви, я хочу, щоб ти заснула. Якби ми були пов’язані, я не зміг би примусити тебе спати, але міг би подумки викликати в тебе відчуття темряви і м’якої ковдри. Але заплющувати очі чи ні, вирішуватимеш тільки ти.

— А що як твоя майбутня наречена не захоче укладати зв’язок?

Себастіан сумно всміхається, витримує мій погляд і торкається моєї щоки. Від його мозолистих пальців шкірою пробігають мурашки.

— Думаю, я і шукаю ту єдину жінку, яка змогла би відмовитись укласти зі мною зв’язок.

Він хоче, щоб я вибачилась за це? Очікує, що мої почуття щодо всього зміняться просто тому, що він не той, за кого себе видавав?

Але, здається, його не цікавить відповідь, бо він продовжує:

— Зв’язок між людиною і фейрі все ж може бути прекрасним. Це про захист того, хто є частиною тебе. Це дарунок, що робить тебе найкращим партнером із можливих, допомагає розуміти… потреби одне одного.

Погляд Себастіана затримується на декольте моєї нічної сорочки, і мої щоки заливає жаром.

— Схоже, для тебе це важливо, — говорю я.

— Так і є. А коли в моєї дружини народяться діти, вона вип'є зілля життя, і наш зв'язок працюватиме як між двома фейрі.

— Зілля життя?

— Це особлива магія, яку ми використовуємо, щоб перетворювати людей на фейрі. Щоб вони ставали безсмертними. Ти точно про це чула.

Чула, але думала, це ще одна легенда для довірливих людей.

— А якщо твоя наречена не захоче ставати фейрі?

— Тоді я ще раз подумаю, чи справді хочу, щоб вона була моєю нареченою. Нелегко спостерігати, як пов’язаний зі мною на все життя партнер помирає, і розуміти, що попереду в мене сторіччя самотності. — Себастіан розправляє плечі. — Я відведу тебе до кімнати. Тобі завтра рано вставати.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

Життя в замку доволі дивне. Воно мало би здаватись мрією, що збулася. Щодня мене розпещують: годують смачними наїдками і вбирають у прекрасний одяг. Хоча я не полишаю спроб вмовити своїх служниць знайти мені штани, та посеред цих розкошів не відчуваю потреби. Вночі я сплю в теплому ліжку, вкрита найм'якішими ковдрами.

Я ніколи не знала такого життя і ніколи не думала, що колись пізнаю, але не можу сповна насолоджуватись ним. Кожен день, коли я не можу знайти Дзеркало, — це ще один день, коли моя сестра лишається в неволі. Король стверджує, що вона в безпеці, але що саме він вважає безпечним?

Я провела в замку вже п’ять ночей і, попри всю його велич, готова рвати на собі волосся. Я ходжу на обіди з іншими дівчатами, беру уроки танців, слухаю довгі лекції про історію Милостивого Двору та беззаконні злочини Немилостивих. Іншими словами, роблю все, щоб продовжувати виставу в ролі потенційної нареченої, і використовую кожну вільну мить, щоб шукати спосіб увійти до покоїв королеви. Я простежила за вартовими, за тим, як приходять і йдуть слуги Арії.

Хоч я тимчасово і не просуваюся у справі з Дзеркалом, та сподіваюсь, що здобуті знання про замок полегшать мені виконання наступного завдання. Що швидше я закінчу цю місію і поверну Джас додому, то краще.

Я стою біля вікна своєї спальні й розглядаю сад унизу. Лілії тягнуть свої голівки до сонця й нагадують мені про Себастіана.

— Щось чутно про те, коли повернеться принц? — запитую у своїх служниць. Себастіан дуже рідко з’являється у замку, що неабияк тривожить багатьох дівчат, і я не уявляю, як він знаходить час для знайомства з потенційними нареченими, якщо так часто відсутній.

— Він нікуди не поїхав, — відповідає Тесс, заплітаючи моє волосся в косу. — Він проводить день з однією з дівчат.

Ревнощі залягають всередині важким каменем.

— О, то в нього з’явилася фаворитка?

Вочевидь обличчя таки видає мої почуття, бо Тесс усміхається моєму відображенню в дзеркалі.