Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 27)
— Думаєш, твоя матір дозволить мені залишитися?
— Я наполягатиму. Усе буде добре.
Себастіан бере мою руку і проводить великим пальцем по вені, просто там, де б’ється мій пульс. Мене струмом пронизує раптове усвідомлення, але коли я опускаю погляд, мій шрам уже зник.
— Що ти…
— Трохи магії, — швидко відповідає Себастіан.
Я витріщаюся на гладеньку шкіру внутрішньої сторони зап’ястя й суплюсь. Мені подобався мій шрам. Він нагадував мені, хто я, звідки я і чим пожертвую заради тих, кого люблю. Він наче символ того єдиного хорошого, що було в мені.
— Це обов’язково?
— Боюсь, що так, — я відчуваю в його м’якому голосі співчуття.
Що вона за матір, якщо не дозволить синові одружитися з дівчиною, яка має такий малюсінький шрам?
— Гаразд. Я розумію.
— Мені треба йти, але ми скоро побачимося. Пам’ятай, не пробовкайся, що ми були знайомі до того, як ти прибула до замку, і не розповідай нікому подробиць свого життя. Вони мають знати тільки твоє ім'я і те, що ти з Фейрскейпу. Цього досить.
Я киваю.
Коли Себастіан іде, усередині мене все неприємно стискається.
Чому, вважаючи себе негідною статусу, який ніколи не хотіла мати, я почуваюся такою нікчемною?
* * *
Я зіграю свою роль. Людська дівчинка, яка нетямиться від можливості стати дружиною принца фейрі.
Мене купають, відмивають, общипують і зволожують кожен сантиметр мого тіла. Еммалін і Тесс без угаву розпитують мене про дім, про моє ставлення до Себастіана, про його знаки симпатії. Я намагаюся поводитися як звичайна людська дівчина, яка розуміється на розкоші, а не прислуговує іншим багатіям. Вдаю, що не знаю більше, ніж мала би, про їхнього принца. Наприклад, те, як він визирає з дверей на вулицю, коли світить сонце, як напружуються м’язи на його спині, коли він розмахує мечем. Для всіх я удаю, що не знаю, як це — відчувати дотик його м’яких губ, а для себе вдаю, що не хочу відчути це знову.
Увесь сьогоднішній ранок якийсь сюрреалістичний. Служниці носяться зі мною, ніби я прекрасна принцеса із чужої країни, а не злиденна крадійка, яка останні дев’ять років жила в підвалі.
Якщо бути чесною, їхня опіка навіть…
Служниці показують мені з пів дюжини суконь — різних відтінків і фасонів, кожна гарніша за попередню. Джас би нетямилася від тих шат, наче вони безцінні витвори мистецтва, але я думаю тільки про те, що хотіла би носити штани. Якби минулої ночі я одягнула штани, можливо, у мене був би шанс утекти від барґеста. Але зараз не час. Доведеться наряджатись у те, що королева вважатиме підхожим для потенційної нареченої її сина.
— Усе волосся підколоти чи лише частину? — запитує Еммалін. Вона відпускає мої локони і ховає у долонях свій веселий сміх. — Упевнена, принц у будь-якому випадку вважатиме вас гарненькою.
Я схиляю голову набік і розглядаю відображення Еммалін у дзеркалі.
— Чому ти так усміхаєшся, коли говориш, що я подобаюся принцу Ронану або що він просить робити певні речі для мене? Це так нетипово для фейрі?
Служниці обмінюються довгими поглядами.
— Не для фейрі, — говорить Тесс, — але принц Ронан…
Еммалін хитає головою і співчутливо всміхається мені.
— Ми не повинні говорити про таке.
— Але я б хотіла, щоб ви розповіли мені все.
— Це нікому не нашкодить, — ледь чутно каже Тесс своїй близнючці.
Еммалін стримує усмішку, але зрештою зізнається:
— Наш принц не дуже хотів обирати наречену. Він робить, що повинен, бо така вже традиція, але не був присутній ще на жодній церемонії. Саме через нього відбір наречених увесь час переносили.
— Він навіть не з’явився в першу ніч балу, — додає Тесс. — Ходили чутки, що він заявив матері, нібито ще не готовий, але вона не зупинила бал. Очевидно, принцу довелося поступитися, але він сприйняв це дійство доволі… байдуже.
— Доки не з’явилися ви, — продовжує Еммалін і заколює пасмо мого волосся на потилиці. — Зненацька принц
— До того ж він віддав вам найкращу гостьову кімнату, — додає Тесс.
— І, схоже, наймиліших служниць, — лагідно додаю я.
Близнючки щасливо всміхаються моєму компліменту, і це зовсім не лестощі. Я не сумніваюсь, що це — правда. Себастіан зробив для мене все, але я не певна, що заслуговую на таке ставлення.
Доки Еммалін і Тесс закінчують із моєю зачіскою, я сиджу тихо. Вони зачісують верхню частину мого волосся, підколюють його шпильками, але залишають решту, змастивши попередньо спеціальними кремами, щоб приборкати мої локони та зробити їх ідеальними.
Ці жінки хочуть подружитися зі мною. їхня проста доброта сповнює мене почуттям провини, щойно уявляю, як мені доведеться обманювати їх. Але я тамую його і відсуваю вбік. Відтепер я користуватимуся всім, щоб дістати Мордеєві його реліквії та звільнити Джас.
Навіть добротою цих людських служниць.
Навіть сліпою довірою Себастіана.
РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ
— Леді Абріелла Кінкейд із Фейрскейпу, — оголошує розпорядник у дверях тронної зали. — Її величність правителька Милостивого Двору королева Арія та Його королівська високість принц Ронан приймуть вас.
Я позираю через плече на своїх служниць. Мені потрібна їхня підтримка. Еммалін і Тесс дарують мені усмішки, яких я так потребую, і я рішуче роблю крок уперед, підіймаю легкі білі спідниці й вирушаю за розпорядником.
Вартові королеви в сіро-жовтих мундирах вишикувалися по обидва боки дверей довгою шеренгою аж до помосту, де на своєму троні сидить королева. Її жовте вбрання виблискує на сонці. Золота корона, оздоблена коштовностями, видається такою важкою, що будь-кому могла б зламати шию, але королева високо тримає голову. Себастіан стоїть біля неї, відвернувшись, розмовляє із найближчим вартовим. На ньому сталево-сірий мундир та оксамитовий пояс, який оперізує весь торс. Його вигляд таки королівський.
Тронна зала трохи лякає мене — вона завелика для такої дрібки людей, надто пишна для такої дівчини, як я, — і кожен крок уперед дається мені з неймовірними зусиллями. Але я розумію, що саме в цьому вся суть. Дівчині, яка не почувається гідною, щоб увійти до цієї кімнати, нічого і намагатися стати принцесою Милостивого Двору.
Підійшовши до підніжжя помосту, я схиляюсь у глибокому реверансі. Я прагну, щоб Себастіан подивився на мене. Мені потрібна впевненість — бодай дещиця. Так хочеться вірити, що він подбає про те, щоб я могла залишитися і все було гаразд. Але його надто захопила розмова з вартовим.
— Ваша величносте, — кажу, підводячись. — Дякую, що приймаєте мене сьогодні.
Зачувши мій голос, Себастіан підстрибує на місці, наче ошпарений, і переводить на мене погляд. Певно, він не почув, коли оголосили моє ім’я, бо вигляд у нього здивований. Його погляд повільно ковзає моїм тілом, і я відчуваю, як дедалі сильніше палає моя шкіра, що довше він мене оглядає. Він, певно, ще ніколи не бачив мого волосся таким акуратно накрученим і заколотим. Мої очі підвели чорним олівцем, а губи нафарбували багряним. Його погляд затримується на моїх оголених плечах та опускається до глибокого декольте, де над ліфом, розшитим срібними й золотими камінцями, здіймаються мої груди. Я відчуваю, як горять щоки, а коли Себастіан розтуляє губи і важко видихає, жар розливається всім тілом.
Еммалін і Тесс дуже вдало все підібрали: «Візьмемо достатньо білого, і ти будеш як наречена, навіть без весільної фати». Я задираю підборіддя, борюсь з інстинктивним бажанням насолоджуватися захопленим поглядом Себастіанових очей. Тиждень тому я могла тільки мріяти, щоб він так дивився на мене. Важко згадувати, як усе змінилося. Себастіан насправді не милий бідний учень чарівника, який живе по-сусідству. А я — не безневинна дівчина, яка прагне стати принцесою фейрі.
— Назви мені ще раз своє ім’я, дівчино, — каже королева. Я відриваю погляд від Себастіана й дивлюся на королеву. — Абріелла Кінкейд.
Я не використовую титул «леді», як це зробив розпорядник. Я зовсім не леді, й прикидатися нею — означало б образити королеву. А я не можу так ризикувати і засмучувати її.
— Абріелла. Яке чудове ім’я. Вітаю, ти пройшла дуже далеко. Ти бачила, безліч жінок намагалася потрапити сюди, та їх усіх відправили геть. Ще більше повернеться додому сьогодні. Тож скажи мені, чому ти бажаєш вийти заміж за мого сина?
Я розтуляю рота, щоб відповісти, та миттю стуляю його. Я була готова до цього запитання, але зараз запланована відповідь здається мені цілковито порожньою. Себастіан затамував подих, чекаючи моїх слів. Я зустрічаюся з ним поглядом і уявляю альтернативну реальність, у якій він ніколи не мав би прихованої особистості. У якій він став би чарівником і повів би мене знайомитися зі своєю сім’єю.
— Не скажу, що дуже добре знаю вашого сина, — кажу я. Це заготована фраза, але вона цілком правдива. — Я зустрічала багатьох чоловіків: молодих і старих, могутніх і безсилих, — мій голос починає тремтіти. — Але Се… Принц Ронан — єдиний, чия усмішка змушує мене почуватися особливою, єдиний, з ким я почуваюсь у безпеці.