Лекси Райан – Ці порожні обітниці (страница 21)

У Фейрїї не буває випадкових збігів.

— Не думаю, що вона контролює свою силу, — зауважує Прета, граційно підходить до мене й ніжно заправляє мені волосся за вухо.

Я відсахуюсь:

— Не торкайся мене.

— Як і свої емоції. — Прета ображено відвертається й дивиться на срібноокого. — І думаю, вона насправді закохана в Золотого принца.

У мене палають щоки. Мене злить, що ці фейрі говорять про мене, розмірковують про мої почуття.

— Ви нічого не знаєте про мене.

Фейрі на канапі каже:

— Облиш її, Прето. Я займуся цим.

Вона хоче заперечити:

— Фінне…

Фінн. Нарешті я дізналась ім’я загадкового срібноокого фейрі.

— Залиште нас, — ці слова прозвучали м’яко, але вони сповнені такої влади, що не лишається сумніву, хто головний у цьому тріо.

Прета напружена. Я розумію, що вона не хоче коритись, натомість скупо киває і виходить із кабінету. Рогатий нахаба рушає за нею.

Я дивлюсь їм услід.

— Важка нічка? — запитує Фінн. Таке буденне запитання, ніби ми говоримо за чашкою чаю, а його люди не вирубили мене і не принесли сюди непритомну.

Я витріщаюся на нього.

— Хто ти, окрім як Немилостивий викрадач? Сподіваюся, ти в курсі, що викуп за мене платити нікому.

Фейрі вигинає чорну брову.

— Немилостивий викрадач? Схоже, ти знаєш про мене більше, ніж повинна. Що ще тобі відомо?

Небезпечний. Цей фейрі небезпечний, треба не відгаркуватись, а зосередитися на тому, як вибратися звідси.

— Нічого. Я нічого не знаю.

Фейрі підводить голову.

— Цікаво. Чому ти така впевнена, що я з Немилостивих?

— Твої очі.

— А що з ними?

— Усі знають, що в Немилостивих срібні очі. «Не зв’язуйся зі срібнооким, бо загинеш», — цитую пісеньку, знайому мені ще з дитинства. І як же чудово, що я скористалася цією прадавньою мудрістю.

— Це найбільша нісенітниця, що я будь-коли чув. Тобі розповідали, що увесь Немилостивий Двір має такі самі очі, як у мене?

— Хіба це не так?

— Ні. Срібні очі лише в декого.

Після цих слів я намагаюся пригадати, який вигляд мали вартові у замку Мордея. Чи були в них срібні очі? Не пам’ятаю. А Прета? Вона Немилостива? Бо в неї карі очі. А Кей-нові моторошні очі взагалі чорно-червоні.

— Тепер я можу піти?

Фейрі вдає нерозуміння.

— І куди ж ти підеш? Ти не впевнена, чи хочеш повернутися до свого друга, навіть якщо шкодуєш про свою поспішну втечу від нього.

Я стискаю губи в тоненьку ниточку і задираю підборіддя.

— То ти можеш читати мої думки?

Фейрі похмуро сміється.

— Ні. Мені не потрібно читати їх, щоб знати, що тривожить тебе, хоча це був би корисний талант. Усі почуття написані на твоєму обличчі. Ти сумніваєшся, що зможеш зіграти роль, якої вимагає від тебе Мордей.

Як він пов’язаний із Мордеєм? Він працює на короля?

— Що тобі відомо?

— Достатньо.

Срібноокий глибоко зітхає і підводиться з канапи. Він йде через усю кімнату до маленького бару, що притулився в кутку кабінету. Я користуюсь із того, що він відвернувся до мене спиною, і розглядаю його. Своєю присутністю він ніби поглинає простір навколо. Таке враження створює не його зріст чи м’язисте тіло. Фінн має енергетику лідера, здатного керувати увагою всіх навколо. Мені цікаво, якою силою володіє цей Немилостивий, якщо може спокійно перебувати в Милостивому Дворі.

Фінн відкорковує пляшку й наповнює два келихи. Жовтувата рідина піниться у склянці. Від фруктового аромату мій рот наповнюється слиною, але, коли Фінн обертається і простягає мені напій, я хитаю головою. Не можу уявити, щоб я пила вино із чоловіком, якого щойно зустріла — привіт, небезпечний незнайомцю, — а тим паче фейрівське вино. Він, певно, вважає мене цілковитою дурепою.

Срібноокий лише байдуже знизує плечима і ставить мій келих на довгий стіл біля вікна. Натомість відпиває зі свого і заплющує очі.

— Розумію, твій любий Золотий принц образив твої почуття своєю брехнею, але, якщо ти справді хочеш урятувати сестру, доведеться зробити те, про що попросив Мордей.

Він говорить зовсім як у моєму сні.

— Ти — Немилостивий, — ціджу крізь зуби. — Звісно, ти хочеш, щоб я допомогла твоєму королю.

— Він не мій король, — різко відповідає Фінн, і ці гострі слова відлунюють від стін кабінету. — І ніколи не буде моїм королем, — додає він, цього разу дещо м’якше.

— Чому ти на території Золотого Двору? Я думала, Немилостивим не раді в Милостивому Дворі.

— Пропоную угоду. Я відповім на це запитання, якщо ти відповіси на одне моє.

Від слова «угода» мене аж тіпає, але я надто втомлена і виснажена емоційно, щоб переживати за те, якими ще маніпуляціями мене спробують затягнути в чергову пастку.

— І яке ж твоє запитання?

— Що тобі відомо про фейрі, який дав тобі магію?

Я суплюсь:

— Яку ще магію?

Фінн робить іще один ковток вина й уважно вивчає мене сяйливими срібними очима.

— Визнаю, минуло багато років, відколи я бував у людському світі. Та невже ти хочеш, щоб я повірив, ніби люди навчилися проходити крізь стіни й перетворюватися на тінь?

Я хитаю головою:

— Це просто якась дивна реакція на моє перебування у світі фейрі.

Фінн схиляє голову.

— Навіть не знаю, що цікавіше. Брехня чи те, як уперто ти хочеш вірити в неї, — його губи вигинаються в посмішку, але в ній не помітно ані крихти веселощів. Лише відраза. — Хоча ти вже знаєш. Знаєш, що сили, які отримала у цьому світі, не такі вже й нові. Ти роками використовувала їх.

З моїх вуст зривається сухий смішок:

— Ну як скажеш.

— Ти крадійка. Та ще й майстерна.

Звідки цьому темному фейрі так багато відомо про мене?