Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 89)

— Так приємно знову відчувати на собі твій погляд, — нерівно видихає Фінн. — Я не повинен був відпускати тебе саму. Я мав бути поруч, щоб захистити тебе.

— Арія мертва, — кажу, хоча й сама не до кінця в це вірю. — Її немає. З нами все буде гаразд.

Він киває, не зводячи очей із мого обличчя.

— Знаю, нам іще треба розібратися з Дворами, щоб зрозуміти, яким саме буде наше майбутнє.

Фінн важко зітхає:

— Важливо тільки те, що ти в безпеці. Усе інше може почекати, — він обіймає мене однією рукою, іншу просовує під спину й кладе голову мені на груди. Усе його тіло тремтить. — Я не можу тебе втратити.

Гладжу пальцями його волосся.

— Я тут, із тобою. Не покидай мене.

— Ніколи, — Фінн міцно цілує мене в груди, просто над серцем. — Ми багато чим завдячуємо Себастіану. Коли ти вбила королеву, сила Золотого Двору перейшла до нього. Коли я зрозумів, що сталося, майже очікував, що він вирушить до Двору Сонця й оголосить себе спадкоємцем трону. Я недооцінив його.

— Що він збирається робити?

— Правитиме обома Дворами, як і планував, — спокійно каже Фінн. — Разом із тобою, звісно.

— Як це взагалі можливо?

Фінн хитає головою:

— Ми не знаємо, але Джуліана скликала жриць, і вони намагаються розібратися. Ми всі згодні з тим, що насамперед потрібно цілими й неушкодженими доправити вас до Крижаної річки, щоб ви могли зміцнити свій союз і разом посісти трон Тіней. Цього разу відправимо з вами цілий батальйон.

— Але королева мертва. Думаєш, за нами полює хтось ще?

— Не знаю. — Він заправляє неслухняне пасмо мені за вухо й пильно дивиться на мене. — Я не можу знову тебе втратити. Просто дозволь мені охороняти тебе, поки ти сядеш на цей трон. І всі дні після того. Дозволь мені зробити це.

— Як би мені хотілося, щоби був інший спосіб, — кажу я. Фінн міцно заплющує очі.

— Я помилявся, — промовляє він. — Якщо я чогось і навчився за більш ніж столітнє життя, то це того, що не можна припиняти сподіватися. Надія є завжди. У мене поки немає рішення, але обіцяю, що ніколи не припиню шукати спосіб бути разом із тобою.

Я заплющую очі. «Ніколи не припиню». Треба було опинитися замкненою в тій труні, щоб зрозуміти, як важливо мені почути ці слова.

— Ти досі цього хочеш?

— Усім своїм єством. Хоча б на останньому подиху.

— Фінне, — шепочу я. — А раптом…

— Раптом цього не станеться? — Він цілує мене в підборіддя, в щоку, в куточок рота. — Абріелло, навіть якщо ми не будемо разом, я однаково житиму в світі, в якому є ти. І насолоджуватимуся кожною миттю свого життя. Навіть якщо ти ніколи не будеш моєю, я завжди буду твоїм. Заради такого кохання варто сподіватися.

— Добре, — кажу я, а моїми щоками починають текти сльози. — Тому що мені не потрібне все це без тебе.

Фіннова рука міцно стискає моє стегно.

— Для мене це найбільша честь.

— Досі не вірю, що я ключ до всього цього й гідна бути королевою.

— Але так і є. У мене немає й найменших сумнівів. Ти вже врятувала стільки життів. Діти починають прокидатися. Баланс поступово відновлюється.

— Ларк? — шепочу я.

— Вона питала про тебе. Ти тут уже тиждень. То отям-люєшся, то знову впадаєш у забуття. Твої рани гояться повільно, але останні декілька днів більше відновлювалася твоя магія, ніж твоє тіло.

— А що із Джас?

Фінн проводить великим пальцем по моїй щоці й глибоко зітхає.

— Вона одужує, але повільно. Усе, що ми можемо зробити, це дати їй поспати. Її смертне тіло не може витримати багато магічного зцілення за один раз.

— Де вона?

— В Опівнічному палаці. Я можу відвести тебе до неї, якщо хочеш.

— Можна?

Болісний поштовх у грудях змушує мене підвести погляд на двері. Там стоїть Себастіан. Він сумно дивиться на сцену, що відкрилася перед ним.

— Я лише хотів перевірити, як ти, — глухо каже він. — Ми можемо поговорити пізніше.

Фінн хитає головою:

— Вам потрібно спланувати майбутні кроки. Я зустрінуся з Кейном. Треба обговорити деталі поїздки в гори. Ви будете готові до ранку?

Ми із Себастіаном киваємо, але я відчуваю, що він цього не хоче. І я розумію його. Він назавжди зв’яже своє життя з тією, яка кохає іншого. Не тільки ми з Фінном ідемо на жертви.

— Я незабаром повернуся з гобліном, щоби він переніс нас до твоєї сестри. — Фінн цілує мене в маківку й вилазить із нашого ліжка на даху.

Я дивлюся Фіннові вслід, а тоді переводжу погляд на Себастіана. Його біляве волосся зібране в низький хвіст. Він одягнений у красиву чорну туніку, наче весь день провів на нарадах.

— Дякую, — кажу я. — Дякую, що привіз мене до Фінна, щоб я могла зцілитися.

Він округлює очі.

— Це я маю тобі дякувати. Ти врятувала мене з тієї труни. Я думав, що помру там.

— Не применшуй своїх заслуг. Ми обоє знаємо: ти не хотів, щоб усе сталося так.

Між нами западає довга мовчанка. Наші почуття роблять її майже нестерпною. Я не блокую зв’язок. Навпаки, відкриваюся йому і з радістю відчуваю, що він відкривається мені. Його горе, душевний біль і самотність забарвлені чимось світлішим. Полегшенням і…

— Ти вдячний, — шепочу я.

— Я обіцяв, що захищатиму тебе, — каже він, ховаючи руки в кишені. — Я дотримав свого слова.

— Сила твоєї матері перейшла до тебе. Ти володієш магією трону Милостивих. Але досі не у Дворі Сонця. Чому?

Себастіан опускає голову.

— Я ніколи не хотів бути просто королем, Брі. Я хотів бути Великим королем. Тим, хто поклав би край війнам і врятував би невинних. Тим, хто змінив би цей світ. Ти змусила мене прагнути цього — ще тоді, як ми були в людському світі. Ти весь час повторювала, що наявні системи не працюють, що все спрямовано проти слабких і бідних. Якщо я повернусь у Золотий Двір і займу трон матері, я стану королем, але для Двору Тіней усе буде як раніше — він знову ослабне й не матиме правителя на троні. Я бажаю кращого для цього народу. Хочеш вір, хочеш ні, але це правда.

— Я вірю тобі, Басті, — шепочу. — Мене це зовсім не дивує.

Крізь наш зв’язок я відчуваю, як він миттєво підіймає щит. Мої слова й моя віра в нього ранять сильніше, ніж будь-коли мій гнів.

— Ми підемо до Крижаної річки та спробуємо ще раз, — тихо кажу я. — Потім розберемося з усім іншим.

— Ти впевнена, що хочеш цього?

Я відводжу погляд.

— Я колись сказала тобі, що великими королів роблять їхні жертви. Те, що вони готові відмовитися від особистих бажань заради блага свого народу. Те саме стосується й королев.

— А якби ти мала можливість повернути все, як було? Обміняти силу на смертне життя в Елорі зі своєю сестрою й скасувати те, що я зробив, коли вмовив зв’язатися зі мною і випити зілля.

— Я не бачу сенсу зациклюватися на минулому. Що зроблено, те зроблено.

Себастіан підводить погляд у небо, ніби сподівається, що зорі покажуть йому правильний шлях.

— Я маю знати відповідь.

Хитаю головою, дивуючись, наскільки іншою була б моя відповідь лише декілька тижнів тому.

— Я хочу, щоб моє життя мало значення. У цьому світі я можу щось змінити. Служити народу — для мене не просто обов’язок. Для мене це найбільша честь у житті.