Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 91)

Що ж ти накоїв, Себастіане?

— Жертва, — шепоче Себастіан, зіщулюючись і перекочуючись набік. — Ти сказала, що великими королів роблять їхні жертви. А я завжди хотів бути Великим королем.

Полегшення приходить так раптово, що я відчуваю себе невагомою. Сміх зривається з моїх губ.

— З тобою все гаразд!

— Він… смертний, — каже Фінн, хитаючи головою. — Як?

— Криваві самоцвіти, — шепочу я. — Арія шукала їх, але коли її бранці знайшли один самоцвіт, Себастіан викрав його, перш ніж камінь потрапив їй до рук.

— Ми думали, їх не існує, — Фінн робить довгий нерівний вдих. — Де корона Арії?

— Вона досі в мене, — відповідає Себастіан. Він закашлюється й стогне: — Паскудство, як боляче.

Справді? Я не відчула…

Відтягую декольте сукні, щоби подивитися на татуйо-вання — символ нашого із Себастіаном зв’язку. Проте воно зникло.

— Зв’язок…

— Він пережив кінець твого смертного життя завдяки магії, яку ти отримала, ставши безсмертною. Однак не зміг пережити кінець мого безсмертного життя, — каже Себастіан, важко сідаючи навпочіпки.

Він смертний.

— Як ти правитимеш Двором фейрі? — запитую його, хитаючи головою. — Ти будеш таким вразливим.

— Ми нікому не скажемо, — озивається Фінн. — Джуліана може зачарувати його, щоб він мав вигляд як у фейрі, аж поки Себастіан знайде жрицю, якій довіряє. З усім іншим теж розберемось. — Він міцно притискає мене до себе, але досі дивиться на Себастіана. — Дякую тобі, брате. Я цього не забуду.

Я одночасно сміюсь і плачу — радість і горе однаково переповнюють мене. Меб не казала, що Себастіан має померти.

Вона сказала, що він має відмовитися від свого життя, і він це зробив — відмовився від свого безсмертного життя. Заради блага цього світу. Хоча в глибині душі я знаю, що він зробив це заради мене.

— Я пробачаю тобі твою брехню, Ронане Себастіане. Ти все-таки став тим лідером, який потрібен цьому королівству.

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ДРУГИЙ

Я не пам’ятаю зворотної дороги до Опівнічного палацу. Всі трималися поруч, оберігаючи мене, оберігаючи корону. Все було як у тумані, коли я раптом опинилася в тронному залі, оточена найдорожчими друзями. Трон Тіней чекав на мене. А в центрі тронної зали стояла моя сестра.

Навіть людиною я мріяла мати таку силу, яка дозволила б мені рятувати слабких і бідних від сильних та ненажерливих. Проте ця мрія постійно відступала на другий план, тому що найважливішою для мене завжди була безпека моєї сестри.

Щойно я бачу Джас, згадую, чому так легко ризикнула всім заради неї. Вона втілення всього хорошого, що є на світі. Усього, за що варто боротися.

— Абріелло! — вигукує вона, кидаючись у мої обійми.

— Ти одужала, — я стискаю її так міцно, немов вона може зникнути.

Джас обіймає мене у відповідь.

— Мені стільки всього треба тобі розповісти, — тихо кажу я. — Стільки пояснити.

— Усе гаразд, — заспокоює вона й усміхається, смикаючи мене за один із коротких локонів. — Ти ж знаєш, як сильно я люблю хороші історії.

— Уже зовсім скоро все розкажу, — обіцяю я.

— Трон Тіней чекає на тебе, Абріелло, — каже Прета. — Це твоє місце.

Я схвильовано вдихаю та йду до трону, неквапом переставляючи ноги. Ось так я завжди й робила важкі речі — змушувала себе ступати наступний крок, змушувала себе чинити правильно.

Раптом до мене вибігає Ларк. Її темні шовковисті кучерики підстрибують, коли вона зупиняється переді мною.

— Почекай!

Уся кімната, здається, затамувала подих в очікуванні того, що скаже маленька провидиця.

— Що таке? — запитую я.

— Я ж тобі казала? — усміхається вона. — Хіба я тобі не казала?

Я сміюся й киваю, сльози починають невпинно текти моїми щоками.

— Так. Ти казала мені.

Ступаю ще один крок і опиняюся на помості. Там, де вбила Мордея.

На мить зупиняюся, завагавшись, але з’являється Фінн і простягає руку, щоб допомогти здійнятися на поміст. Він завжди допомагав мені, завжди давав свою силу.

— Ну ж бо, принцесо, — шепоче він мені на вухо. — Зроби так, щоб я міг називати тебе інакше.

Я обертаюся до зали й удруге сідаю на трон Тіней. Щойно моя спина торкається каменю, сила в мені схвально муркоче.

Це трон Ночі, трон невдах і загублених душ. Це трон усіх, кому довелося пережити темряву, щоб знайти зоряне світло. Це мій трон, і він чекав на мене.

Поруч стоїть Фінн — король, якого я обрала, партнер, якого мені призначили боги й за якого я боролася. Моя споріднена душа. Завдяки жертві Себастіана в нас є другий шанс. Коли беру Фінна за руку, крізь мене проходить більше сили, ніж я можу описати. Відчуваю силу ночі, силу тіней, силу кожної сяйливої зорі. Ця сила занадто потужна, щоб дати їй назву, але вона дуже схожа на надію.

* * *

Спершу святкування спалахує в палаці, потім — у столиці, а тоді — в усьому Дворі. Кожен відчуває, як бринить у повітрі енергія, наче хтось натиснув на кнопку й відновив силу Двору, трон якого пустував понад два десятиліття.

У Золотому Дворі, ймовірно, й гадки не мають, що їхня королева мертва, а майбутній король — смертний, який уклав союз із Немилостивими. Століття ненависті й упереджень не стерти в одну мить. Напевно, я не зможу стерти їх навіть за своє дуже довге життя. Проте цей клопіт я залишу на завтра. Сьогодні ввечері Себастіан збирає своїх союзників у Дворі Сонця, а ми — у Дворі Місяця, щоб відсвяткувати порятунок цього королівства й мирне майбутнє.

Фінн цілує мене в плече.

— Як почувається моя королева? — запитує він.

Я заводжу руку за спину й стискаю його долоню.

— Досі заслабка, — кажу я, навіть не намагаючись прикрасити правду. З ним цього можна не робити. — Але в мене все добре. У нас усе буде добре.

Він обхоплює мене руками, пригортаючи до себе.

— Я так пишаюся тобою. І тим, що служу тобі.

Я розвертаюся в його обіймах і дивлюся йому в очі.

— Служиш?

— Звичайно. Я — твій вірний слуга. Це справді те, для чого я був народжений.

— Тому що магія рухається тільки в один бік, так? — запитую, вигинаючи брову. — Але якби ми зв’язались…

Фінн гладить мене по щоці.

— Я ні про що тебе не прошу. Ти щойно розірвала зв’язок, якого не хотіла. Мені не потрібно нічого більшого, ніж уже є.

— Фінне, ти давав мені сили з тієї самої миті, як я зустріла тебе. Ти мій друг, наставник і споріднений партнер. Скоро я захочу, щоб магія діяла на нас обох однаково. Я захочу, щоб ти черпав силу з мене, як я черпаю з тебе.

Він притуляється своїм чолом до мого.

— Якщо цього хоче моя королева, — каже він. Перевівши подих, Фінн додає: — Це буде честю для мене, але мені здається, не треба квапити події.

Ми обіймаємося й починаємо танцювати. Одна пісня зливається з іншою, моє горе і вдячність за те, що зробив Себастіан, переповнюють груди.

Дивлюся на Фінна крізь напівопущені вії, й він усміхається.

— Про що ти думаєш? — запитую я.

— Про те, що ти — найдивовижніше створіння, яке я будь-коли зустрічав, — він утикається обличчям мені в шию, і я відчуваю його усмішку. — І про те, як добре, що я не помилився.