Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 83)
Не дозволяю собі витріщатися туди, де він щойно стояв. Не дозволяю собі думати про самотність, яка наповнює мої груди за його відсутності.
* * *
Мені й справді були потрібні гаряча ванна й хороша їжа. Я отримала й те, й інше, але тепер, гуляючи коридорами Опівнічного палацу, розумію, що тільки відтягую неминуче. Коли Фінн пішов, я захотіла розповісти іншим, що ми дізналися. Однак він має рацію. Спершу мені варто поговорити із Себастіаном. Усе, що станеться далі, повністю залежатиме від сина Арії.
Я знаходжу Себастіана в його покоях. Він сидить перед розпаленим каміном, дивлячись на полум’я й недбало тримаючи самими пучками келих із бурштиновою рідиною.
Довго спостерігаю за ним, не знаючи, чи відчуває він мою присутність і як ставиться до моєї появи. Коли вивчаю його профіль, бачу учня чарівника, якого так ніжно любила в Елорі, й підступного принца, який зрадив кохану заради корони батька.
Я розумію, що він завжди був і тим, й іншим. Одна його частина ніколи не існувала без іншої, лише дві водночас. Я помилялася, думаючи, що він зможе бути чимось одним.
— Привіт, Абріелло, — каже він, не повертаючись до мене. — Сподіваюсь, подорож була приємною.
Як же мені не подобається, що він вловлює цю зміну між мною і Фінном. Навіть якщо Себастіан не міг відчувати нас тієї ночі, коли ми кохалися, зараз він однаково знає про це. Можливо, саме тому він не глянув мені в очі, відколи забрав нас із гір, і навіть не дивиться на мене зараз, коли я проходжу в кімнату.
— Добре бути… вдома, — ніяково кажу я.
Він заплющує очі й потирає перенісся.
— Вдома. Яке дивне слово. Це місце справді чийсь дім? Фінн виріс не тут, і, боги свідки, батько ніколи не запрошував у гості мене. А ти… — він нарешті зиркає на мене. — Колись ти хотіла, щоб
Я насилу ковтаю. Не можу почати ще одну розмову про
— Нам вдалося зустрітися з Меб.
Він нахиляє голову набік, витягуючи шию.
— Дай-но вгадаю. Вона запропонувала мені померти? Пожертвувати собою, щоб віддати корону тобі? Упевнений, вона із задоволенням би подивилася, як син Арії таким юним доєднується до своїх пращурів, щоб її нащадок міг зайняти трон.
— Цей варіант не розглядається.
Коли він підводить на мене погляд, я бачу в його очах настороженість. І в глибині душі я — ота, досі самотня дівчина, яка просто намагалася вибратися з боргів, яка найбільше хотіла, щоб її сестра була в безпеці, — саме
Однак я не можу.
Це було б несправедливо щодо нас обох.
— Ми не помилялися, — кажу я, коли стає очевидно, що він не збирається відповідати. — Довгий сон — ознака помирання Двору, і доки ніхто не сяде на трон, страждатиме дедалі більше й більше дітей. Хвороба поширюватиметься, й Ар… твоя мати… ставатиме могутнішою, аж доки цей Двір помре повністю.
— Отже, Меб розповіла вам те, що ви й так знали, — безрадісно каже він.
— А ще вона сказала, що королева стала такою могутньою, що, якщо ми не зможемо вбити її, нам
Себастіан важко ковтає.
— Я ніколи не хотів цього. — Він встає, осушує келих і йде до маленького бару в кутку, щоб налити собі ще вина.
— Є рішення, для якого не потрібно жертвувати нашими життями.
— Убити мою матір? — запитує він. — Дай-но вгадаю, ти хочеш, щоб це зробив я? Вибач, що нагадую, але вона не відповідає ні на мої повідомлення, ні на листи. Я не краще за тебе знаю, де вона.
Хлопець, якого я знала, зник. У фейрі, що стоїть переді мною, не лишилося надії, й це просто нестерпно.
— Ми припускаємо, що твою матір не можна вбити, принаймні доки вона володіє такою непропорційно могутньою силою.
— І що ж нам робити? — запитує він, потираючи потилицю.
Я набираю повні груди повітря.
— Ми можемо зійти на трон разом. Так корона і її сила об’єднаються на ньому. Адже ми зв’язані. Щоб трон прийняв нас як єдине ціле, знадобиться тільки поїздка до Крижаної річки. Щойно ми зануримося в її води, наш зв’язок стане вічним і життя об’єднаються. Тоді ми зможемо правити пліч-о-пліч.
Себастіан ставить келих і повертається до мене.
— І що ти думаєш про цей план?
Проблиск надії в його очах, ніби ножем, ранить мене в серце.
— Себастіане, ми не можемо бути в романтичних стосунках. Це вже в минулому, і було б дуже несправедливо щодо нас обох спробувати знову.
Він саркастично посміхається.
— Правильно. Тому що ти боїшся бути зі
— Це дещо більше, ніж ти і я, — поки намагаюся підібрати слова, Себастіан не зводить своїх прекрасних очей із мого обличчя, знову і знову шукаючи відповіді. — Якщо ми зробимо це, то тільки для того, щоб урятувати тисячі невинних життів від смерті й рабства під владою Арії.
— Повір, я ніколи не знав про її плани. Ніколи не хотів, щоб Немилостивий Двір так страждав.
— Знаю, — шепочу я.
Себастіан підходить ближче.
— Отже, ти збережеш наш зв’язок? Будеш правити разом зі мною? — Він бере мене за руку. — Ти готова зробити це заради тих, кого нещодавно ненавиділа?
Я роблю вдих, щоб запастися терпінням. Очевидно, Себастіан досі не розуміє мене.
— Звичайно. Вони… — У моїй голові проносяться образи: Фінн і його команда; все, що вони робили в роки дії прокляття; фейрі в поселенні Немилостивих у Мішиних землях; поснулі діти й доброзичливі обличчя в Старелії. — Я помилялася й була нетерпимою щодо них. Ці фейрі стільки вистраждали. Правитель, який їх захищатиме, — це найменше, на що вони заслуговують.
— Я б зробив усе, щоб довести, що гідний, — каже він. — Будь-що, аби повернути тебе. І тепер, коли я нарешті отримав тебе, тепер, коли наше майбутнє вирішене, ти закохана в іншого.
— Я не хотіла закохуватися в нього, — насилу промовляю. Це занадто боляче. Моє серце розривається на шматочки. — Але все це важливіше, ніж ти і я.
— Твої почуття до нього — через вашу спорідненість. Поколіннями нащадки Меб відчували непереборне тяжіння до своїх споріднених партнерів. Ти не винна.
Можливо, спочатку так і було. Проте кохання, яке я відчуваю до Фінна, — це дещо більше. Та хіба це тепер має значення? Чи принесе правда Себастіану бодай щось, окрім болю?
— Якщо я погоджуся, чи означає це, що ти даси мені шанс? — запитує він. — Даси шанс
Я здригаюся від звинувачення в його голосі. Він не вимовив слів «зрадниця», «невірна», але все й так зрозуміло.
— Думаєш, я не знав, що він планував зробити, коли ви опинитеся на кряжі Німоти? — з його вуст зривається сухий смішок, і він хитає головою. — Думаєш, я не відчув ваших запахів одне на одному, коли прибув у гори, щоб забрати вас додому?
Розтуляю рот, щоби попросити вибачення, але стуляю його. У мене була одна прекрасна, ідеальна ніч. Я готова відмовитися від багатьох речей. Та я не шкодуватиму про неї на додачу до всього іншого.
— Я не знаю, що буде між мною і Фінном, — нарешті відповідаю. — Але ми з тобою точно не одружимося й не покохаємо одне одного знову.
Він ступає крок назад, і на його обличчі з’являється маска байдужості.
— Я не хочу, щоб він був тут, — каже Себастіан. — Я не зможу правити з тобою, якщо він лишиться поруч, якщо мені доведеться відчувати, як ти…
— Він — мій споріднений партнер і може дати мені силу, коли це знадобиться. Так він мене захищатиме.
— Ти можеш черпати з нього силу навіть на відстані. А захищатиму тебе
— То ти хочеш відіслати його у вигнання? Як це зробив Мордей?
— Я не виганяю його із цих земель, я просто…
Опускаю голову й зосереджуюся на своєму диханні, відчуваючи, як біль Себастіана розриває мене на частини. Дозволяю цьому статися. Зараз я не відгороджуюся від нього.
Мені потрібно це відчути. Потрібно зрозуміти, у що йому обійдеться це рішення. Інакше мій біль, мій гнів та мої егоїстичні бажання зламають мене.
Зважаючи на сьогоднішню поведінку Фінна, не думаю, що він залишиться в палаці, хай що вимагає Себастіан. Найімовірніше, він навіть не захоче лишатися в столиці. Я не зможу йому за це дорікнути. Тому не звинувачую себе за гнів, який відчуваю до всіх, хто довів нас до цього.
Якби Оберон не спокусив Арію, щоби послабити Милостивий Двір.
Якби королева не відіслала спрайтів, щоб вони спалили будинок, у якому я жила в дитинстві.
Якби моя тітка не змусила нас із Джас підписати той нелюдський контракт.