Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 84)
Якби Себастіан не підштовхнув мене обманом зв’язатися з ним.
Моє обурення звивається всередині руйнівною тінню, жадає вирватися назовні й ринути на цей світ. Проте я пригнічую його, ховаю глибоко-глибоко і ще глибше, де його темрява не зможе похитнути мене.
Підводжу голову й бачу обличчя Себастіана. На ньому написана така туга, що не потрібно бути зв’язаною з ним, щоб розуміти, як йому боляче втрачати мене.
— Гаразд, — тихо кажу я. — Фінн не залишиться в палаці. У мене не буде з ним стосунків. Він теж не в захваті від цього, Басті. Не схоже, що він сподівався стати моїм коханцем, доки ми з тобою правитимемо разом.
Його обличчя кривиться, і він притискає руку до моїх грудей.
— Ти ніколи не любила мене ось так. Так сильно, всім серцем. Як він це зробив? Чому ти обрала його?
Мої очі печуть від сліз, я ступаю назад, дозволяючи його руці впасти між нами.
— Я не обираю когось із вас. Я не можу дозволити собі таку розкіш. Я обираю майбутнє Двору.
Себастіан стискає зуби.
— Добре. Покінчімо із цим.
Довго дивлюся йому в очі й не одразу розумію, що очікую від нього суперечок і відмови.
Сподіваюся, він дасть мені привід виплутатися із цієї ситуації.
Я заплющую очі й зосереджуюся на маленькому тунелі зв’язку між мною й королем Диких фейрі.
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Ми входимо до кімнати для нарад. У повітрі бринить магія. У кутку я бачу Джуліану. Її ноги відірвані від землі, а руки притиснуті до боків, із чого роблю висновок, що вона тут не з власної волі.
Щойно ми із Себастіаном входимо, Фінн кидає на мене швидкий погляд, але знову зосереджується на Джуліані. Ми займаємо свої місця на чолі столу.
— Вочевидь у нас проблеми з безпекою, — каже Фінн, звертаючись до кімнати, але не відриваючи погляду від жінки, яка колись мала правити поруч із ним як його королева. — Хтось видає інформацію королеві Арії. Вона знала, коли дітей перевезли до столиці й коли Абріелла була там із ними. Джуліана також це знала, бо я спілкувався з нею того дня.
Джуліана хитає головою.
— Фінне, ти вважаєш, я стала б убивати невинних Немилостивих дітей? Що допомагала б облозі моєї столиці?
Фінн не зважає на її слова й продовжує:
— Потім на нас напали дорогою з табору до порталу.
— Нащо мені допомагати цій сволоті? — гарчить Джуліана. Її прекрасними порцеляновими щоками котяться сльози. — Я на вашому боці.
Вона хитає головою.
— Навіщо мені завдавати тобі болю, якщо я кохаю тебе? — шепоче вона. — Я завжди кохала тебе. Навіть коли зрозуміла, що ти ніколи не відповіси мені взаємністю, однаково робила все, щоб допомогти тобі зайняти твоє законне місце на троні.
Фінн міцно стискає зуби, але його очі стають холодними, ніби сріблясті скалки льоду.
— Якщо хочеш довести свою невинність, відкрийся Міші. Дозволь йому зазирнути у твої думки.
— Неможливо зрозуміти, чи повністю вона скинула щити, — попереджає Міша. — Зважаючи на здібності Джуліани, вона легко може відкрити лише частину інформації. Якщо я не побачу жодних думок, які пов’язують її з королевою Арією, це не буде доказом її невинності.
— Фінне, я присягаюся, — благає Джуліана. — Ми не знали, ким насправді була Абріелла. Меб приховувала всі ознаки того, що в неї лишилися нащадки. Ми ніяк не могли дізнатися. Якби мама знала, вона відкрила б тобі портал.
Фінн схрещує руки на грудях і відкидається на спинку стільця.
— Опусти свої щити. Впусти мого друга у свій розум.
Ще більші потоки сліз течуть її щоками, й вона шепоче:
— Пробач, усе зовсім не так, як ти думаєш.
Міша робить довгий уривчастий вдих.
— Це вона відіслала баргеста, — холодно каже він. — Джуліана й Верховна жриця використали свою магію, щоб наслати пса згуби на Абріеллу. Вони вірили: якщо Брі помре, корона перейде до Фінна.
Вираз Фіннового обличчя не змінюється, але я бачу, що в його очах мерехтить біль. Мені неприємно на це дивитись.
Я не дуже добре ставлюся до Джуліани, але вона все життя була подругою Фінна. Вона дорога йому, і втратити її зараз, коли він і так багато втрачає, певно, боляче.
— Ти, — гарчить він їй в обличчя. —
Очі Джуліани блищать від сліз.
— Мама відчула, коли Абріелла прибула в наш світ. Верховна жриця служила тобі, Фінне, як і присягнулася. Вона служила тобі від самого початку, й коли клятва, яку вона склала Меб, позбавила її життя, вона думала, що й
Очі Фінна спалахують гнівом, його руки стискаються й розтискаються знову й знову, ніби він відчайдушно намагається опанувати себе.
— А тлум? Пожежа? — напружено запитує.
— Мама використала силу дзеркала, — шепоче Джуліана. — Вона заманила Брі, а тлум зробив усе інше. Ми хотіли, щоб тобі не довелося вбивати її. Ти завжди ставив кохання вище за обов’язок, і заплатив за це високу ціну. Її заплатили
— Не тобі говорити про
— Я не причетна до нападу на столицю й не маю нічого спільного з тими, хто намагався зупинити вас на шляху до порталу. Я б ніколи не закрила портал, якби знала, що ви на іншому боці.
Ми всі обертаємося до Міші, очікуючи побачити, чи це правда.
Він довго дивиться на Джуліану й хитає головою:
— Як я бачу, вона каже правду, але не можу засвідчити напевне.
— Бачите? — шепоче вона. — Відпустіть мене. Я люблю свій Двір. Я хочу
Фінн пильно дивиться на неї. Усі присутні в кімнаті відчувають його зніяковіння.
Я підводжу голову й усім своїм виглядом намагаюся продемонструвати королівську владність.
— Ні, — кажу, позбавляючи Фінна необхідності це робити. — Тримайте її під вартою, аж поки престол відновить магічну силу. Ми не можемо допустити, щоб королева знайшла нас, коли ми так близько до порятунку.
Міша повертається до мене, округливши світло-карі очі.
— Отже, вирішено? Ви вирушите до Крижаної річки, щоби потім разом посісти трон?
— Так ми і зробимо, — відповідає Себастіан, переводячи погляд із Міші на Фінна. — Але я не збираюся ділити свою наречену з кимось ще, тому ти маєш покинути палац і знайти собі інший дім.
Посмішка Фінна така крижана, аж у мене кров стигне в жилах.
— Вважай, це вже зроблено.
Прета стурбовано переводить погляд із Міші на Кейна, тоді на Фінна й, нарешті, зупиняє на мені.
— Будь ласка, покваптеся, — просить вона.
Обличчя Фінна лагіднішає, коли він повертається до своєї невістки, але Прета відсуває стілець і вибігає з кімнати.
— Вирушаємо на світанку, — каже Себастіан. — Якщо ти впораєшся із цим.
Я киваю.
Причин зволікати немає.