Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 7)
Але не було його і в мене, коли я народився, щоби правити цими землями. Так само, як і в принца Ронана чи принца Фінніана. Ти не єдина, кому випала нелегка доля, і жалість до себе не змінить того факту, що твої дії впливають на мою родину, мій народ і весь наш світ.
Роззявивши рота, витріщаюся на красивого, гострого на язик короля фейрі. Намагаюся знайти розумну відповідь, але мій мозок надто затьмарений.
— У мене більше немає корони. Я лише людина, яку перетворили на фейрі. Я ніхто.
Міша повільно змірює мене поглядом. Мені здається, він може бачити крізь увесь цей бруд та шкіру й зазирає в саму мою душу.
— Ти замурзана й виснажена. Ти досі не оговталася від зілля, до того ж витратила надзвичайну кількість енергії за останній день. Навіть священний вогняний самоцвіт на шиї не врятує тебе від згоряння, якщо продовжуватимеш так і далі.
Моя рука торкається смарагдової сльозинки, що висить між грудьми.
— Священний що?
— Вогняний самоцвіт, — повторює Міша, дивлячись на камінь у моїй долоні. — Невже ти не знаєш, що носиш талісман? Неймовірно рідкісний, дуже цінний.
Придивляюся ближче й розумію, що це зовсім не коштовний камінь, принаймні він не схожий на жоден із тих, які я коли-небудь бачила.
— Чому його називають вогняним, якщо він зелений?
— Вони бувають різних кольорів, але, думаю, його назвали так, бо, коли піднести камінь до світла, здається, ніби всередині горить полум’я.
— Що ці талісмани роблять? — запитую я.
— Напевно, хотів переконатися, що ти достатньо сильна, щоби пережити перетворення. Не всі люди, які випили зілля, дожили до того, щоб розповісти про це.
Я важко ковтаю, вихор емоцій нуртує всередині мене. Це можна вважати ознакою любові Себастіана до мене, чи це ще один клятий доказ того, як добре він продумав кожен крок? Він
— Ти забагато думаєш, — усміхається Міша. — Я скоро все поясню, але тобі треба відпочити. — Він визирає з дверей у коридор і гукає когось.
До кімнати входить сива жінка.
Схиливши голову, вона обходить мене і зникає в приміщенні, схожому на ванну.
— Голлі набере тобі ванну й принесе чистий одяг, — каже Міша. — Якщо роздуми заважатимуть тобі відпочити, біля ліжка є снодійне.
Ніби я щось питиму…
— Воно не отруєне, принцесо. Це трав’яний збір, приготований моїм цілителем для спокійнішого сну, але вживати його чи ні — винятково твоє рішення.
Я глибоко вдихаю. Він має рацію. Мені треба прийняти ванну і трохи поспати. Я виснажена, з розбитим серцем і…
Я скрикую і смикаюся назад: гострий біль пронизує моє тіло.
Притискаю руку до живота, очікую побачити кров, що просочується між пальцями. Біль проймає мої кінцівки так сильно, що я падаю на землю.
— Що…
Підводжу очі й зустрічаюся поглядом із Мішею. В його очах спалахує розгубленість, але за мить на зміну їй приходить розуміння.
— Зв’язок, — видихає Міша, округливши очі. — Ти відчуваєш принца Ронана.
Я задихаюся від пекучого болю в животі й у грудях. Мене розриває на частини.
— Себастіан поранений?
— Це ти мені скажи.
Міша має рацію. Я усвідомлюю це так само чітко, як і власні руки. А це біль Себастіана.
— Він… його поранили.
— Магією? Мечем? — запитує Міша. — Це смертельний удар?
Хитаю головою.
— Я… Я не знаю.
— Зосередься, — каже він. Його голос м’який, як шовк.
Я заплющую очі, щоб зосередитися, і мене накривають відчуття та емоції, не мої. Біль, що прокочується тілом Себастіана, його відчай, його страждання. Це ще не все. Розчарування й занепокоєння. І…
Міша хихикає.
— Він, мабуть, із Фінном. Ронан досі ревнує принца Тіней, навіть після того, як зв’язався з тобою. Яке ж невпевнене в собі дитя.
Я сердито зиркаю на короля Диких фейрі.
— Припини.
Він стинає плечима.
— Просто намагаюся допомогти.
Мене охоплює ще одна хвиля болю, цього разу менш інтенсивна, але вона лишає по собі дивний щем. Як сильно він поранений? Чи все з ним буде гаразд? Я розтираю ці запитання в порох.
— Як мені… — я задихаюсь. — Як зупинити це?
— Зв’язок? — Міша хитає головою. — Ти можеш навчитися притлумлювати його почуття, але вони знову й знову зринатимуть, якщо ти розслабишся.
Я притискаю долоні до скронь. Він тут — не в словах, а у відлунні почуттів.
— Він знає, що ти налаштувалася на нього, — пояснює Міша. — Він це відчуває й намагається спілкуватись.
Його відчай вривається мені в груди, змішується з моїм, і я падаю. Вхопившись за дерев’яну ніжку ліжка, намагаюсь відірватися від підлоги.
— Як працює цей зв’язок? — запитую. Яка ж я дурепа, що не поставила більше запитань, перш ніж погодитися. Дурепа, що довірилася фейрі.
Міша вигинає брову й вивчає мене.
— Це єдність, — каже він. — Розуміння іншого.
— Себастіан знає мої думки?
— Не зовсім. — Міша схиляє голову набік і задумливо вивчає стелю. — Це більше схоже на образи. Між вами двома утворився потужний емпатичний зв’язок. Тож якщо сильні почуття одного втілюються в слові чи фразі, в іншого може виникати образ цього слова чи фрази. Але зазвичай вловлюють відчуття одне одного.
— Як позбутися цього?
Міша давиться сміхом.
— Це зв’язок душ, дівчинко. Ти не можеш скасувати його.
— Але ж, напевне, має бути якийсь спосіб.
— Можливо, проте це дорого, боляче й вимагає повної співпраці обох сторін. Обоє повинні захотіти звільнитися. Існує ритуал, але для нього знадобиться багато наших священних вогняних самоцвітів — того, що в тебе на шиї, навіть близько не вистачить. Подейкують, що цей ритуал такий самий болісний, як й із зіллям життя.
М’язи судомить від самої згадки про зілля й муки, які воно завдало моєму тілу. Не знаю, чи змогла б я витримати це знову, але, можливо, є інший спосіб. Зв’язок між фейрі та людиною працює інакше. Якби я могла бодай якось перетворитися на людину…
— Єдині ліки проти безсмертя — це смерть. Зворотного зілля життя не існує. Шляху назад немає. Можливо, тебе це здивує, але ти не перша, хто мріє про таке.
Мене вже дратують Міша і його нав’язливе читання думок.
— Скажи мені, як вимкнути цей зв’язок.