Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 69)

— Повернемося, і що тоді? — запитую. Я дуже не хочу покладатися на якесь містичне тяжіння, щоб зрозуміти, як чинити правильно. — А якщо я взагалі нічого не відчую? Що ми робитимемо, коли повернемося сюди?

— Чекатимемо, поки наступна жриця складе в храмі клятву Верховної жриці, — каже Фінн. — А тим часом битимемося з могутнім королівством його матері з допомогою наших розколотих сил.

— Ми програємо цю битву, — буркає Кейн.

Фінн киває:

— Але загинемо із честю.

Я на мить заплющую очі й глибоко вдихаю. Розплющивши їх, дивлюся на Себастіана.

— Це наш найкращий спосіб знайти рішення, — кажу я йому. — Ми з тобою зруйнували це королівство. Потрібно щось зробити.

— Ми попросимо гоблінів перенести нас так далеко в гори, як тільки можна, — пропонує Кейн, показуючи точку на мапі на південь від нашого пункту призначення. — Далі підемо пішки. Так далеко на півночі й на такій висоті буде холодно. Тож нам потрібно взяти все необхідне, щоб зігрітися, особливо для тієї частини подорожі, де ми не зможемо покладатися на магію.

— А як щодо Підземного світу? — запитує Себастіан. — Що захистить Абріеллу там?

— Милість богів, — пирхає Джалек.

Я прикушую губу. Мене мала б жахати ця поїздка, але я досі не оговталася від останніх подій.

— Який він узагалі, той Підземний світ?

— Джуліано, чи могла б ти відповісти на це запитання? — просить Фінн. — Твоя мати ходила туди, щоб стати Верховною жрицею. Що вона тобі розповіла?

— Я не можу сказати, чого очікувати, — відповідає Джуліана. — Підземний світ мінливий. Він різний для кожного, хто туди спускається. Але всі, хто наважився вирушити туди й повернувся, кажуть про величезну відстань, яку їм довелося подолати, аби дістатися до Великої королеви. Місцевість буде нерівною, а подорож — виснажливою. Це потрібно для того, щоб оцінити ваші серця й вашу наполегливість. Королева не з’явиться перед тими, хто відступить. Вам варто запастися водою та їжею й бути готовими до найважчої подорожі у вашому житті.

— Стережіться монстрів, що зачаїлись там, — додає Міша. — У тому світі мешкають істоти такі дикі й кровожерливі, що їх вигнали з нашого світу. І їхнє найбільше бажання — гратися вашими душами цілу вічність.

Себастіан зі скрипом відсуває стілець і вибігає з кімнати. Усі мовчки спостерігають за ним.

— Я з ним поговорю, — спокійно кажу.

— За всієї моєї поваги, королево, — зазначає Кейн, — тобі не потрібен його дозвіл.

Я вимушено усміхаюся й киваю, перш ніж вийти з кімнати. Знаходжу Себастіана на терасі перед бібліотекою, він дивиться в ніч.

— Вони пояснили тобі, як це небезпечно? — запитує він, не обертаючись, бо відчуває мою присутність. — Розповіли, скільки фейрі намагалися поговорити з Меб, але так і не повернулися? Бо ці міфічні монстри — не єдина твоя проблема. Якщо Меб вирішить, що на її час посягнув хтось негідний, то подбає про те, щоб він ніколи не повернувся до порталу. А якщо хтось таки повертається, то зовсім втрачає розум. Тобі розповіли це?

— Себастіане… — ступаю вперед, простягаючи руку, щоб торкнутися його спини. Саме тієї миті він обертається, і я дивлюся на його груди. Він зовсім поруч, і в мене перехоплює подих. Не знаю, чи була я коли-небудь так близько до нього, відчуваючи те, що відчуваю зараз. Не пригадую, щоб колись стояла так близько до Себастіана й бажала, щоб він мене відпустив. — У мене немає вибору, — кажу я, підводячи голову до його обличчя. — Я не хочу, щоб від рук твоєї матері загинув ще хтось. І я можу не допустити цього.

— Я не хочу, щоб ти йшла в Підземний світ, — шепоче він, притискаючи своє чоло до мого. — Розумію твій гнів і твою недовіру до мене, я все це заслужив. Я можу зрозуміти, що ти зараз заплуталася в наших стосунках. Я навіть можу пробачити, що ти дозволила йому торкнутися до тебе, але категорично не хочу, щоб ти приносила себе в жертву. Ти не уявляєш, яке це жахливе місце.

— А ти уявляєш? — запитую я.

Дивний вираз на мить з’являється на обличчі Себастіана, його щелепа міцно стискається.

— Якщо ти не повернешся, якщо Меб вирішить, що ти не гідна цього, я не зможу з тим змиритися.

Я відступаю на крок назад. Мені потрібен простір. Навіть із моїми щитами, коли ми так близько, його емоції змішуються з моїми і змушують мене сумніватися в усьому.

— Себастіане, я піду.

Він міцно заплющує очі.

Ковтаю клубок у горлі, розуміючи, що це була найлегша частина цієї розмови.

— Послухай, якщо є спосіб розірвати зв’язок між нами, перш ніж я піду, ми повинні це зробити.

Він різко розплющує очі.

— Ні.

— Басті, — шепочу я. — Ти і я, ми більше не будемо разом. Байдуже, що трапиться під час цієї подорожі. Ми не будемо жити довго й щасливо. Нам просто не судилося.

— Ти навіть не спробувала. Весь цей час ти була з ним.

Так. Я була там, де мала бути.

Це нічого б не змінило, — кажу я.

Він хитає головою:

— Я цього не робитиму. Не лише тому, що це неймовірно боляче, а я не хочу знову заподіяти тобі такий біль. І не тому, що в нас немає необхідних ресурсів. Я не стану цього робити, бо не можу. Я кохаю тебе, і хочу напевне знати, що ми спробували.

— Ти хочеш захистити мене від полону, тортур і болісної смерті? Але і я бажаю тебе захистити. Не хочу, щоб ти страждав через те, що я можу відчути в найближчі декілька днів.

— Правда? — запитує він, схиливши голову набік і пильно вдивляючись у моє обличчя. — Чи ти хочеш стати вільною, щоби бути з ним без мого відома? Хочеш бути вільною, щоб коли він цілуватиме й торкатиметься тебе, ти не відчувала, як це роздирає мене на шматки?

Я не можу чути біль у його голосі, не згадуючи, як ми з Фінном стояли під водоспадом і як на мене через зв’язок навалилися почуття Себастіана. Як він страждав від моєї зради.

— Басті, — шепочу я. — Ти повинен мене відпустити. Благаю…

— Невже ти забула ніч, яку ми провели в палаці Спокою? Ти благала мене не відпускати тебе, благала тримати, попри те, що мала секрети. Ти була впевнена, що моя любов недостатньо сильна, щоби протистояти твоєму обману, а я присягався тобі, що це не так. Я виконую свою обіцянку.

Міцно заплющую очі, згадуючи.

«Насправді це я не заслужив на тебе, але я надто егоїстичний, щоб відпустити тебе».

«Не відпускай мене. Тримай мене, будь ласка».

— Це було раніше. Стільки всього змінилося.

М’язи на його щелепі смикаються.

— Ти не уявляєш, чим я пожертвував заради тебе. І готовий жертвувати ще більше, — він ступає вперед, розтискає кулак і притискає долоню до моїх грудей так сильно, що я впевнена, він відчуває моє розмірене серцебиття. — Я відчуваю тебе. Попри всі твої спроби відгородитися від мене, я відчуваю тебе. І я відчуваю, що ти закохуєшся в нього.

— Тоді розірви наш зв’язок. — Мені гидко, що я завдаю йому болю, хай яких помилок він припустився і як сильно мене скривдив. — Відпусти мене — заради нас обох.

Себастіан хитає головою:

— Ти забагато просиш.

— Ти хочеш зберегти наш зв'язок, навіть знаючи, що я жадаю звільнитися від нього? Знаючи, що я закохуюся в іншого? Знаючи, що я відчуваю до Фінна?

Він здригається.

— Так. — Його долоні обхоплюють моє обличчя. — Ти моя, Абріелло. Я знайшов тебе першим.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

— Коли ти вперше запідозрив? — запитую, поки ми пішки бредемо холодним північним кряжем Гоблінських гір.

Кейн іде попереду, оглядаючи стежку в пошуках загроз. Тінан замикає ходу, а Дара й Луна нишпорять поміж дерев уздовж нашого шляху, винюхуючи небезпеку.

Ми йдемо від самого світанку, коли Фіннів гоблін переніс нас сюди.

Фінн запитально вигинає брову.

— Що ми споріднені, — пояснюю я. — І що я якось пов’язана з Меб.

Фінн хитає головою. Здається, він підшуковує кращу відповідь, а тоді стинає плечима:

— Були ознаки. Але я не надавав їм значення.

— Які?

Він зітхає.