Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 68)

— Наша законна королева, — бурмоче Кейн.

— Я не розумію, — у мене голова йде обертом. Вони кидаються словами «споріднені душі», «портал», «королева», але мої думки досі у святилищі, перед очима стоїть образ мертвої жриці, яка говорить до мене. — Те… щось сказало, що я дитя Меб, але я ніколи її не зустрічала. Це якась нісенітниця. Моя мати була людиною. Моя сестра — людина. Я була людиною, поки не випила те зілля.

— Ми не могли збагнути, — каже Фінн. Він досі дивиться на мене приголомшеним, сповненим благоговіння поглядом. — Але ж була причина, чому Оберон зміг передати їй корону.

Кейн повільно опускається на одне коліно і схиляє голову.

— Моя королево, — бурмоче він. — Це честь для мене.

Прета повторює за ним — опускається на коліна і схиляє голову.

— Ми будемо служити тобі.

Я чекаю, що Фінн вибухне реготом, але в його очах немає нічого, крім захвату. Він опускається на одне коліно, досі стискаючи мою долоню.

— Наша королева.

Я ніяк не можу второпати, чому мої друзі попадали переді мною навколішки, тому радію, коли чую хрускіт гравію під черевиками. Обертаюся на звук і бачу, як до нас щодуху мчить Джуліана.

— Ми не знали, — видихає вона. Сльози досі течуть по її замащеному кров’ю обличчю. — Присягаюся, ми не знали. Ми просто хотіли, щоб Фінн зайняв трон. Ми думали, рід Меб винищено. — Вона хапає ротом повітря й дивиться на інших, які стоять на колінах. — Моя королево! — вигукує Джуліана, опускаючись на коліно. — Даруй мені честь служити тобі.

— Ні, — хитаю головою. — Встаньте. Це помилка. Я не можу бути…

Фінн стискає мою долоню й підводить погляд — у його срібних очах я бачу впевненість. Тієї миті я відчуваю це: дивна сила обвиває мої руки й ноги, вона тягнеться з глибини, від священних земель Меб.

Мені перехоплює подих. У легенях бракує місця для повітря, все моє тіло гуде. Усе моє єство світиться енергією й силою.

Я заплющую очі й відчуваю, як мої ноги відриваються від землі, й посеред абсолютної тиші шелест дерев шепоче: «Королева».

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Над обрієм низько стелиться сонце, розливаючи по небу помаранчеві й червоні барви. Позаду мене хрускотить гравій від черевиків. Я не підводжуся з каменя, на якому сиджу, не обертаюся, щоби подивитися, хто наближається. Я знаю, хто стоїть за мною, і тепер у мене є пояснення, чому я завжди так чітко усвідомлювала його присутність.

«Споріднений». Це слово відлунює в мені, наче крик яструба в каньйоні.

Ми вирішили зробити коротку зупинку, щоб розім’яти ноги та справити потреби, але я не кваплюся повертатись у сідло.

Ми вже декілька годин скачемо верхи, щоб встигнути до настання темряви дістатися Опівнічного палацу. В мене було багато часу, щоб усе обміркувати. Навіть забагато.

Чоботи шурхотять гравієм, і за мить Фінн опускається поруч зі мною.

— Як ти тримаєшся?

Мої очі печуть. Щоразу, як я думаю, що нарешті знайшла тверду опору, весь мій світ перевертається з ніг на голову. Однак у мене немає права жаліти себе.

— Чому ти досі не зненавидів мене?

Фінн ніжно бере мене за підборіддя і повертає обличчям до себе.

— Чому, заради богів, я мав би тебе ненавидіти?

Я схлипую.

— Фінне, тебе виховували стати правителем свого королівства. Усе життя ти готувався посісти трон — і раптом чуєш, що замість тебе на ньому повинна сидіти я. Як ти можеш ось так змиритися із цим?

Вираз його обличчя лагіднішає. Він ніжно гладить мене по щоці.

— Мене виховували служити своєму королівству. Захищати свій народ і робити все, щоб мої піддані ні в чому не мали потреби. Колись я вважав, що зможу краще впоратися, якщо сидітиму на троні, але потім сталося все це, і… — Він стинає плечима, його погляд опускається до моїх вуст. — Не забувай: я вже змирився з тим, що трон займе Себастіан. І раптом це більше не входить у наші плани, тому що в нас є ти, і найбільше цьому Двору потрібна саме ти. Я знав це, коли схилив коліна перед тобою на тій горі й подав знак народу Старелії, що ти станеш їхньою королевою. З кожним своїм подихом я просто знав це.

— Тому що я нібито якась загублена спадкоємиця Меб?

— Це всього лише формальність, яка дасть тобі змогу посісти трон. Але ти потрібна нашому Двору не через свою кров. — Він прибирає руку з мого обличчя і кладе її мені на груди. — А через те, що у тебе в серці.

— Фінне… — я прикушую нижню губу, щоб не бовкнути зайвого. Якась давня магія пов’язала наші життя й силу воєдино, але я не розумію, чи впливає це на мої почуття до Фінна. Поки мені треба стриматися. — Мені страшно. Я нічого не розумію про те, як бути королевою.

— Мені шкода, якщо ти відчуваєш, ніби потрапила в пастку. Якщо хочеш…

— Ні. — Хитаю головою, щоб стерти слова, які можуть прозвучати образливо для дару, що я отримала. Адже коли вони схилили переді мною коліна й назвали мене своєю королевою, моєю єдиною думкою було «нарешті». Нарешті я зможу щось змінити. Нарешті в мене є сили допомогти.

Королева — ось відповідь на запитання, яке переслідувало мене все життя.

— Ні, я не думаю, що це пастка. Мені страшно, тому що я хочу все зробити правильно. Страшно, бо все, чого я завжди хотіла, — це мати можливість допомагати безсилим, а тепер… — заплющую очі. — Я не хочу помилитись.

— Я буду поруч із тобою. — Його губи торкаються мого вуха. — І для мене це найбільша честь.

* * *

— Має бути інший спосіб! — гиркає Себастіан. — Без необхідності спускатися в Підземний світ. — Його очі кольору морської хвилі палають від люті.

— Меб хоче бачити свою спадкоємицю, а нам потрібно дізнатися, як виправити цей безлад, — знову пояснює Фінн, потираючи голову. — Ми мусимо піти.

Після тієї короткої зупинки в лісі ми поїхали просто до Опівнічного палацу. Ми тут менш ніж годину, і новина про моє можливе походження та плани вирушити в Підземний світ викликали серед наших друзів справжній переполох. Себастіан страждає найбільше. Тінан, Кейн, Міша, Прета, Фінн, Джуліана, Ріаан, Себастіан і я зібралися навколо довгого столу в кімнаті для нарад. Перед нами розстелена карта Двору Місяця. Ми намагаємося вигадати найпростіший для нас із Фінном спосіб дістатися до порталу, але Себастіан безупину повторює те саме, сподіваючись вмовити нас змінити плани.

— Тоді я піду з нею, — каже Себастіан. — Ми зв’язана пара, і наш зв'язок дозволить мені захистити її.

— Ось тут є проблемка, — втручається Міша. — Ти нащадок Діґлана, найлютішого ворога Меб, того, хто вбив її сина. Якщо ми не хочемо, щоб Меб визнала декого негідним, посилати тебе трохи ризиковано.

— До того ж мені наказали йти з Фінном, — спокійно кажу я.

«Йому важко, — подумки пояснює мені Міша. — Єдине, що не подобається Себастіану більше за план відправити тебе в Підземний світ, — це думка про те, що Фінн — твій споріднений партнер».

«Чому?» — запитую, переводячи погляд на той бік столу, де сидить мій друг.

«Спорідненість — особливий зв’язок, що зберігається протягом усього життя. На відміну від звичайного, його може розірвати тільки смерть. Хлопчисько ревнує, хоча нам із тобою відомо, що ваша спорідненість — лише привід виплеснути розчарування. Йому важко дивитися правді в очі».

«І що ж це за правда?»

«Що твої почуття до Фінна ніяк не пов’язані з дарованою богами спорідненістю між вами».

Кейн нахиляється над столом і розгладжує мапу.

— Ось куди ми прямуємо, — каже він, обводячи великим пальцем місце на півночі Гоблінських гір. — Мати Верба розташована саме там, — він постукує по мапі в місці, позначеному зірочкою, потім обводить його колом. — Землі, що оточують це священне дерево, називають кряжем Німоти.

— Чому саме Німоти? — запитую я.

— Там немає магії, — пояснює Фінн. — Від зв’язку там користі не більше, ніж від твоїх сил.

— Але якщо магія — це життя… — починаю я.

Фінн хитає головою:

— Ми пробудемо там небагато часу, тож це не зашкодить нам, якщо ми не отримаємо серйозне поранення. Це найближче до прокляття королеви явище, що існує в природному світі, але воно діє на всіх магічних істот. Ось чому ця частина нашої території незаселена. Фейрі їздять туди на полювання або перепочинок, але ніхто не хоче там жити.

— Ніколи не чув, щоб там був портал, — каже Себастіан.

— А ти знайомий із розташуванням порталів у Підземний світ? — гарчить Кейн.

Фінн кидає промовистий погляд на свого друга, і від самого виразу його обличчя Кейн втихомирюється.

— Можливо, це новий портал, створений спеціально для Абріелли, — стинає плечима Фінн. — Або він був там увесь час і є причиною існування кряжа Німоти.

Себастіан супиться:

— Це може бути пасткою.

Фінн киває:

— Я вже думав про це, але якщо Абріелла — спадкоємиця Меб, і Велика королева справді хоче, щоб ми відвідали її, портал покличе Брі, щойно ми опинимося поруч. Якщо вона не відчує цього тяжіння, ми повернемося. Даю тобі слово.