Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 62)

Куточок його рота сіпається в усмішці.

— Скажімо так: я був би більш поступливим, ніж твій принц Тіней.

Кидаю кулю тіні йому в груди, він сахається, але досі сміється. Мої щоки горять.

— Ти нестерпний, — гарчу я.

Міша знову підходить до мене, анітрохи не збентежившись.

— Взагалі-то, мені казали, — зауважує він, — що я доволі симпатичний.

Закочую очі й роблю великий ковток вина. Бульбашкове і трохи підсолоджене, воно нагадує хрусткі літні яблука з відтінком кислої сливи.

— Допивай швидше, й підемо танцювати, — каже Міша, спостерігаючи, як я підношу келих до губ.

Ковтаю напій і насолоджуюся теплом у грудях.

— Після такого ти хочеш, щоб я з тобою танцювала?

— Повір мені. Я знаю свої межі, — усміхається він. — Правду кажучи, я надто ціную твою дружбу, щоб зруйнувати її за одну ніч у твоєму ліжку. Хоч як приємно це було 6. Та й годі з мене переслідування емоційно недоступних жінок.

У мене відвисає щелепа. Переслідування? Він що, колись переслідував Аміру?

— Ти хочеш сказати…

— Не треба, — на обличчі Міші застигає холодна маска. — Не хочу говорити про це сьогодні ввечері. Я просто хочу потанцювати з найкрасивішою дівчиною на вечірці. — Трохи тану від його лестощів. Міша зітхає: — Але оскільки вона недоступна, згоден потанцювати і з тобою.

Я сміюся:

— Ну ти й паскуда!

Роблю ще ковток, хоча б тому, що Фінн досі усміхається Джуліані, ніби вона — найдотепніше створіння, яке він будь-коли зустрічав. Мої очевидні ревнощі змушують мене сумніватися в кожному рішенні, яке я ухвалила з моменту прибуття в цей світ. Однак це не дуже продуктивний спосіб провести вечір. Так само можна напитися чарівного вина й насолодитися танцями.

— От і правильно, — каже Міша, коли я допиваю вино. Він забирає в мене келих, ставить на найближчий столик і тягне танцювати.

Пісня швидка, і від її ритму мені стає легше. Або ж це починає діяти вино. Міша ставить мене поруч і терпляче вчить танцювальних рухів. Вони доволі прості, але коли всі роблять їх одночасно, вигляд чудовий. Крок убік, провести ногою по землі, завести її назад, декілька плавних рухів руками й уклін. Далі треба встати у чверть оберту й повторити все в тому самому порядку, але в інший бік.

Спрайти з мерехтливими крилами шугають повітрям у власному танці, залишаючи смуги світла над нашими головами. Минуло зовсім небагато часу, а я вже усміхаюсь і витанцьовую нові рухи.

До кінця танцю я так захекалася, що не скаржуся, коли Міша обіймає мене і притягує до себе, розгойдуючи в такт наступної пісні. На якусь мить думаю, що це занадто інтимно, але він так низько перехиляє мене, що моє коротке волосся майже торкається землі. Я сміюся, коли він знову підіймає мене. Очі Міші сяють веселощами.

— Не озирайся, — шепоче він мені на вухо, — але мені здається, декому тут не до вподоби, що я так із тобою танцюю.

Хочу повернути голову, але Міша зупиняє мене, поклавши руку мені на потилицю.

— Я ж сказав: не озирайся.

— Але я не знаю, про кого ти, — кажу, серйозно дивлячись на нього.

Він закидає голову назад і знову сміється.

— Якщо мені справді треба відповідати на це запитання, то ви двоє ще безнадійніші, ніж я припускав.

Фінн.

За мить Фінн підходить до Міші й легенько штурхає його в плече.

— Наступний танець — мій. Зрештою, вона моя суджена.

— Ох, тільки тому? — запитує Міша. — Щоби продовжити розігрувати цю маленьку хитрість? А я думав, є ще щось.

Я очікую, що Фінн почне сперечатися, але він дивує мене, підморгуючи другові.

— Хіба в чоловіка не може бути більш ніж одна причина потанцювати з красивою жінкою?

Не чекаючи відповіді, він встає між нами, бере мою руку в свою, а іншу кладе мені на спину.

Насолоджуйтеся, — каже Міша, злегка схиляючи голову, перш ніж піти.

Фінн дивиться йому вслід, потім знову переводить погляд на мене.

— Ти мене уникаєш сьогодні ввечері.

— Я думала, ти надто зайнятий танцями з Джуліаною, щоби помічати таке.

Негайно шкодую, що випила той келих вина. Фінн нізащо не проґавить нотку ревнощів у моїх словах.

Він усміхається, ніби мій спалах люті його тільки забавляє.

— Я жодного разу з нею не танцював. — Його усмішка стає ще яскравішою. — Але ти знаєш це, тому що, хоч і уникала мене весь вечір, майже не зводила з мене очей.

Розтуляю рота, щоб заперечити, але вирішую, що це того не варте.

— Так і було, — підтверджує Фінн, — поки Міша не потягнув тебе у свої обійми. — Його усмішка зникає, він видивляється друга в натовпі. — Схоже, Міша захопився тобою.

— Він став мені хорошим другом.

— Я цьому заздрю, — зізнається Фінн.

— Немає потреби, — сміюся й відхиляюся, щоб зазирнути Фіннові в очі. — Ти знаєш його набагато довше, ніж я.

— Не твоїй дружбі з ним, — каже він. — А його дружбі з тобою.

Я важко ковтаю.

— Але й ми з тобою друзі, Фінне.

— Ех…

Він пригортає мене до себе і кладе мою голову собі на груди. Я не можу втриматися і вдихаю його запах. Він пахне шкірою, хвоєю і безкрайнім нічним небом.

— Можливо, ми знову друзі. — Його пальці вимальовують кола на моїй спині, й шкірою приємно пробігають мурашки. — Але здається, ти мені довіряла — тоді, коли я цього не заслуговував. Я сумую за тим, що втратив твою довіру.

— Я нікому не довіряю, — тихо кажу, але, вимовивши ті слова, одразу розумію, що це брехня. Більше ні. І це мене лякає. — Як ти почуваєшся? — запитую я. Зазвичай його емоції важко зчитувати.

— Непогано, здається, навіть добре. У мене вже декілька днів не було нападів.

Я видихаю.

— Це ж добрий знак, так? Ситуація поліпшується?

— Сподіваюся.

Зараз ідеальний час, щоб запитати, що означає «споріднені» й чому він думає, ніби це може пояснити зв’язок між нами. Проте я не хочу псувати такий момент зізнанням у своєму шпигунстві, тому прикушую язик. Ми танцюємо в тиші. Я дозволяю собі насолоджуватися моментом: теплом його тіла, дотиками, близькістю.

— Ти сьогодні дуже гарна, — каже Фінн.

Хочу бачити його обличчя. Його очі, коли він говорить ці слова. Хочу знати: це ввічливе зауваження чи щось більше? Хай би це було щось більше… Сором за свої почуття змушує мене трохи відхилитися від Фінна.

Він зітхає.

— Тобі можна приймати компліменти, принцесо, навіть якщо ти зв’язана з іншим.

— Я знаю, — зітхаю. Проте комплімент від Фінна сприймаю інакше, ніж від когось на зразок Міші. Можливо, у цьому й проблема. Проблема в мені. — І… дякую. Це дуже приємно.

Я не чую його сміху, але відчуваю, як тремтять його груди, і відчуваю подих повітря у своєму волоссі.

— Не смійся наді мною.