Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 59)

— Але ті, хто жив на сході, прийняли цю назву, — веде далі Кейн. — Меб правила відступниками, мрійниками, бунтівниками й тими, для кого на першому місці стояли правда і честь. Вони не хотіли мати щось спільне з королем Діґланом і його брехнями та маніпуляціями. Вони були Немилостивими, Кращими за Милостивих, бо їхній королівський рід не заплямований кров’ю зрадника Діґлана.

Фінн киває. Схоже, вони знають цю легенду як свої п’ять пальців. Це частина їхньої історії. їхня спадщина.

— Милостиві як головний доказ нашої лихої вдачі наводили те, що ми черпаємо силу з темряви, — провадить далі Фінн. — Але вони не розуміють: ті, хто любить ніч, насолоджуються нею, бо вона так легко дозволяє нам знайти навіть найменші проблиски світла. Милостиві заперечують існування темряви, хоча сонце, якому вони поклоняються, відкидає тіні в усі кутки.

— Ось чому Немилостивим так важко бачити Себастіана в палаці, — тихо кажу я. — Ось чому Міша каже, що вони можуть ніколи його не прийняти. Тому що він нащадок Ґлоріани та Діґлана.

Фінн дивиться вдалечінь, на дерева, і киває.

— Двори не миряться між собою з моменту їхнього створення. І хоча із часом їхнє суперництво змінювалося, воно ніколи не вщухало. Милостиві були упередженими до жителів сходу й до королеви Меб. Вони вірили, ніби вона завоювала землю за допомогою темної магії. Вигадували історії про королеву Немилостивих та її жорстоких і злих підданих, хоча у Дворі королеви Ґлоріани було чимало жорстоких і злих фейрі.

— А тоді вони винищили рід Меб, — згадую історію, яку мені розповіли Міша й Аміра. — Вони вбили всіх її кревних нащадків, щоби позбавити тієї великої сили, якою боги наділили Меб, і знищити Двір Тіней.

Фінн важко ковтає клубок, що стоїть у горлі:

— Так, але наш Двір не занепав, як вони планували. Ми сильніші, ніж вони думають. Завдяки Великій королеві.

— Принаймні були, — бурмоче Кейн, — аж доки король Оберон вирішив спокусити принцесу Милостивих, щоб зруйнувати їхній Двір зсередини.

Я різко підводжу голову:

— Що? Я думала, він кохав її.

Кейн видає смішок, схожий на гавкіт.

— Думаєш, король Двору Місяця випадково покохав доньку свого найлютішого ворога і зробив їй дитинку?

— Я… — навіть не знаю, що думати. — Так розповідають. Фінн опускає голову.

— Велика війна фейрі не припинялася багато років. Арія була частиною плану мого батька. Він хотів зруйнувати Милостивий Двір зсередини, але не врахував, що її батьки замкнуть його у світі людей. Як і не врахував того, що його брат спробує вкрасти трон.

Він ніколи її не любив.

— О боги, — бурмочу я. — Принаймні тепер розумію, чому вона так злиться.

Ненавиджу це. Ненавиджу цю схожість між мною й Арією. Нас обох зрадили чоловіки, які, ми думали, нас кохали. І моїми, і її почуттями маніпулювали в політичних цілях. Ми обидві ображені й злі.

Фінн уважно спостерігає за мною, а я вдячна, як ніколи, що він не може прочитати мої жалюгідні думки.

— А боги не розгнівалися через те, що їх ошукали? — запитую я, хоча б для того, щоб відволіктися й припинити проводити паралелі між собою й мерзенною Золотою королевою. — Вони не зачаїли злобу на Меб? На її Двір?

— Ще і як, — каже Фінн. — Боги в усьому цінують баланс, тому вони створили вогняні й криваві самоцвіти, які, хоч і меншою мірою, уособлюють обидва вибори Меб. Вогняні підсилюють магію будь-якого фейрі, байдуже, Милостивого чи Немилостивого. Звісно, той, хто володіє ними, ніколи не дорівняється могутністю до Меб, але з їхньою допомогою може чинити великі й жахливі речі.

— Це ті самі вогняні самоцвіти, які використовують і зараз? Як той, що ношу я? — запитую, притискаючи руку до коштовного каменя між грудей.

Фінн киває.

— А що за криваві самоцвіти?

Обличчя Фінна серйознішає.

— Криваві самоцвіти були справжнім покаранням за обман Меб. Вони дають змогу вкрасти магію і безсмертя в тих, хто має Немилостиву кров, і спрямувати їхню силу деінде. Ці самоцвіти зробили Меб і весь її Двір вразливими. Адже дозволяють Милостивим красти нашу силу без будь-яких наслідків, на відміну від покарання для Двору Арії, коли вона прокляла наш народ.

Я насилу ковтаю.

— І ними користуються?

Кейн закочує очі.

— Хочеш спитати, чи є в нас чарівний камінець, який може знову зробити тебе смертною? Ні, Абріелло, немає. Меб знищила криваві самоцвіти, щоб їх не використовували проти неї чи її Двору.

Чекаю, коли мене охопить розчарування. Мій єдиний шанс знову стати смертною було втрачено за тисячі років до мого народження. Проте, можливо… можливо, мені не судилося зустріти смерть людиною. Може, я мала стати кимось іншим і знайти спосіб допомогти тим, кого експлуатували, як нас із Джас.

Я відчуваю на собі погляд Фінна й підводжу голову, щоби подивитися йому в очі. У них безліч запитань. Цікаво, він думає, що я мрію про кривавий самоцвіт для себе?

Нашу увагу привертає стукіт копит кам’янистою стежкою. Наближаючись до галявини, Прета натягує повіддя коня й одним плавним рухом спішується.

— Ви знайшли затінок, — каже вона, обмахуючись. — Я вкраду у вас шматочок.

Кейн робить ковток зі своєї фляги й витирає рот долонею.

— Думаю, нам потрібно повертатися.

— Не проти, якщо ми спочатку зробимо невелику перерву? — запитує Прета. Вона прив’язує коня до дерева поруч з іншими, падає на колоду й поправляє ліф сукні:

— Я перегрілася, і мені треба охолонути, інакше сьогодні ввечері буду нестерпною буркотухою.

— І чим це відрізнятиметься від твого звичного настрою? — запитує Кейн.

Прета люто зиркає на нього, потім переводить погляд на мене:

— Брі, ти ж не проти трохи почекати? Обіцяю, ми не запізнимося на свято.

Я стинаю плечима:

— Не проти. Якщо ми не зможемо зустрітися зі жрицею до завтра, немає приводу квапитися.

Насправді я зовсім не заперечую. Одна з причин — я не горю бажанням повертатися в сідло разом із Фінном і їхати кудись у таку спеку.

— У нас є ще декілька годин, — повідомляє Фінн. — Тож, якщо всі згодні, можемо не поспішати.

— Дякувати богам, — промовляє Прета, підіймаючи спідницю й розв’язуючи чоботи. — Клянуся, я просто тану. Беру назад усі свої скарги на ранковий холод.

Кейн махає рукою в бік дерев:

— Іди освіжися в озері. Водоспад аж звідси чутно.

Прета хитає головою:

— Я навіть не роздягатимуся. Ця спека зовсім мене втомила.

Водоспад? Схопившись на ноги, я повертаюся до лісу. Аж тремчу від самої думки про те, щоб зануритися в прохолодну воду. Часу в нас точно вдосталь.

Куди це ти зібралася? — запитує Кейн, підводячись.

Озираюся на нього і стискаю зуби, роздратована тим, що мені доводиться звітувати.

Ти сказав, що он там є озеро, — пояснюю, махнувши рукою. А через цю спеку від мене, певно, смердить так, ніби я не милася декілька днів. Тож я вирішила, що можна скористатися цим часом, щоб освіжитися.

Кейн помітно сердиться:

Якщо ти думаєш, що ми залишимо тебе одну після…

— Я піду з нею, — каже Фінн.

РОЗДІЛ ДВАДЦЯТИЙ

Я рвучко обертаюся до нього:

— Перепрошую?

Усе, чого я хочу, — це зануритися в озеро, відчути, як вода омиває моє волосся, і змити піт зі шкіри.

— Ми не знаємо, де в королеви є прибічники і хто стежить за нами. Доволі нерозумно плавати наодинці.

— Я не плавати йду, а митися.

Фінн складає руки на грудях.