Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 28)

Я хитаю головою.

— Він не може бути королем. Трон відкинув його.

— Мордею вдавалося правити без трону й без корони, — зауважує Фінн. — Але ми ніколи не збиралися присягати на вірність моєму дядькові.

— Як і об’єднуватися із Золотим принцом, — гиркає Джалек. Його щелепа напружується, коли вони з Фінном зустрічаються поглядами. — Довіряти йому не розумніше, ніж довіряти тій сучій королеві. Я цього не робитиму.

— І саме цього хоче королева Арія, — додає Аміра, від-кидаючись на спинку стільця. Вона була такою тихою, аж я майже забула, що вона тут. Цікаво, як багато вона дізнається просто тому, що інші забувають про її присутність.

Прета кладе руки на стіл перед собою й зосереджується на них, щоб не дивитися на Аміру.

— Джалек має рацію, треба бути обережними, — визнає вона. — Себастіан може нищити табори, але в нас немає підстав вважати, що коли дійде до сутичок, він обере матір, а не Двір Місяця. Нам не відомі його справжні мотиви.

Аміра киває в мій бік.

— Абріелла може щось знати.

Усі погляди за столом звертаються до мене. Я хитаю головою.

— Арія переконала Себастіана, що він може об'єднати Двори і правити ними обома. Оскільки він належить до обох Дворів, то вірить, що врятує тисячі життів від загибелі в черговій війні.

— Він вважає себе дитям із пророцтва, — гарчить Кейн.

— Вона виростила його на брехні та красивих історіях, — каже Джалек. — Навіть якби Дворами можна було керувати як одним королівством — а це вже інше питання, — дозволити йому правити обома означає, що Арія мала би передати йому свою владу. Ми всі знаємо, що вона цього не зробить.

Розумію, що видаю бажане за дійсне, але я нестримно хотіла би побачити, як королева відмовляється від влади, тому запитую:

— Ми так у цьому впевнені?

— Так, — тихо каже Фінн. — Інакше вона б не перекидала свої війська в Гоблінські гори.

Звісно. Якби вона планувала передати синові владу над обома Дворами, вона б не готувалася до війни.

Чи є в нас хоч якась надія стримати її без правителя на троні?

— Ні, — похмуро відповідає Джалек.

— Корону повинен носити Фінн, — наполягає Кейн.

— «Повинен» нічого нам не дає, — гиркає на нього Прета.

— Чи може Себастіан віддати Фіннові корону? — невпевнено питаю я. — Себастіан дбає про народ Немилостивого Двору, і він довів це, рятуючи біженців. Якби він міг допомогти, віддавши корону Фіннові…

— Щоби передати корону, необхідно позбавити життя, — пояснює Джалек, — тож якщо ти пропонуєш Себастіанові пожертвувати собою, щоб Фінн міг її носити…

— Як на мене, звучить непогано, — втручається Кейн.

— Чому так? — запитую я. — Хіба це працює не так само, як передавання королем корони своєму спадкоємцю?

Міша хитає головою.

— Тутешні правила не такі, як у світі смертних. Влада передається спадкоємцеві, тільки коли правитель фейрівського Двору — чи Золотого, чи Двору Тіней, чи мого — втрачає життя на цьому світі й переходить у Сутінки. Оскільки влада пов’язана з життям, єдиний спосіб передати її — це віддати життя.

Фінн схиляє голову набік і вивчає мене:

— Ти ж це знаєш. Саме так мій батько врятував тебе.

— Так, але я… — думала, зі мною все інакше. Думала, те, що Оберон зробив для мене, було якоюсь дивною, невикористаною магією, а не традицією поколінь правителів. — Я не розуміла.

— Усі ці роздуми — лише трата часу, — каже Джалек. — Принца Ронана виховали у вірі, що трон належить йому. Якщо хтось думає, що він вкоротить собі віку, аби передати владу Фіннові…

Фінн зустрічається зі мною поглядом.

— Це все одно не матиме значення. Без сили корони трон відкине мене, як відкинув Себастіана.

Джалек втуплює в мене погляд.

— Ти готова закінчити свої дні, щоби передати силу?

— Я… — не знаю, що сказати. Одне життя проти тисяч життів. Я не можу сказати «ні», але…

— Це не варіант, — відрубує Фінн. — Як ти й згадував, у Абріеллі немає крові Немилостивих. Тому ми не знаємо, що із цього вийде. Ми ризикуємо взагалі втратити владу над троном.

— Я однаково не довіряю Себастіанові на троні, — бурмоче Кейн. — Хай як кричить, що хоче кращого для фейрі Тіней. Я не довіряю нікому, хто був близьким із цим стервом.

Фінн зітхає:

— У нас може не бути вибору, Кейне. Якщо доведеться обирати між правлінням недосконалого хлопчика та загибеллю мого королівства, то вибору немає.

— Тоді за що ми боролися весь цей час? — запитує Джалек.

— Подумай про майбутнє Двору. Подумай про… — просить Кейн.

— Себастіан — хороший, — перебиваю я їх.

Усі замовкають і переводять погляди на мене.

— Ти — остання, від кого я очікувала почути щось на захист Себастіана. Не після всього, що він вчинив, — каже Прета.

— І ти, як ніхто інший, маєш розуміти, чому він зробив те, що зробив, — хитаю головою. — Я не захищаю рішення, які він ухвалив, але можу припустити, що на його місці ви всі вчинили б так само.

— Я не дав би тобі того клятого зілля, — каже Джалек смертельно спокійним голосом. Наші погляди зустрічаються, і він додає: — Ніколи не сумнівайся в моїй вдячності за те, що ти врятувала мене з пазурів королеви, принцесо, але, з усією повагою, на кону стоять речі важливіші, ніж твоє розбите серце.

— Не будь дурнем, Джалеку, — пирхає Прета.

Він стинає плечима.

— Я не відмовлятимуся від своєї готовності пожертвувати кимось або чимось заради боротьби тільки тому, що ти вважаєш цю дівчину надто тендітною.

— Це не так, — швидко кажу я, виструнчуючись, і відчуваю на собі важкий погляд Фінна. — Я не тендітна і хвилююся не про своє розбите серце.

Невже вони не розуміють, що зрада Себастіана — не єдина причина мого душевного болю?

— Саме моє існування, — продовжую я, — може призвести до знищення цілого Двору. Кожне Немилостиве дитя, беззахисне перед королевою, в небезпеці лише тому, що я дихаю. І все це через рішення, яке мені нав’язали. Тож, повірте, я розумію, що стоїть на кону.

* * *

Після зустрічі з Фінном та його союзниками в мене паморочиться в голові, я почуваюся пригніченою. Коли всі встають з-за столу, Прета обертається до мене, але я ігнорую її й виходжу з кімнати, простуючи до своїх покоїв.

Коли йшлося про локації й чисельність військ Фінна та сил союзників, я опустила щит, щоби перевірити, чи зможу відчути Фінна й Кейна так само, як відчуваю дітей Немилостивих у поселенні. Однак єдине, що мені вдалося, — відчути Себастіана. Він у біді, не знаю чому. Я ще не повністю зрозуміла, як працює цей зв’язок, щоб дізнатися, де Себастіан, окрім того, що він десь далеко. Мене охоплює непоборне відчуття страху. Тепер я не можу припинити думати — непокоїтися — про нього. Я не хочу хвилюватися за нього. Не хочу піддаватися спокусі скинути свій щит, щоб стежити за ним протягом дня.

Коли я доходжу до своєї кімнати, перед дверима бачу Голлі. Її очі спалахують, щойно вона помічає мене.

— Дозвольте принести вам свіжої кави, міледі?

Я хитаю головою, дивуючись, як незвично, що дбайливі слуги стали невіддільною частиною мого нормального життя. Хоча що в моєму житті взагалі нормального?

— Ні, дякую, — відмовляюсь я. — Мені лише треба декілька хвилин, перш ніж вирушити до поселення.

— Я підготую вам кошик із їжею, щоб ви могли взяти його із собою.

Розтуляю рота, щоб сказати їй, що в цьому немає потреби, але стримуюсь. Я маю дозволити їй робити свою роботу, хоч як мені через це некомфортно.

— Дякую, Голлі. Це було б чудово.

Щойно опиняюсь у своїй кімнаті, з моїх плечей спадає тягар і я голосно зітхаю. Зачиняю двері й притуляюся до них.

— Важкий ранок? — запитує занадто знайомий глибокий голос.