Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 27)

Читаючи, чую її голос у себе в голові, ніби вона говорить зі мною. Я відчуваю втіху й водночас біль, глибший за будь-яку тугу за домом.

РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Усі зібралися в Мішиній кімнаті для перемовин. Голоси долинають у коридор приглушеним бурмотінням, тож я не можу зрозуміти, чи вдалий час обрала, щоб втрутитися, чи ні. Міша, мабуть, сказав би, що і те, і те водночас. Хоча Фінн і був його союзником, але Міша налаштований показати принцу Тіней, що і я — його союзниця.

Здійнявши підборіддя і розправивши плечі, я відчиняю двері й заходжу до кімнати. Вовчиці Фінна сидять у дальніх кутках і нашорошуються, коли я з’являюсь, а тоді одразу опускають голови.

Навколо масивного полірованого овального столу стоять вісім стільців, хоч місця ще багато. Міша й Аміра сидять на протилежних кінцях столу, Прета і Фінн — спиною до мене, Тінан, Кейн та Джалек — навпроти них. Лишився єдиний вільний стілець праворуч від Фінна, і мені цікаво, чи навмисно Міша спланував зустріч отак? Він сам просив мене доєднатися пізніше, щоб застати Фінна зненацька. Міша лишив вільне місце поруч із принцом Тіней, щоб збентежити Фінна чи мене?

Першим мене помічає Джалек, і його зелені очі округлюються. Потім Кейн, який зі скрипом відсуває стілець і підводиться на ноги. У кімнаті западає тиша, і сім голів повертаються в мій бік.

У Прети відвисає щелепа.

Вона зітхає — один лише мій вигляд приносить їй невимовне полегшення.

— Брі.

Проте реакція Фінна змушує мене заклякнути — не те щоб він зробив щось особливе. Його обличчя байдуже, очі прискіпливо оглядають і оцінюють мене, затримуючись на чоботах, штанах, поясі з ножами на стегнах. Моя сила муркоче в його присутності, і я не намагаюся стримувати її. Тоненькі нитки тіней просочуються з кінчиків моїх пальців і обплітають зап’ястя, звиваються вгору по руках. Фінн незворушно стежить за ними.

— Ах! — вигукує Міша, не приховуючи захоплення в голосі. — Моя гостя доєдналася до нас.

— Ти ж казав, що принцеса вже не мешкає в замку, — холодно підмічає Фінн. Він досі не підвівся, щоби привітатися, хоча не зводить із мене очей. Його сріблястий погляд відривається від моєї блузи й затримується на обличчі. Цікаво, про що він думає. Злиться, що я відштовхувала його, коли він приходив у мої сни?

— Справді? — запитує Міша, стинаючи плечима. — Визнаю свою помилку. Принцеса тут.

Очі Фінна палають, коли він переводить погляд на Мішу. Мені майже шкода свого нового друга.

— Ми хвилювалися за тебе, — каже Прета, підводячись і підходячи ближче до мене.

Я вигинаю брову.

— За мене чи за силу, яку я досі маю?

Прета виструнчується:

— Мене турбує дещо значно більше, ніж твоя магія, Абріелло.

— Та невже? Ти плануєш вбити кожного, хто тобі не байдужий, чи я маю почуватися особливою?

Прета заплющує очі й зітхає.

— Брі…

— Не треба. Це не має значення.

— Для мене має, — протестує Прета. — Те, що ти думаєш про нас, про рішення, які ми ухвалили… Це дуже важливо для мене.

Важко ковтаю, пригадуючи, що Фінн сказав мені вві сні після того, як я випила зілля. Він сказав, що знайшов мене у світі смертних два роки тому, і замість того щоб обманом позбавити сили, шукав інший спосіб. Проте це нічого не змінює.

— Ти знав, що це станеться? — запитую Фінна. — Чи міг Себастіан, даючи мені зілля життя, здогадуватися, що все закінчиться так?

Я вже чула відповідь від Міші, але хочу почути й від Фінна.

— Ми не знали, — пояснює він. — Ніхто нічого не знав. Були лише здогадки. Але те, що сталося, абсолютно логічно: зілля врятувало тобі життя й так пов’язало його з твоєю магією. — Він стинає плечима, ніби це так само несуттєво, як те, хто випив останню порцію кави, і зовсім не впливає на руйнування його королівства.

Порожній стілець поруч із Фінном сам відсувається від столу.

Міша пропонує:

— Доєднуйтеся до нас, принцесо. Ми саме говоримо про майбутнє твого Двору.

Кейн розвертається й витріщає очі на Мішу:

— Її Двору?

Міша стинає плечима.

— Вибач. Тобі більше до вподоби, щоб я називав його Двором принца Ронана?

— Це Двір Фінна, — гарчить Кейн.

Фінн ставить лікті на стіл і сплітає пальці.

— Це нічийний Двір, доки корона і її сила розділені. Сідай, принцесо. Здається, ти збиралася доєднатися до цієї невеличкої наради, тож почнімо.

Залишитися стояти видається спокусливим, щоб дошкулити йому, але впертість не дасть мені нічого, крім дитячого задоволення, тому я сідаю.

Тінан з іншого боку столу зустрічається зі мною поглядом і лагідно усміхається:

— Радий бачити, що з тобою все гаразд, Абріелло.

Я важко ковтаю.

— Дякую вам. І тобі, Тінане.

Тінан — найспокійніший з усієї ватаги, він мені завжди подобався. Вони з Претою — Дикі фейрі, але Прета вийшла заміж за Немилостивого, тоді як Тінана ніщо не пов’язує з Двором Тіней, окрім дружби з Фінном. Тепер, познайомившись із Мішею, я замислююсь: можливо, метою Тінана була не стільки допомога Фіннові, скільки посередництво між ним і королем Диких фейрі.

«Ну, звісно, — каже Міша в моїй голові. — Я довіряю Фіннові, але я не такий наївний, щоб думати, ніби він не зруйнує всі мої плани заради власного Двору. У кожного з нас свої пріоритети, принцесо.»

Я кидаю на Мішу гнівний погляд за те, що копирсається в моїх думках, а він лише підморгує.

«Ти тільки поглянь, як ревнує принц Тіней. Якщо хочеш, щоб він збожеволів від ревнощів, я з радістю допоможу».

«І не сподівайся».

Кидаю на нього пронизливий погляд, щоб він це затямив, і Міша посміхається.

Поруч зі мною Фінн гарчить і сам зиркає у бік Міші:

— Якщо ви двоє закінчили, я хочу повернутися до теми нашої розмови.

Міша усміхається до Фінна, анітрохи не наляканий.

— Можливо, нам варто ввести принцесу в курс справи.

Прета складає руки на столі й нахиляється вперед, дивлячись повз Фінна, щоб зустрітися поглядом зі мною.

— У нас є команди в Милостивому Дворі, що працюють над знищенням таборів королеви та перевезенням Немилостивих біженців у безпечне місце. Але з останнім десятком таборів, які ми знайшли, хтось уже владнав справу ще до того, як ми туди дісталися.

Себастіан. Я стримую усмішку, в моїх грудях розливається тепло.

— І перш ніж ти подумаєш, ніби королева розібрала їх від доброти свого маленького чорного серця, ми повинні пояснити, що їх не просто розпустили, — каже Джалек, прискіпливо дивлячись на мене. Він ніколи не довіряв мені, хоча, безумовно, подобрішав після того, як я врятувала його з підземелля Золотої королеви. — Ці табори були взяті в облогу. Довкола все завалено тілами Золотих гвардійців.

— Схоже, що хтось намагався допомогти, — кажу невинно. — Ви вже знаєте хто?

«Твоїх рук справа? — запитує Міша подумки. — Я мав би знати, але поглянь на себе — навчилася зберігати секрети».

— На превеликий подив, це був Себастіан, — каже Фінн і хитає головою. — Перш ніж прибути до палацу Немилостивих, він устиг зібрати солдатів Золотого війська, які присягнули йому на вірність. Себастіан звільняє всіх, хто відмовляється виступати проти табору королеви. Ходять чутки, ніби він доправив стільки загонів для звільнення в’язнів із Двору Сонця, що у Дворі Тіней у нього майже не лишилося війська.

Він залишив себе вразливим заради біженців. Я важко ковтаю. Себастіан не раз зраджував мене, але яке полегшення — знати, що бодай у чомусь він залишається саме таким, яким я його вважала. Це той чоловік, якого я кохала.

— Ти ж знаєш, йому ніколи не подобалися ті табори.

— Так, — відповідає Фінн і примружується, уважно вивчаючи мене. — І тепер він довів це. Своїми вчинками Себастіан завойовує прихильність. З’явилися Немилостиві, які доєднуються до його лав у палаці.

— Себастіан, імовірно, сподівається цими діями довести, що може бути королем, якого народ так довго потребував, — втручається Прета.

«Ти тому це зробила? — запитує Міша в моїй голові. — Щоб допомогти Себастіанові здобути прихильність Двору, який йому обіцяла мати?»