Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 26)

— Коли я стану сильнішою, ментальний щит працюватиме в поселенні з емоціями дітей?

Міша розводить руками.

— Не можу сказати. Я не знаю, як це — відчувати емоції цілого Двору.

Я прикушую нижню губу.

Коли він так каже, це звучить надто масштабно. Надто важливо.

Я знову запитую себе, яким був король Оберон. Так, він любив мою матір і врятував мене від неминучої смерті, що схоже на гарний та добрий вчинок. Однак передати мені корону та її силу було нерозважливо й безвідповідально. Він попередив мою матір, що за це доведеться заплатити. Цікаво, чи знали вони, що ця ціна буде значно більшою, ніж його життя? Що його акт любові загрожуватиме всьому його королівству?

Важко засуджувати короля за його вибір, якщо він причина, чому я досі дихаю, та все ж…

Міша бере мою руку й підносить до своїх губ. Він ніжно цілує її, так само, як і минулої ночі, коли привів мене до моєї кімнати.

— Знаєш про це чи ні, але ти — справжній дар для того Двору. Годі думати про себе як про прокляття.

* * *

На наступні два тижні я поринаю в приємну рутину справ на землях Диких фейрі. Вранці допомагаю в школі в поселенні Немилостивих, часом підсобляю в лазареті, а тоді повертаюся на гору. Вечорами вечеряю з Мішею та Амірою — іноді з обома, іноді з ним або нею. Решту часу я досліджую територію замку, катаюся на Двозорі або читаю в бібліотеці. Я досі не в змозі боротися з емоціями, які переповнюють мене, коли свідомо не захищаюся від Себастіана. Проте я старанно тренуюся, щоб відгородитися від нього, і намагаюсь ігнорувати самотність, яка переслідує мене, щойно вдається заблокувати його почуття.

Міша хвалить, що я вчуся швидше, ніж він очікував, і навіть можу довгенько блокувати його.

Сплю більше, ніж будь-коли в житті, — понад дванадцять годин уночі й частенько дрімаю вдень. Міша каже, це тому, що я досі оговтуюся від трансформації, і з часом усе налагодиться. Хоча я не проти поспати. У забутті ховаюся від думок.

Іноді в мої сни приходить Ларк. Вона дивиться на мене сяйливими сріблястими очима й кличе, щоб я поспішала додому. Принаймні я думаю, що це вона. Може, це лише моя підсвідомість показує щось заспокійливе. Коли ж у моїх снах з’являється Себастіан або Фінн, я проганяю їх.

Бібліотека стала моїм улюбленим місцем у Скелястому замку. Це кругла кімната зі скляною стелею, крізь яку ллється природне світло, та шестиметровими стінами, заставленими книжками. Посеред кола зі стелажів достатньо місця для роботи й відпочинку. Великі столи, дивани з пуфами й крісла затишно розставлені один навпроти одного. Найбільше я люблю бути тут уночі: лежати з розгорнутою книжкою на грудях та дивитися на зорі — є щось у цьому заспокійливе. Проте сьогодні насолоджуюся теплом сонячного світла, що ллється сюди.

— Чому я знав, що знайду тебе тут? — запитує Міша, зайшовши крізь арку з коридору.

— Тому що тут я проводжу найбільше часу?

— Точно. Саме тому, — усміхаючись, він сідає в крісло навпроти. — Як почуваєшся?

Знизую плечима. Психічно й фізично мені щодня краще, але моє серце ще не оговталося від усього, що я пережила цього літа. Я тужу за сестрою, сумую за Себастіаном, і хоча Міша й Аміра виявилися чудовою компанією, мені самотньо.

— Я… добре.

Міша дивиться на мене співчутливо. Чи то завдяки читанню моїх думок, а чи звичайній логіці, він знає, що я брешу.

— Минуло всього декілька тижнів. Навіть серцю фейрі потрібен час, щоб загоїтись.

Я видихаю і змінюю тему:

— А ти як?

— Усе добре. У мене є новини. — Він дістає з кишені листа і простягає мені. — Мій гоблін зміг доставити листа твоїй сестрі — і вона надіслала відповідь. Він сказав, що з дівчиною все гаразд. Удень шиє сукні, а вечорами няньчиться з дитиною. Вона має щасливий і здоровий вигляд.

Моє серце стискається, коли торкаюся ніжно-рожевої печатки на конверті. Я дуже сумую за Джас, але не наважуюся розповісти їй про свою трансформацію. Я обмежилася простим повідомленням, що в мене все добре, що мені бракує її й що я сподіваюсь якось навідатися — все це чистісінька правда, — а тоді зосередилася на питаннях про її добробут. Зараз я нестерпно хочу розпечатати лист і побачити її слова, її почерк, але почекаю, поки залишуся наодинці.

— У мене є й інші новини, — продовжує Міша. — Прета повідомила, що вона, Фінн і його люди прибули на мої землі. Вони прямують до палацу й мають бути тут завтра зранку.

Я застигаю від згадки про тих, кого колись вважала друзями. Ось вам і безпечний сховок.

— Що привело їх сюди? Я думала, у Фінна є війська в горах і прихильники в Немилостивому Дворі, які радо дадуть йому притулок.

Міша киває.

— Так і є. Але вони прибудуть не за цим. Нам треба розробити план дій на випадок атаки королеви.

— Ти впевнений, що це станеться?

— Помітили її солдатів, коли ті прямували на схід через Гоблінські гори.

— То Фінн прийде просити твоєї допомоги? І… ти її надаси?

Міша здіймає брови.

— Я колись давав тобі привід подумати, що хочу дозволити цій монстриці мати ще більше влади?

— Ні, але…

— Навіть якби мені було байдуже до звірств, що вона вчинила за своє коротке життя, у мене є свій народ, про який треба дбати. Королева не задовольниться розширенням своїх територій по інший бік Гоблінських гір. Вона захоче приєднати весь Двір Немилостивих до своїх володінь. А якщо це станеться, мої землі будуть наступними. Мій обов’язок як короля — захищати Диких фейрі, й мій обов’язок як фейрі — зробити все можливе, щоб не дозволити королеві отримати ще більше влади. І я планую це виконати, Абріелло, з твоєю допомогою чи без, із союзом Двору Немилостивих чи без нього.

Я серйознішаю.

— Я думала, ти вже уклав союз із Фінном.

Міша вигинає темну брову.

— Із Фінном так, але, з’ясувалося, він контролює Двір Тіней не більше, ніж Мордей із могили.

Ось навіщо я Міші. Коли я приїхала сюди, не могла навіть уявити, що стану на бік іншого представника королівської родини фейрі. Однак після того, як я дізналася більше про королеву, побачила її табори й поселення Міші та почула нажахані крики хлопчика, якого вона відправила в ті печери, усе змінилося.

— Вони не знають, що ти досі тут, — каже Міша. — Хоча підозрюють. Вони 6 узагалі нічого не дізналися, якби Себастіан не звинуватив Фінна, що той привіз тебе сюди. Що буде далі — залежить тільки від тебе. Якщо хочеш, можеш долучатися до наших зустрічей, слухати, що вони знають, і допомагати складати план. Або, якщо ти ще не готова брати участь у наших обговореннях, я можу тебе тимчасово сховати. Думаю, ти можеш стати важливою частиною наших зустрічей — не лише завдяки твоїй силі, а й завдяки твоєму особливому погляду на все. Проте це твій вибір. У будь-якому разі Фінн та інші навряд чи залишаться надовго. Наближається свято Лунасталії, й уперше за двадцять років Фінн зможе відсвяткувати його на батьківщині.

— Навіщо? — запитую я.

Міша запитально вигинає брову.

— Навіщо що? Боюсь, я не розумію запитання. Маю визнати, твій щит сьогодні працює досить добре.

Приймаю комплімент з усмішкою.

— Навіщо ти даєш мені цей вибір? Минуло два тижні, відколи ти зізнався, що хочеш, щоб я допомогла Себастіану і Фінну об’єднатись, а я ще ні на що не погодилася. Чому ти такий добрий до мене? Чому обманюєш сестру і союзників заради мене?

— А, ти про це, — зітхнувши, він відкидається на спинку крісла. Навіть розвалившись на пухких подушках, він примудряється мати королівський вигляд. Міша так довго мовчить, що я думаю, він уже не відповість, та нарешті говорить: — Мені потрібен союз із тобою не менше, ніж із Фінном. Не знаю планів королеви, але все, що посилює її владу, шкодить моему королівству. Мені потрібні союзники, які битимуться проти неї. Байдуже, будеш ти готова зараз або через декілька місяців до цієї боротьби, мені відомо, що ти станеш її частиною.

Я схиляю голову набік і вивчаю його.

— І звідки тобі це відомо? Ти ж мене ледве знаєш.

— Як ти й сказала, у всіх нас є свої мотиви, — Міша дарує мені лагідну усмішку. — І не забувай, що я міг читати твої думки в перші дні перебування тут.

— І зараз іноді можеш, — кажу я. Ми обоє знаємо, що я тільки вчуся і ще не така вправна в захисті.

— І зараз іноді можу, — зізнається він, стинаючи плечима. — Це не тотожне зі знанням чийогось серця, але є другою найкращою річчю, — з такими словами він встає з крісла. — Ти не мусиш вирішувати зараз. Можеш сказати мені вранці.

Міша віддаляється. Я вдивляюсь у слова своєї книги, але вони зливаються перед очима.

— Я вже вирішила, — кажу й обертаюся, щоби подивитися, чи він почув мене.

Міша зупиняється в арковому проході до бібліотеки й повільно повертається до мене.

— Не змушуйте мене чекати, принцесо.

— Я хочу бути на зустрічах.

— Навіть якщо це означає довіритися тим, хто колись обманув тебе? — Міша ховає руки в кишені. — Я не був певен, що ти зможеш пробачити Фінну.

— Фінн використав мене, але не він розбив мені серце.

Міша вигинає брову, і я готуюся до суперечки, але замість цього він каже:

— Доєднаєшся до мене за вечерею, щоб ми могли спланувати цю зустріч? Маю декілька ідей.

Я киваю й дивлюся, як він іде. Мені кортить розпечатати листа від Джас.