Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 13)

Очі Себастіана спалахують гнівом.

— Дозвольте мені побачити її. Я відправлю свого гобліна. Я…

— Якби вона хотіла тебе бачити, то була б зараз із тобою, — гарчить Фінн.

— Чорт забирай, Фінне, — гримає Себастіан. — Я не хочу тебе кривдити.

— Це мудро, — каже Кейн, ще на крок наближаючись до Фінна. — Брі навряд чи пробачить тобі все, що ти наробив, але якщо зашкодиш Фіннові, вона може по-справжньому зненавидіти тебе назавжди.

— Фінне, ти просто злишся, що вона обрала мене, — гиркає Себастіан.

— О, так, я злюсь, — очі Фінна зблискують. — Але вона обрала не тебе. Вона обрала красиву вигадку, яку ти створив для неї. Милу історію, якою ти її звабив, — про бідного Золотого принца з матір’ю на смертному одрі та мрією об’єднати два королівства після століть ворожнечі.

— Це не вигадка, — відрізує Себастіан. — Ти знаєш пророцтво не гірше за мене: король, який з’явиться як чужинець, врівноважить тінь і сонце, врятує народ Меб і покладе край війні. Я і є той король.

Кейн кашляє:

— Бридня.

Фінн похмуро сміється.

— Кумедно, що ти ніколи не розповідав їй, як… складно буде об’єднати королівства Милостивих і Немилостивих. — Він постукує пальцем по губах і вдає, ніби розглядає стелю. — Ні. Складно — не те слово. «Неможливо» пасує краще. Наші Двори існують для того, щоби врівноважувати один одного. Вони не можуть об’єднатися без крові Меб, а твої посіпаки подбали про те, щоб її рід давно винищили.

— Ти теж не сказав їй усієї правди, — шкіриться у відповідь Себастіан.

— Так, але й не виголошував таких безглуздих планів. — Маска веселощів спадає з обличчя Фінна. — Ти дурень, Себастіане, — він вимовляє це ім’я наче образу. — Дурень, якщо віриш, що наш світ стане кращим під владою одного правителя. Нехай ти ще молодий, але ж знаєш історію. І знаєш, якою зіпсутою стає королівська знать, здобувши таку владу.

— Ти віриш, що прокляття Меб врятувало нас? — гарикає Себастіан.

— Так. Вірю. Тіні врівноважують сонце, темрява врівноважує світло.

— А війна вбиває всіх.

Зітхнувши, Фінн підходить до помосту і знімає зі стіни Дзеркало Виявлення.

— Хоч щось із того, що ти розповідав їй, було правдою? — запитує він, крутячи Дзеркало в руці. — Так мило, що ти подарував їй такий цінний артефакт, але зовсім забув про його вади, — гарчить Фінн.

Себастіан ступає крок до нього, але зупиняється, стиснувши кулаки.

— Це входило у твої плани, правда ж? — продовжує Фінн. — Вона вірила, що її сестра щаслива і здорова, що наш лихий дядько забезпечує її всім необхідним, доки Брі лишається тут. — На мить він підводить погляд на Себастіана та знову опускає очі на Дзеркало. — Ти знав, вона побачить те, що сподівається побачити. Ти знав її досить добре й розумів, що вона сповнена надії. І не зробив нічого, щоб застерегти її.

— Я був не єдиним, хто брехав.

— Можливо, ні, — каже Фінн, спокійно ставить Дзеркало на місце й обертається до Себастіана, втупившись у татуйовання, що видніються з-під мантії принца. — Хоча я теж не так багато приховував.

Себастіан вихоплює меч із піхов, лезо співає в повітрі, але Джалек рухається швидше, ніж я можу встежити, і стає між Фінном та Себастіаном. Він не зводить очей із Золотого принца.

— Джалеку, — промовляє Себастіан, наче не помічав його раніше. Губи принца кривляться в посмішці. — Востаннє, коли я тебе бачив, ти був у підземеллі, де тобі й місце. Можливо, я поверну тебе туди, коли стану королем. Ти зможеш звідти дивитися, як твій принц і всі твої друзі вклоняться мені.

— Ми не вклоняємося нікому, крім Фінна, — гарчить Джалек.

Фінн ступає крок уперед і кладе руку на його плече.

— Спокійно, друже. Мій брат тут лише для того, щоби посісти трон нашого батька. — Він вказує на Себастіана, а тоді махає в бік трону. — У жодному разі не дозволяй нам затримати тебе.

Джалек вибалушує очі на Фінна.

— Що ти робиш? — гарчить Кейн.

Погляд Себастіана ковзає від Фінна до полірованого трону із чорного дерева й назад.

— Що ти з ним зробив?

Фінн стиха сміється і суне до помосту.

— Ти добре знаєш, що я не зміг би потривожити трон, навіть якби захотів. Він захищений магією Меб.

Очі Себастіана палають.

— Думаєш, я повірю, що ти хочеш, щоб я зайняв трон?

Фінн випростовується й складає руки на грудях, його обличчя оманливо розслаблене.

— Я ніколи цього не казав. Але ти носиш корону, тому що тобі заважає?

Себастіан витримує погляд Фінна. Моє серце завмирає, напруження висить у повітрі. Ці фейрі маніпулювали мною, дурили мене, але я не хочу дивитись, як вони розірвуть один одного на шматки.

Себастіан задирає голову:

— Я не бажаю тобі зла, Фінніане. Цей трон був обіцяний мені ще до мого зачаття.

Фінн пирскає зі сміху:

— Кумедно. Наш батько обіцяв мені те саме.

— Оберон хотів, щоб я правив. Він хотів об’єднати сонце і місяць, світло і тінь.

— Це тобі сказав він чи твоя мати?

— Це моє право за народженням. Моя доля.

Фінн вигинає брову:

— Твоє право за народженням? Тому він віддав твою корону смертній дівчині?

Себастіан дивиться на Фінна, а тоді так стрімко, що я ледь встигаю встежити за його рухом, сідає на трон Тіней.

Кімнату заливає чорнильна темрява безмісячної ночі. Стіни здригаються. Підлога прогинається. Мене охоплює жах — палац довкола нас загрожує от-от розвалитися, а я замкнена в цій посудині, у цьому дивному тілі.

У мить, коли світло знову наповнює кімнату, Себастіана ніби виштовхує з трону, і він падає на сходинки помосту. Він важко хапає ротом повітря, вирячивши очі. Розпластавшись на підлозі, він оглядає трон, але не видається надто здивованим.

Джалек відступає, дивлячись на Себастіана. Тоді переводить погляд на Фінна й запитує:

— Що відбувається?

— Трон Тіней не прийме того, хто не володіє силою корони, — каже Фінн, простуючи до помосту.

— Але… в нього є корона, — не розуміє Джалек.

— Ти знав, що це станеться, — цідить крізь зуби Себастіан, намагаючись встояти на ногах.

То ось що я відчула вчора, через зв’язок. Трон намагався його вбити.

Фінн стинає плечима:

— Така ймовірність спала мені на думку, коли Абріелла відвідала мій сон після того, як зв’язалася з тобою. Ти носив корону, але вона досі мала сили, унікальні для Двору Немилостивих. Потім з’явилися чутки, що вона наслала темряву на дорогоцінний Золотий палац твоєї матері, тож я замислився. Зрештою, жоден пересічний фейрі не мав би сили зробити те, що й вона, і піти. Не кажу вже про те, щоби провернути таке, навіть не оговтавшись як слід від зілля.

— Я нікуди не поїду, — каже Себастіан. — Цей палац такий самий мій, як і твій, мої війська вже маршують столицею. Вони скоро будуть тут.

Фінн стинає плечима:

— Почувайся як удома.

Кейн витріщається на нього, роззявивши рота:

— Ти жартуєш?!

— Сон під цим дахом не робить людину королем. Мордей довів це.