Лекси Райан – Ці плутані зв'язки (страница 11)

Я насторожено зиркаю на яструба.

— Гадки не маю, що таке фамільяр.

— Наші з ним розуми пов’язані. Він підкоряється мені. Служить мені.

Я одразу згадую баргеста — велетенського монстра, схожого на вовка, який напав на мене першого дня в цьому світі. Себастіан розповідав, що інколи Немилостиві роблять із цих істот фамільярів. Він припустив, що той напад не був збігом обставин.

— Я не маю нічого спільного з тим псом згуби, — цієї таки миті каже Міша. — Мої фамільяри не нападають — принаймні не з наміром зашкодити. Якщо ж на них кинуться першими… — Він стинає плечима.

— То що такого я маю побачити в цьому птахові? — запитую.

— Сьогодні вранці Шторм повернувся з Двору Місяця. Якщо подивишся йому в очі, він покаже тобі все, що там побачив.

— Я не хочу цього знати. Це мене не обходить.

Куточок Мішиного рота смішно смикається догори.

— Знущаєшся?

Очі в птаха такі, як у Міші, — світло-карі й сяйливі. Зіниці то розширюються, то звужуються, коли я дивлюся в них.

— Я не бачу нічо…

Не знаю, чого я очікувала, але зовсім не була готова відчути, що мою свідомість ніби висмикують із тіла — і раптом я лечу. Лечу, як хижий птах, кружляю над вежею замку, а тоді влітаю у високе вікно й сідаю на кам’яний виступ.

Внизу біля вікна стоїть Фінн і споглядає яскравий день. Я миттєво впізнаю простору залу з кришталевими люстрами та блискучою мармуровою підлогою — це тронна зала Немилостивих, хоч із трону вже не шкіриться Мордей.

РОЗДІЛ П’ЯТИЙ

Востаннє я була в цій кімнаті, коли встромила ніж у груди фальшивого короля. Я дивилася, як його бездиханне тіло впало поруч із тілом невинної дівчини, яку він убив, щоби покарати мене за відмову зв’язатися з ним.

Проте зараз у тронній залі ті, кого я колись називала друзями: Фінн у супроводі своїх гострозорих вовчиць Дари та Луни, Джалек — перебіжчик із Милостивих, Прета — невістка Фінна, і донька Прети Ларк. Дівчинка стискає руку матері й підводить погляд на яструба. Цікаво, чи розуміє вона, що за ними спостерігають? Чи знає, що я побачу цю сцену в майбутньому?

Фінн говорить, але його слова позбавлені будь-якого сенсу. Я розумію, що яструб не розбирає звуків, а лише запам'ятовує їх для свого господаря. Тоді зосереджуюсь і стежу за губами принца Тіней.

— Я хочу, щоб усі були готові вирушити за першої ж нагоди, — каже Фінн, його увага досі прикута до краєвиду за вікнами. Не знаю, що саме він бачить, але відчуваю його занепокоєння і скорботу. Його повне виснаження.

— Що? — запитує Прета, кидаючи на нього важкий погляд. Вона рішуче складає руки на грудях. — Ми так довго чекали, щоби повернутися сюди, а тепер ти збираєшся втекти, підібгавши хвоста?

Фінн ледь тримається на ногах і хапається за підвіконня. Вовчиці Дара та Луна тицяються носами в його руки й тихенько скавулять.

— Себастіан тепер має корону, — каже Джалек, зблиснувши гострим поглядом темно-зелених очей. — Фінн слушно сказав. Це лише питання часу.

— То ми просто здаємося? — не вгаває Прета.

Фінн заплющує очі. На його чолі виступають краплі поту.

— Прокляття знято. І тепер принц Ронан їде сюди, щоби посісти цей трон. Щойно він це зробить, у нас не лишиться жодного шансу протидіяти його силі.

— Якщо він уже їде, то ми відішлемо наших людей привітати його як слід, — гарикає Прета.

— Вважаєш, він такий дурний, що зайде через парадні двері? — запитує Джалек. — Гоблін приведе його прямісінько до тронної зали, можливо, одразу й на трон.

— Тоді ми чекатимемо на помості з мечами напоготові, — наполягає Прета. Смуток і відчай у її очах розривають моє серце. До цієї миті я не усвідомлювала, як сильно мені бракувало тієї ватаги. Навіть думати собі про це не дозволяла.

— Що саме у фразі «він має корону» ти не розумієш? — Фінн потирає скроні. — Я надто втомився, щоб сперечатися про це.

Прета хитає головою.

— Ти не втомився. Ти хворий. Тобі потрібен відпочинок — у власному ліжку, у власному домі.

Фінн повертається спиною до вікна й підводить голову догори, притуливши її до скла. Прета каже правду. Він справді має хворобливий вигляд. Його злегка смаглява шкіра зараз тривожно бліда, у поставі помітна така нетипова для нього слабкість.

— Будь-якої миті цю залу можуть заповнити вартові Себастіана та їхні гобліни, — каже Фінн. — Вони з’являться швидко, будуть озброєні й готові вбивати. Одна річ — стояти на своєму, коли ми думали, що Орда Проклятих вийде зі сховку й прикриє нас, а інша — лишатися тут без підкріплення. Це самогубство.

— Вони скоро будуть тут, — впевнена Прета. — Генерал Гарґова не покинув би тебе.

Фінн хитає головою.

— Запізно — це запізно. І байдуже, проґавили ми хвилину чи століття. Ми йдемо.

— А як же твій Двір? — запитує Прета.

— Ми зробимо все, що зможемо, без трону, — відповідає Фінн.

Біль у його очах б’є мене просто в груди. Фінн і його команда, певно, були у Дворі Місяця з того самого дня, коли я вбила Мордея.

Однак без корони його правління таке саме незаконне, як правління фальшивого короля. Поки я носила корону, ніхто інший не міг претендувати на трон, але тепер, через мене, вона в Себастіана. Це означає, що Фіннові ніколи не посісти трон Тіней.

Чомусь, навіть попри те, що він дурив мене, я досі вірю, що Фінніан був би хорошим королем.

— Прето, битву програно, але ми не програємо війну.

Сльози течуть обличчям Прети, і моє серце стискається від страждань та горя, які я бачу в її очах. У цій битві вона втратила чоловіка — Фіннового брата, — і через мене тепер виявляється, що все було даремно.

— Наша поразка не вічна, — переконує Фінн, змушуючи себе випростатися. — Це тимчасово.

— Це вже занадто. — Прета згорьовано опускає голову.

— Фінне, — до тронної зали проштовхується Кейн і стає поруч із Претою. Колись його червоно-чорні очі жахали мене, але потім я заприязнилася з ним та рештою веселої ватаги невдах Фінна. Вони всі стали моїми друзями. Принаймні я думала, що ми були друзями. Виявилося, вони мали свої плани. Як і Себастіан.

— Ми їдемо, — звертається Фінн до Кейна. — Я саме повідомляв це Преті.

Кейн хитає головою:

— Може, й не доведеться. У Золотому палаці рейвах.

Фінн очікувально вигинає брову.

— Абріелла, — усміхається Прета. — Будь ласка, скажи мені, що вона встромила клинок у серце Себастіана, де йому і належить бути.

Кейн підморгує їй, наче вона щойно сказала щось дуже близьке до істини.

— На жаль, не це, але мені подобається хід твоїх думок.

— То які новини? — запитує Фінн.

— Принцеса прокинулася й не надто прихильно поставилася до маніпуляцій свого дорогого принца.

Вони досі називають мене принцесою, навіть зараз. Хоча я вважала, що довела правдивість цього титулу, коли вирішила зв'язатися із Себастіаном, попри їхні застороги. Я така дурепа.

— Що вона зробила? — допитується Фінн.

Обличчя Кейна викривляє зловісна посмішка.

— Занурила весь палац у темряву. Своєю силою замкнула половину Милостивих вартових у клітках, і ніхто не міг дістатися до них чи побачити щось, коли Абріелла покинула замок.

На вустах Прети повільно проступає усмішка.

— Хороша дівчинка, — бурмоче вона.

Джалек пирхає:

— Була б вона така розумна, не укладала б зв’язку з тим хлопцем.

— Тепер ми нічого не можемо із цим вдіяти, — каже Фінн, не зводячи очей із Кейна. — Як зникнення Абріелли впливає на те, що Себастіан посяде трон?

Кейн посміхається.