Кристофер Сэнсом – Розгін (страница 19)

— Розумію, що він перебуває тут на прохання одного з членів сім’ї Сеймур.

— Нашого сусіда, сера Едварда Вентворта. Та спочатку запит надійшов з офісу лорда Кромвеля. — Абат кинув на мене косий погляд. — Він хотів, щоби Джерома тримали в тихому місці, якнайдалі від очей. Як далекий родич королеви Джейн, він був певним тягарем.

Я кивнув.

— Скільки часу він уже тут?

Абат подивився на нахмурене обличчя Джерома.

— Вісімнадцять довгих місяців.

Я окинув поглядом монахів за довгим столом, які тривожно позирали на мене, немов я — фантастичний звір, якого до них підсадили. Здебільшого вони були середнього або літнього віку, кілька молодих облич і лише троє — в одязі новіціїв. Один старий монах, у якого тремтіла від паралічу голова, швидко перехрестився, роздивляючись мене.

Мій погляд привернула постать, що невпевнено стояла біля дверей. Я впізнав новіція, який відводив наших коней; він стояв, неспокійно переступаючи з ноги на ногу, тримаючи щось за спиною. Пріор Мортимус підвів очі від свого столу.

— Саймоне Велплею! — гаркнув він. — Ваша покута не закінчилася, сьогодні ви не будете вечеряти. Займіть своє місце в тому кутку.

Хлопець схилив голову і перейшов у кут кімнати, найвіддаленіший від вогнища. Новіцій вийняв руки з-за спини, і я побачив, що він тримає гостроверхий блазенський ковпак із намальованою за трафаретом літерою «М». Червоніючи, він надягнув його. Мало хто з монахів звернув на нього увагу.

— М? — перепитав я.

— Означає maleficium, — сказав абат. — Боюся, він порушив приписи. Прошу, сідайте.

Ми з Марком зайняли місця біля брата Ґая, а абат підійшов до катедри. Я бачив, що там лежить Біблія, і зрадів, що це була Біблія англійською мовою, а не латинська Вульгата[5] з неправильними перекладами та вигаданими євангеліями.

— Браття, — урочисто оголосив абат Фабіан, — усіх нас дуже шокували останні події. Я радий вітати представника головного вікарія, комісара Шардлейка, який прибув, щоб розслідувати цей злочин. Він розмовлятиме з багатьма з вас, і ви мусите надати йому всю допомогу, на яку заслуговує представник лорда Кромвеля.

Я різко подивився на нього; ці слова мали подвійне значення.

— Комісар Шардлейк дав дозвіл поховати комісара Синґлтона, і похоронна служба відбудеться після утрені, післязавтра.

За столами почувся облегшений шепіт.

— А тепер ми читаємо з Одкровення, глава 7: «І тоді я побачив чотирьох ангелів, що стояли на чотирьох кутах землі…».

Мене здивувало, що абат вибрав Книгу Одкровення, бо це був текст, улюблений серед гарячих прихильників Реформи, які прагнуть розповісти світові, що вони збагнули його таємниці та незрозумілі символи. У цьому уривку йдеться про Господній переклик спасенних у Судний день. Це здалося мені викликом — ототожнювати братію з праведними.

— А він оповів мені: «Це ті, що прийшли від горя великого, і обмили одежі свої, і вибілили їх у крові Агнця»[6]. Амінь, — звучно закінчив він, потім згорнув Біблію і врочисто вийшов із трапезної; безсумнівно, ростбіф чекав на нього в їдальні.

За столом одразу ж вибухнула жвава балаканина, а пів дюжини служок увійшли й почали розливати суп. Це був густий овочевий бульйон, щедро приправлений і смачний. Я не їв від сніданку і хвилину зосередився на своїй мисці, перш ніж глянути на Велплея, який далі стояв у тіні, мов статуя. Через вікно біля нього я побачив, як усе ще падає сніг. Тоді обернувся до пріора, що сидів навпроти мене.

— Новіцій не їстиме цього чудового супу?

— Ще чотири дні не їстиме. Частина його покарання — простояти впродовж цілої вечері. Буде для нього наука. Вважаєте мене надто суворим, сер?

— Скільки йому років? З вигляду немає вісімнадцяти.

— Велплею майже двадцять, хоча цього не скажеш з його сухорлявого обличчя. Його новіціат було продовжено, бо йому не давалася латина, хоча до музики він має хист. Він допомагає братові Ґабріелю. Саймон Велплей мусить навчитися послуху. Його покарано, зокрема за те, що уникав служби англійською мовою. Коли я призначаю людям покарання, то даю добру науку, яка надовго запам’ятається їм та іншим.

— Цілком п-правильно, брате пріоре. — Скарбник заговорив, активно киваючи головою. Він посміхнувся до мене; холодна посмішка, яка на мить розрізала його пухке обличчя. — Я — брат Едвіг, комісаре, скарбник.

Він поклав свою срібну ложку в тарілку, яку вже спорожнив.

— Отже, ваш обов’язок — розпоряджатися монастирськими фінансами?

— І їх н-н-накопичити, і подбати про те, щоб витрати не перевищували прибутки, — додав він.

Заїкання не могло приховати самовдоволення в його голосі.

— Думаю, я вже зустрічався з вами у дворі, коли ви обговорювали дещо — будівництво, так? — з одним із ваших братів.

Я глянув на високого темноволосого монаха, який раніше похітливо дивився на Марка. Тепер він сидів майже навпроти, таємно позираючи на нього, тим часом уникаючи його погляду. Проте він зловив міг погляд і нахилився, щоб представитись.

— Ґабріель з Ашфорда, комісаре. Я ключар, а ще — вчитель; відповідальний за церкву і бібліотеку, а також музику. Ми змушені поєднувати обов’язки, нас не так багато, як було раніше.

— Ні. Сто років тому у вас було скільки — удвічі більше монахів? І церква потребує ремонту?

— Справді так, сер. — Брат Ґабріель нетерпляче нахилився до мене, штовхнувши брата Ґая, так що той мало не розлив суп. — Ви бачили нашу церкву?

— Ще ні. Планую відвідати її завтра.

— У нас найкрасивіша норманська церква на південному узбережжі. Їй понад чотириста років. Вона може зрівнятися з найкращими бенедиктинськими монастирями в Нормандії. Але від самого даху донизу утворилася велика тріщина. Нам потрібен ремонт, і слід знову використовувати канський камінь, який пасував би до внутрішнього оздоблення…

— Брате Ґабріелю, — різко втрутився пріор, — комісар Шардлейк має важливіші справи, ніж милуватися архітектурою. І на його погляд церква може бути занадто розкішною, — багатозначно додав він.

— Але ж, напевно, нове вчення не нехтує архітектурної краси?

— Лише тоді, коли громаду заохочують поклонятися будівлі, а не Богові, — відповів я. — Бо це було б ідолопоклонство.

— Я нічого такого не мав на увазі, — щиро сказав ключар. — Тільки те, що в будь-якій великій будівлі око має зупинятися на точних пропорціях, єдності ліній…

Брат Едвіг саркастично скривився.

— Мій брат має на увазі те, що задля задоволення його естетичних уявлень монастир має сам з-збанкрутувати, завозячи великі брили вапняку з Франції. Мені було б цікаво дізнатися, як він п-п-планує переправити їх через болото.

— Хіба монастир не має достатніх запасів? — запитав я. — Я читав, що доходи від його земель сягають 800 фунтів стерлінгів на рік. А рента зараз постійно зростає, і бідні відчули це на собі.

Доки я говорив, служки повернулися, розставляючи тарілки, на яких парували великі коропи, і супниці з овочами. Я помітив серед них жінку, стару бабу з гачкуватим носом, і подумав, що Еліс, мабуть, самотня, якщо в неї лише така жіноча компанія. І знову повернувся до скарбника. Він швидко насупився.

— Нещодавно довелося продати землю, з-з-з різних причин. А сума, яку просить брат Ґабріель, перевищує весь бюджет на ремонт за п’ять років. Візьміть собі цього чудового коропа, сер. Сьогодні вранці спійманий у нашому ставку.

— Але, напевно, гроші можна позичити під річні прибутки, які у вас мають бути?

— Дякую, сер. Саме такий мій аргумент, — сказав брат Ґабріель.

Скарбник ще більше насупився. Він відклав ложку і замахав пухкими ручками.

— Р-розсудливе ведення господарства не допускає великої діри в доходах на прийдешні роки, сер, в-виплати відсотків з’їдають їх, як м-миші. Підхід настоятеля — в-врівноважений б-б-б… — його обличчя почервоніло, коли від хвилювання він утратив контроль над своїм заїканням.

— Бюджет, — підсумував за нього пріор із кислою усмішкою.

Він передав мені коропа і встромив ніж у свою рибу, з ентузіазмом розрізаючи її. Брат Ґабріель розлючено глянув на нього і відпив доброго білого вина. Я знизав плечима.

— Це ваша справа, звісно.

Брат Едвіг поставив склянку на стіл.

— П-прошу вибачення, якщо я запалився. Це давня суперечка між мною та ключником.

Він знову зблиснув усмішкою, показавши рівні білі зуби. Я поважно кивнув на знак згоди, а потім перевів погляд на вікно, за яким і далі кружляв сніг, тепер густий. З вікна тягнуло холодом, і, хоча перед самим каміном було тепло, моя спина змерзла. Біля вікна новіцій закашлявся. Його схилена голова в шапці була в тіні, але я помітив, що ноги тремтіли під габітом.

Тишу раптом порушив гучний металевий дзвін.

— Дурні! Нової будівлі не буде. Хіба ви не знаєте, що світ нарешті покотився до свого кінця? Антихрист прийшов! — картузіанець припіднявся з лави. — Тисяча років служіння Богу в усіх цих молитовних будинках закінчилася. Незабаром нічого не буде, лише пусті будівлі й тиша, тиша, яку Диявол наповнить своїм ревом!

Його голос підвищився до крику, на всіх по черзі зупинявся його гіркий погляд. Монахи відводили очі. Обернувшись на місці, брат Джером утратив рівновагу і впав, розтягнувшись на лаві, обличчя скривлене від болю. Пріор Мортимус підвівся, грюкнувши рукою по столі.

— Божа смерть! Брате Джероме, вийди з-за цього столу і залишайся у своїй келії, доки абат не вирішить, що робити з тобою. Виведіть його!