Кристель Дабо – Зимові заручини (страница 5)

—    У цьому нема проблеми, кузене, — спокійно зауважила Офелія, повертаючись до здорованя. — Якщо ви хочете торкнутися експоната колекції, то маєте вдягнути рукавички, як я.

На минулій сімейній нараді щодо збереження спадщини було вирішено заборонити працювати з архівами голими руками без спеціального дозволу. Контактувати з предметом означає забруднювати його власним настроєм, додавати новий шар інформації в його історію. Забагато людей уже забруднили рідкісні екземпляри своїми емоціями та думками.

Офелія підійшла до шухляди з ключами, але смикнула її надто сильно — шухляда залишилася в руці, а все, що в ній лежало, з веселим гуркотом розсипалося підлогою.

Поки вона схилилася, щоб зібрати ключі, юнаки збиткувалися над нею за її спиною. Мсьє «габік» із глузливою посмішкою підійшов допомогти їй.

—    Не варто кепкувати з нашої відданої кузини. Може, вона дасть мені щось почитати для саморозвитку! — І він хижо посміхнувся. — Я хотів би чогось крутого, — повернувся він до Офелії. — Чи немає у вас зброї? Знаєте, це такі штуки для війни?

Офелія прилаштувала на місце шухляду й узяла потрібний ключ. Війни старого світу збуджували інтерес молоді, яка не знала нічого, крім дрібних сімейних сутичок. Ці шмаркачі лише хотіли розважитися. Офелію не зачіпали жарти на адресу її скромної персони, але попа терпіти не могла, коли хтось виявляв таку неповагу до її музею, особливо сьогодні.

Хай там як, а вона твердо вирішила поводитися професійно до кіпця.

—    Пройдіть за мною, — сказала вона, тримаючи ключ У руках.

—    Надайте мені ваші зразки! — проспівав «габік» з карикатурним реверансом.

Офелія провела їх до ротонди, призначеної для літальних машин першого світу — найпопулярнішого зібрання в цій колекції. Орнітоптери, аероплани-ам-фібії, механічні птахи, парові гелікоптери, квадроплани та гідроплани були підвішені на линвах і скидалися на величезних засушених бабок. Побачивши цей антикваріат, ватага так і покотилася зо сміху й замахала руками, наче зграя гусей. «Габік», що деякий час жував гумку, приклеїв її до корпусу планера.

Офелія подивилася на це, не змигнувши. Це було вже занадто. Він хотів справити враження на галерку? Що ж, вони сміятимуться.

Офелія повела хлопців сходами мезоніна, і вони пішли вздовж скляних полиць. Нарешті дівчина відімкнула ключем одну зі скляних вітрин і, вхопивши хусточкою малесеньку свинцеву кульку, витягнула її і передала «габіку».

—    Чудовий матеріал, що багато розповість вам про війни давнього світу, — спокійно промовила вона.

Він зареготав, схопивши кульку голими руками.

—    Що ви мені даєте? Цукерку з автомата?

Його посмішка танула, поки минуле цього предмета проступало під його пальцями. Хлопець зблід і закляк на місці, немовби навколо нього час застигнув. Спочатку, побачивши його вираз обличчя, приятелі весело штурхали одне одного ліктями, але потім стривожилися.

—    Ви заразили його якоюсь гидотою І — запанікував один з них.

—    Цей експонат високо цінують історики, — заперечила Офелія професійним тоном.

З блідого «габік» став сірим.

—    Це... це не те... що я просив... — насилу промимрив він.

Офелія взяла кулю своєю хусточкою й поклала на червону підкладку.

—    Ви ж хотіли зброю, чи не так? Так ось, я дала вам кулю, яка свого часу пробила живіт солдата. Це і є війна, — підсумувала вона, поправляючи окуляри. — Ті, хто вбиває, і ті, кого вбивають.

«Габік» тримався за живіт — схоже, його сильно нудило, — і Офелія трохи послабила тиск. Це був жорсткий урок, вона це усвідомлювала. В уяві цього хлопця вирували героїчні епопеї, а прочитати зброю — це як подивитися в обличчя власній смерті.

—    Минеться, — заспокоїла вона його. — Раджу вам піти подихати свіжим повітрям.

Ватага поспіхом забралася, недовірливо зиркаючи на Офелію. Один із хлопців назвав її «задрипанкою», а другий — «чотириоким мішком з картоплею». Офелія сподівалася, що наречений дійде такого самого висновку, побачивши її. Озброївшись шпателем, вона кинулася до жувальної гумки, яку «габік» приклеїв до планера.

—    Я мусила відплатити за тебе, — шепотіла вона, ніжно пестячи обшивку літака, наче боки старого коня.

—    Моя люба! Я тебе всюди шукаю!

Офелія обернулася. Назустріч їй, підібравши поділ сукні й затиснувши під пахвою парасольку, прямувала чарівна молода дівчина. Її білі чобітки цокали по кахлях. Це була Аґата, старша сестра Офелії. Руда, яскрава й кокетлива — цілковита протилежність темноволосої, замкненої та незграбної Офелії. Небо і земля.

—    І що ти тут досі робиш? — спитала вона.

Офелія намагалася позбутися жуйки «габіка»,але та приклеїлася до її рукавичок.

—    Нагадую тобі, що працюю в музеї до шостої вечора.

Агата театрально схопила сестру за руки, але одразу скривилася, натрапивши на жуйку своєю прекрасною рукавичкою.

—    Ти тут більше не працюєш, дурненька! — вигукнула вона, стискаючи руку Офелії. — Мама сказала, що ти маєш думати лише про весільні приготування. О, сестричко! — заридала Аґата, кидаючись до сестри. — Ти, напевно, так переживаєш!

—    Е-е-е... — тільки й змогла вичавити із себе Офелія.

Аґата негайно випустила її з обіймів, щоб оглянути з голови до ніг.

—    Заради всього святого, ти дивилася на себе в дзеркало? У жодному разі не можна з’являтися перед нареченим у такому вигляді. Що він про нас подумає?

—    О, це мене найменше турбує, — відповіла їй на те Офелія, прямуючи до свого робочого столу.

—    А от твою родину це дуже непокоїть, маленька егоїстко. Але ми все владнаємо просто зараз!

Зітхнувши, Офелія взяла свою стару сумку й склала туди дрібні речі. Якщо сестра відчуває, що на неї покладено священну місію, вона не дасть Офелії спокійно працювати. Не залишалося нічого, окрім як зачинити музей.

Поки Офелія неквапно, з важким серцем збиралася, Агата тремтіла з нетерпіння. Вона всілася на стіл і дриґала ногами в мереживних панталонах та білих чоботях.

—    Я принесла тобі плітки, і вони чудові! Твій таємничий суджений нарешті має ім’я!

Це змусило Офелію відволіктися від сумки. За кілька годин їх офіційно представлять одне одному саме час дізнатися його ім’я! Схоже, його родина віддала певні розпорядження, щоб зберегти все в повній таємниці. Настоятельки були німі як могила — за всю осінь і пари з уст не пустили про нареченого, і врешті це вже було кумедно.

Мати Офелії, якій теж не відкрили таємниці, два місяці поспіль кипіла від обурення.

—    Отже? — спитала Офелія, поки Аґата насолоджувалася справленим ефектом.

—    Мсьє Торн!

Офелія здригнулася під складками свого шалика. Торн? Вона вже відчувала неприязнь до цього імені. Воно важко сходило з язика. Жорстке, майже агресивне. Ім’я мисливця.

—    Мені також відомо, що цей добродій не набагато старший за тебе, сестричко. Це не якийсь стариган, що не зможе шанувати свою дружину! А найкраще я залишила на десерт, — вела далі Аґата, не переводячи дух. — Ти не потрапиш до якоїсь забутої богом діри, повір мені, Настоятельки не пошили б нас у дурні. У мсьє Торна є тітка, надзвичайно вродлива й впливова, і це забезпечить йому прекрасне становище при дворі на Полюсі. Ти житимеш як принцеса!

Очі Аґати блищали від захвату, натомість Офелія була пригнічена. Торн служить при дворі? Ліпше б уже він був мисливцем. Що більше вона дізнавалася про свого майбутнього чоловіка, то сильніше хотілося дременути геть.

—    Звідки ти про все це знаєш?

Аґата поправила капелюшок, з-під якого вибивалися неслухняні руді кучері. Її вишневі губи розтягнулися в усмішці.

—    З надійного джерела! Мій зведений брат Жерар дізнався від своєї прабабусі, а та — від своєї кузини, сестри-близнючки однієї з Настоятельок! — Аґата по-дитячому заплескала в долоні й схопилася на рівні.

—    Ти витягла щасливий квиток, моя люба! Подумай лишень: людина такого стану просить твоєї руки! Ну ж бо, поквапся, треба тебе причепурити — у нас залишилось обмаль часу до приїзду мсьє Торна. Ти мусиш мати належний вигляд.

—    Годі вже, іди, — пробурмотіла Офелія, стуляючи клямки своєї сумки, — мені треба виконати останню формальність.

Сестра зробила кілька граційних кроків до дверей.

—    Я викличу нам фіакр! — повідомила вона.

Коли Аґата пішла, у музеї запала така тиша, що аж бриніло у вухах. Офелія довго сиділа за столом не рухаючись. Потім розгорнула навмання щоденник своєї прабабці й пробігла очима рядками, списаними дрібним нервовим почерком майже століття тому. А втім, вона знала їх майже напам’ять.

«Вівторок, 6 липня. Мушу визнати, що мій ентузіазм дещо згаснув. Мадам посланниця виїхала у відрядження, полишивши нас із братом на своїх незліченних гостей. Я почуваюся так, ніби про нас просто забули. Ми проводимо цілі дні, граючи в карти й гуляючи садами. Мій брат краще пристосовується до цього бездіяльного життя, він уже захопився герцогинею. Мені доведеться закликати його до порядку, адже ми прибули сюди із суто професійною метою».

Офелія була розгублена. Цей щоденник та плітки, принесені Аґатою, ніяк не клеїлися з малюнками Авґус-туса. Тепер Полюс здавався їй надміру вишуканим місцем. Цікаво, чи грає Торн у карти? Він придворний, тож обов’язково має грати. Імовірно, він тільки те й робить із дня у день.

Офелія прибрала записничок з подорожніми нотатками в повстяний чохол і сховала його на дно сумки. Потім відкрила шухляду письмового столу за стійкою реєстрації, щоб забрати інвентарний реєстр.