Кристель Дабо – Зимові заручини (страница 34)

—    Про це не може бути й мови, — проголосив Торн.

—    Це наказ, — відповів Арчибальд.

—    Що мені ваші накази? Я планую лишитися з тіткою до народження її дитини.

—    Наказ не мій, а сеньйора Фарука. З його волі я сам дбатиму про безпеку вашої тітки.

В Офелії у вухах запала нескінченна тиша. Вона так уважно слухала, що геть забула про Фісташку, яка аж горіла від цікавості.

—    Мамзель, що там? Що вони кажуть?

—    Наскільки я розумію, перегляд цього рішення неможливий, — урешті пролунав надзвичайно напружений Торнів голос.

—    Саме так. Відсьогодні повертайтеся до виконання своїх обов’язків. Беренільдо, ви ввечері переїжджаєте до Місяцесяйва. На вашу честь буде організовано бал! Мадам, мсьє, на все добре.

МІМ

Офелія довго стояла мовчки й непорушно, одним вухом у шафі, поки не впевнилася, що в червоному салоні нікого не лишилося. Урешті вона поклала дзеркальце на ліжко. Воно було таке важке, що в Офелії розболівся зап’ясток.

—    Отже, мадемуазель? — запитала Фісташка з пустотливою усмішкою. — Щось почули?

—    Дещо зміниться, — пробурмотіла Офелія.

—    Зміниться? Що саме?

—    Поки не знаю.

Офелія мала погане передчуття. Торн і Беренільда не ризикнуть лишити її саму в маєтку, вони їй недостатньо довіряють. Що ж на неї чекає в такому разі?

—    Мадемуазель! А йдіть-но погляньте!

Фісташка радісно стрибала, дивлячись у вікно, і її коси танцювали разом з нею. Офелія здивовано кліпала очима з-під окулярів. Яскраве сонце пронизало хмари золотими стрілами. Небо стало блакитним, а парк вибухнув такими яскравими кольорами, що на них було боляче дивитися очами, звиклими до сірості. Офелія зробила висновок, що Беренільда принаймні вже не сердиться на неї.

Раптом у двері постукали. Офелія поспіхом сховала дзеркальце під подушку й подала знак Фісташці, що можна відчинити.

Це був Торн. Він безцеремонно увійшов, виштовхав Фісташку в коридор і зачинив двері. Офелія сиділа в кріслі з книжкою в руці. Шалик лежав у неї на колінах. Вона була недостатньо хорошою актрисою, щоб зіграти подив, тому просто роздивлялася довжелезну Торнову поставу, що здіймалася над нею.

—    Розпогодилось, — констатувала вона.

Торн став проти вікна, прямий як жердина, схрестивши руки за спиною. У денному світлі його профіль здавався ще більш гострим та блідим, ніж зазвичай.

—    У нас був неприємний відвідувач, — процідив він крізь зуби. — Важко навіть уявити собі гіршу ситуацію.

Офелія здивувалася, коли раптом побачила Торна в синьому світлі, але потім зрозуміла, що це її окуляри змінили відтінок.

Синій був кольором небезпеки.

—    Про що ви?

—    Ви їдете звідси сьогодні ввечері.

Він говорив різко й уривчасто. Спочатку Офелія подумала, що він дивиться у вікно, але помилилася. Сірі очі під пошрамованими бровами застигли непорушно. Його душила злість. Вона розливалася навколо й пронизувала чоло Офелії тисячею голок. Безумовно, зганяти емоції на інших людях було сімейною звичкою.

—    Куди? — прошепотіла вона.

—    У гніздо стерв’ятника на ім’я Арчибальд. Це наш посол і права рука Фарука. Ви супроводите туди мою тітку й лишатиметеся там до кінця її вагітності.

Офелія сиділа в кріслі, відчуваючи, що подушки, набивка та пружини провалюються під нею. Арчибальд привселюдно її викриє, щойно побачить.

—    Але навіщо? — затинаючись, пробелькотіла вона. — Хіба ви не хотіли приховати мою присутність?

Торн роздратовано запнув штори на вікнах, неначе світло було йому ворогом.

—    Ми не маємо вибору. Вам з компаньйонкою доведеться вдавати із себе служииць нашого дому.

Офелія дивилася на вогонь, що тріскотів у каміні. Навіть якщо вона переодягнеться служницею, Арчибальд її впізнає і викриє цей обман. Він миттєво помітив її посеред костюмованого балу: ця людина збіса уважна й спостережлива.

—    Я не згодна, — заявила вона, загортаючи книжку. — Ми не пішаки, щоб ви могли нас переставляти, як вам заманеться. Я хочу залишитися в маєтку зі своєю тіткою.

Торн кинув на неї спантеличений погляд. Спершу Офелія чекала, що він розгнівається і нашле на неї головний біль. Але він тільки нетерпляче пирхнув.

—    Поставитися до вашої відмови легковажно було б помилкою. Гадаю, краще вас переконати, ніж змусити, чи не так?

Офелія вражено скинула бровою. Торн схопив стілець і сів на деякій відстані від неї, насилу зігнувши надто довгі ноги.

Він поклав лікті собі на коліна, сперся підборіддям на кулак й уп’яв свій металевий погляд в окуляри нареченої.

—    Я не дуже говіркий, — сказав нарешті він, — і завжди вважав балачки марнуванням часу. Але, сподіваюся, ви помітили, що я намагаюся перебороти себе.

Офелія нервово барабанила пальцями по палітурці книжки. До чого він веде?

—    Ви теж не надто балакуча, — продовжував він зі своїм різким акцентом. — Спершу це мене заспокоїло, але мушу визнати, що зараз ваше мовчання радше бентежить мене. Я не маю ілюзій щодо вас: ви не надто щасливі тут. Але я не маю ані найменшого уявлення щодо того, якої ви про мене думки.

Торн замовк, ніби очікуючи на відповідь, але Офелія не могла вимовити ані слова. Вона очікувала чого завгодно, крім такої розмови. Якої вона думки про нього? Відколи це його цікавить? Він навіть не довіряв їй.

Торн задумливо опустив погляд на шалик, що згорнувся клубком на колінах дівчини.

—    Днями ви мали рацію, коли сказали, що я не намагався нічого дізнатися про вас і не дав можливості вам пізнати мене. Не в моїх правилах іти на поступки, але... визнаю, що мав би поводитися з вами інакше.

Він затнувся, звівши очі на Офелію. Вона страшно зніяковіла, бо помітила, що в неї носом пішла кров.

—    Напевне, це через жар з каміна, — пробурмотіла вона, витягаючи носовичок з рукава.

Офелія схилилася, приклавши хусточку до носа, а Торн чекав, вклякнувши на місці. Лише вона могла втрапити в таку безглузду ситуацію, та ще й тоді, коли це геть недоречно.

—    Нічого, — пробурмотів Торн, поглянувши на годинник. — Хоч там як, я до таких розмов не дуже вдат-ний, а час спливає.

Він глибоко зітхнув і повів далі вже більш формальним тоном:

—    Ось факти. Арчибальд прийме мою тітку у своєму маєтку Місяцесяйві, щоб я міг надолужити згаяне. Принаймні це офіційна версія, але підозрюю, що цей негідник планує щось інше.

—    Хіба не найкраще для мене було б залишитися тут? — наполягала Офелія, тримаючи хусточку біля носа.

—    Ні. Навіть у вовчому лігві вам буде набагато безпечніше поряд з моєю тіткою, ніж самій у маєтку. Фрея знає, що ви тут, і, повірте мені, вона не бажає вам добра. Усі слуги цього дому разом узяті не зможуть захистити вас від неї.

Офелії довелося визнати, що про це вона не подумала. Між Фресю та Арчибальдом вона все-таки вибрала б Арчибальда.

—    Оце цим і обмежиться все моє існування? — гірко прошепотіла вона. - Жити за спідницею вашої тітки?

Торн глянув на годинник і деякий час дивився на циферблат. Пауза тривала так довго, що Офелія встигла налічити багато секунд.

—    Я надто зайнятий, щоб наглядати за вами належним чином.

Він вийняв з кишені маленького записничка в срібній обкладинці й щось нашкрябав олівцем.

—    Ось адреса інтендантства. Добре її запам’ятайте. Якщо втрапите в халепу, якщо вам знадобиться допомога, приходьте до мене, але не привертайте зайвої уваги.

Офелія подивилася на аркуш. Це було дуже мило, але не розв’язувало її проблеми.

—    Хіба мсьє Арчибальд не запідозрить, хто я, якщо я проведу в його домі наступні кілька місяців?

Очі Торна перетворилися на дві вузькі щілини.

—    У нього не повинно виникнути підозри. Не вірте його простакуватим усмішкам: це небезпечна людина. Якщо він дізнається, хто ви, то поставить собі за мету збезчестити вас лише заради того, щоб принизити мене. Тому будьте уважні й контролюйте все, щоб не виказати свого походження.

Офелія відкинула волосся за плечі. Це мало стати справжнім випробуванням.

—    Вам доведеться вживати застережних заходів не лише перед Арчибальдом, — продовжував Торн, наголошуючи на коленому складі, — але й перед усією його родиною. Ці люди пов’язані одне з одним. Те, що бачить один, бачать усі. Те, що чує один, чують усі. Те, що знає один, знають усі. їх називають Павутиною, ви впізнаєте їх за знаком, який вони носять на чолі.