Кристель Дабо – Викрадені з Місяцесяйва (страница 56)
— Хай щастить! Як бачите, наша фабрика не має стосунку до вашої справи.
— Неправда.
Торн вимовив це так, ніби констатував звичайнісінький факт.
ГЛУХИЙ КУТ
Широким кроком Торн попрямував до цехмайстра, змушуючи того підвести голову, а тоді подав йому три журнали з тих, що саме гортав.
— У цих паперах, — промовив він, змахнувши журналом, — зібрана кількість піскових годинників, виготовлених у вашому цеху за кожен день поточного року.
— Саме так, — сказав цехмайстер. — Однак не бачу...
— А в цих паперах, — урвав його Торн, цього разу вимахнувши другим журналом, — зібрано кількість пар годинник — ліжко, що створила пані Гільдеґарда, так само цьогоріч.
— Ваша правда, але я...
— І ось у цих паперах, — правив своєї Торн, помахавши третім журналом, — зібрано кількість ліжок, зачаклованих після поєднання з відповідним годинником.
— То й що?
— А те, що цифри не збігаються. Чотири блакитні піскові годинники й чотири ліжка дорогою загубилися, десь між виходом із цеху й робочим місцем.
— О, це дуже просто пояснити, — відказав цехмайстер, не припиняючи крадькома посміхатись. — Цей матеріал ще, либонь, затримався на складі. Наш химерник зачакловує ліжка, коли має час, а якщо ліжка ще не опрацьовані, то їхні піскові годинники ми не продаємо.
— Ви ведете облік ліжок у черзі на опрацювання, — невблаганно зазначив Торн. — Звісно ж, я зважив на це в підрахунках, і сума все одно не збігається. Чотири піскові годинники й чотири ліжка зникли з ваших запасів.
Уперше видавалося, що цехмайстер сприйняв Торна всерйоз. З кишені фартуха він вийняв окуляри, такі старі, як він сам, і переглянув колонки цифр.
— Ви впевнені? — запитав він, гортаючи сторінки. — Може, годинники поламались і їх визнали за непридатні до вжитку. Ми ведемо облік бракованого матеріалу.
— Цілковито впевнений. Я пошукав, де саме відбулася прогалина у вашій документації, і встановив її на даті двадцять третього травня. Подивіться самі, — скомандував Торн, повертаючи цехмайстру один із журналів. — У кількості пар годинник — ліжко, що створила Матінка Гільдеґарда у цей день, цифру «9» виправлено на «5». Чорнило інше, отже, це виправлення внесли постфактум.
— Невже хтось підробив нам звітність? — пробурмотів цехмайстер. Очевидно, він не вважав, що таке можливо. — Та хто б таке вчинив?
— Колега, диверсант, ви чи особисто Матінка Гільдеґарда, — байдуже перелічив Торн. — Ця мануфактура подібна до наскрізного подвір’я: хто завгодно може зайти й вийти непоміченим.
— І все-таки... Поцупити ліжка в нас із-під носа...
Торн роздратовано пирхнув:
— Якби ви правильно вели облік, надаючи індивідуальний номер кожному годиннику й кожному ліжку, то не проґавили б цієї помилки.
Офелія, не ймучи віри, глянула на Торна. І як це він виявив таку мізерну похибку за такий короткий час?
— Отже, ці піскові годинники й ліжка полишили мануфактуру після утворення пари й до зачаклування, — підсумував Торн. — Крадій планував скористатися ними винятково для того, щоб відіслати певних осіб туди, куди сам вирішить. Мабуть, він же й змінив механізм роботи годинників, щоб унеможливити повернення до висхідного пункту.
— Чотири годинники, чотири ліжка, чотири зниклі, — полічив барон Мельхіор. — Це нам не говорить, де вони перебувають, проте нам не доведеться шкодувати про ще одне викрадення.
Він полегшено підкрутив вуса, немовби Торн тільки-но оголосив, що більше не варто боятися за власне життя.
— Але звідки крадію мати певність, що ці годинники розкупорять? — запитала Офелія. — Дати годинника — це одне. Мати певність, що його використають, — інше.
— То нескладне завдання, — ствердно мовив барон Мельхіор, плескаючи по кишені редингота, набубнявілій від годинника. — Коли там, нагорі, повелася на щось мода, то не сумнівайтеся, що придворні не матимуть із тим міри. Я буду першим із них.
Цехмайстер без кінця-краю гортав підроблений журнал, порівнюючи його з рештою, і вже не посміхався. З острахом, який пойняв її до кісток, Офелія насунула шалика на ніс та й собі узагальнила, що ж зрештою вона дізналася. Якщо відкинути особливий випадок зникнення Арчибальда, то схоже на те, що зниклі були перелякані. Хіба кожен із них не просив прихистку в Місяцесяйві саме тому, що боявся за своє життя? Усі вони одержали листи з погрозами. Автор тих листів, звісно ж, міг тиснути на жертв: що більше вони непокоїлися, то більше їм хотілося відкоркувати блакитні піскові годинники. Таким чином ними маніпулювали.
— Однак, — мовила Офелія, — я погано собі уявляю, як редактор «Нібелунгів» послуговується годинниками. Він зробив їм жахливу рекламу й спонукав читачів не купувати їх.
— Цей суперечливий кузен Чехов! — зітхнув барон Мельхіор, гірко всміхаючись. — Познайомитеся з ним ближче, то дізнаєтеся, що в нього звичайна манія на ті годинники. Трапляється, що найзапекліші супротивники спокуси є найбільшими її прихильниками.
— Проте четвертим мусив бути не Арчибальд, — висловила припущення Офелія. — Коли я
«Чи не призначався він мені?» — раптом майнула в неї думка, і від неї стало моторошно.
Барон Мельхіор, повагавшись, помовчав, а тоді так зітхнув, що його тіло мовби здулось, як повітряна куля.
— То був мій.
— Ваш? — здивувалась Офелія.
На це Торн скинув догори бровами, але за мить знову розслабив лице.
— Мій, — повторив барон Мельхіор. — Сам не знаю як, я загубив один блакитний годинник, коли востаннє заходив у Місяцесяйво. Пан посланець, найпевніше, обчистив мені кишені, поки я на щось відволікся.
— Мабуть, він урятував вам життя, — сказала Офелія. — Але навіщо б їм вас викрадати? Голова військової поліції, редактор «Нібелунгів» і граф Гарольд — усі мали досить... як-то... досить екстремістські політичні погляди.
Барон Мельхіор безрадісно посміхнувся, навіть вуса його не зсунулися з місця.
— Ви лестите мені, але я не святий чоловік, як ви думаєте, панно верховна родинна чтице.
Офелія пригадала, скільки разів бачила, як він стурбовано роззирається, ніби стережеться, щоб, бува, на нього не напала власна тінь. Він і зараз був напружений.
— Ви одержували листи з погрозами?
Барон Мельхіор раптом відвів очі, і Офелію вразила самотність, що тієї миті в них замаячіла. Та сама самотність, яку вона помічала в Торна.
— Вибачте мені, панно верховна родинна чтице. Попри всю повагу до вас, я не можу відповісти на це запитання.
Для Офелії це було те саме, якби він відповів «так». Вона хотіла була наполягати, але Торн поглядом відрадив її, вочевидь прохаючи не пхати носа до чужого проса. Шалик Офелії засмикався, мов хвіст роздратованого кота. Чому всі на подвійний замок зачиняються у своїх таємницях? Чи не набагато простіше було б нарешті довіряти одне одному?
— Бережіть себе, будь ласка, — прожебоніла Офелія, не зважаючи на кислу Торнову міну. — Думаю, ви в небезпеці.
Барон Мельхіор знов обернувся до Офелії, і його вуса настовбурчено застигли. Витончено, як то в нього було зазвичай, він сперся обома руками в перснях на набалдашник палиці й нахилив до Офелії кругле, мов повний місяць, тіло.
— Небезпека — частина нашого життя, — мовив він урочисто. — Я борюся за інакше майбуття й думаю, що ви теж, по змозі й на свій манір. Я не піду зі своєї посади, так само як ви не пішли зі своєї. Мусимо пройти обраний шлях до кінця, хіба ні?
Офелія мовчки дивилася на барона Мельхіора в синюватому світлі й не могла не визнати, що він по-своєму величний.
— Вибачте, що наполягаю, — лагідно сказала вона, — але якщо ви стали жертвою шантажу, то таки мали б нам розповісти. Я от теж одержала...
— Досить, — гнівно урвав її Торн. — Якщо пан міністр має про що доповісти, то звернеться в Інтендантство.
Офелія дещо сторопіла від його тону, але замовкла, і навіть сам барон трохи знітився.
— Чи можемо ми вважати, що моя сестра поза підозрою? — м’яко запитав він. — По правді, ті блакитні годинники, що ви їх у неї помітили, — це її особиста справа, чи не так? Куніґунда, найімовірніше, зробила замовлення, як годиться будь-якому клієнту пані Гільдеґарди. Звісно, — поквапився додати він, повертаючи дзиґоподібне тіло до Торна, — пан інтендант зможе перевірити їх усі, якщо вважатиме за потрібне.
Торн вийняв із внутрішньої кишені шуби протокольний зошит.
— Мануфактурі офіційно оголошено підозру. Призвідниця чи ні, пані Гільдеґарда муситиме в найкоротші терміни стати перед судом. Поки на цю справу не проллється світло, наказую припинити роботу мануфактури. До нового розпорядження піскові годинники всіх кольорів будуть заборонені для продажу й вжитку.
— Такими заходами ви не заживете слави, пане інтенданте, — зітхнув барон Мельхіор. — Позбавите багатьох людей маленької грішної втіхи.
Підписавши в зошиті аркуш протоколу, Торн відірвав його й вручив цехмайстру.
— А вас візьмуть під варту.
— Мене?
— Пані Гільдеґарди немає, а ви її заступник, — сказав Торн, неначе цим усе пояснювалось.
Старий тепер геть розгубився, і Офелію пойняло співчуття до нього. Торн безжально, не маніжачись, забрав у нього журнали з рук і віддав зизоокому жандарму. Той скосив на них очі, вочевидь не знаючи, що робити з ними далі.
— Відтепер це будуть речові докази. Якщо пані Гільдеґарда захоче забрати ці документи, муситиме подати офіційний запит до Інтендантства.