Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 46)
Так.
Він хотів знати, чи ви будете за ним сумувати.
Так.
Що ви йому відповіли?
Я не знала, що відповісти. Мене душив смуток. Я цього не очікувала.
Але ви більше ніколи його не побачите?
Ні.
Я не питатиму, звідки у вас така певність. І після скількох же років?
Восьми. Огдоада.
Огдоада?
У гностичних термінах.
А ви не маєте чіткого уявлення про те, що уособлював Малюк?
Він уособлював сам себе. Він — власна сутність, а не моя. Це все, що я насправді дізналася. Хай як ми трактували таку заяву. Я не зустрічала консультанта, який би не хотів його вбити.
Насамкінець ви, власне, уже полюбили його.
Він маленький, тендітний і хоробрий. Яким є внутрішнє життя ейдолона? Чи його думки і питання зароджуються в ньому? А мої в мені? Чи він є моїм творінням? А я його? Я бачила, як він зараджував собі з тими ластами і як він соромиться того, що його бачать. Його манера говорити, його постійне сновигання. Це був мій витвір? Я не маю таких талантів. Я не можу відповісти на ваше запитання. Традиція тролів і демонів, які стоять на сторожі запитів, мабуть, така ж стара, як і мова. І все ж другом, мабуть, має бути той, до кого можна доторкнутися. Я не знаю. У мене більше немає поглядів на реальність. Колись були. Перше правило світу — усе зникає назавжди. Аж до того, що якщо ми відмовляємося прийняти це, то живемо у фантазії.
Ви коли-небудь брали участь у програмі комплексної допомоги і профілактики? У ваших документах про це немає запису.
Ні. Але я, певно, прямую туди. Разом зі своїм довгим язиком.
Просто річ у тому, що я відповідаю за вас. Це насправді нічого не змінить. Але, можливо, я матиму краще уявлення про те, що з вами відбувається.
Хотілось би мати принаймні трохи приватності. За тобою всюди ходить доглядальниця. Вони навіть дивляться, коли ти йдеш у душ. Не можна нічого вдягати на ноги. Я певна, що приверну увагу міс Бяки-Буки.
Я подумаю над цим.
А якщо я знову почну приймати ліки?
А ви почнете?
Ні.
Ми могли б вибрати кілька.
У вас навіть немає діагнозу, але ви готові призначити ліки?
Тоді навіщо ви це згадали?
Я просто хотіла побачити, чи підете ви фармацевтичним шляхом. Літій, звісно, завжди йде останнім, бо його не запатентуєш. Ви на ньому й бакса не заробите. Але, крім цього, навіть самі назви чудові. Депакот, сероквель. Риспердал. Боже. Хто вигадує таке лайно?
Ви вважаєте, що це все змова фармацевтів?
Ні. Насправді ні. Чому б я тоді на вас напосідала? Марення крихкі. Якщо ми можемо викликати їх за допомогою ліків, немає жодної причини, чому ми не можемо позбутися їх за допомогою ліків.
Це та сторона вас, яку консультанти описують як складну?
Гадаю, ви могли б запитати їх, чого вони очікували від психічнохворої. Хай там як, урешті-решт, я вже навряд чи була пацієнткою. Але вони лишалися складними лікарями.
А ви вивчали спеціалізовану літературу, щоб краще їх спантеличувати?
Я нічого не вивчала. А що тут вивчати? Якби їхні доктрини могли їх спантеличити, хіба вони б це уже не зробили?
Ви розповідали про жахливі сни, від яких прокидалися. А вам колись снилося щось таке, що справді турбувало?
Я ніколи не бачила ніяких монстрів. Створінь, які ходять з власними головами в руках. Я завжди відчувала, що найгірші образи виходять за межі уяви. Що не можна зібрати докупи щось подібне на них. Бракує складових частин.
Це відчуття так і залишилося?
Ні. Й іноді все зникало. І досі так. Іноді взимку я прокидалася в темряві, і все, що відгонило страхом, зринало, відпливало в ніч, і я просто лежала, поки снігом било в шибки. Мені спало на думку ввімкнути лампу, але я й далі просто лежала і слухала тишу. Вітер у тиші. Вряди-годи, коли я зараз бачу цих пацієнтів у брудних нічних сорочках, які лежать на ношах у коридорах обличчям до стіни, я запитую себе, що означає людство. І питаю себе, чи я є його частиною.
А ви хотіли би бути його частиною?
Я б хотіла бути його частиною. Мені просто не хотілося платити вступний внесок. У кращі часи я навіть була готова визнати, що ми були однаковими істотами. Так багато спільного, так мало відмінного. Ті самі неймовірні форми. Лікті. Черепи. Залишки душі.
Дивно чути про ці ваші почуття.
Психічні захворювання, здається, не трапляються у тварин. Як ви думаєте, чому?
Я не знаю. Але гадаю, що у вас є думка про це.
Чому ви так гадаєте?
Бо ви поставили це питання. Ви як адвокат.
Як там: Не ставте питання, на яке не знаєте відповіді?
Так. А як же собаки зі сказом?
Сказ — це не психічне захворювання. Це хвороба мозку.
Цікава відмінність. Тоді чому так? Вони недостатньо розумні?
Не думаю, що річ у цьому. Китоподібні досить розумні, і вони, здається, не божеволіють. Мені здається, що для божевілля потрібно мати мову.
Гадаю, для того, щоб ви могли чути голоси у своїй голові.
Я не певна чому. Але важливо розуміти, якими були витоки мови. Адже кілька мільйонів років мозок чудово обходився без неї. Поява мови була схожа на інвазію паразитарної системи. Захоплення тих ділянок мозку, які були найменш задіяні. Найбільш сприйнятливі до привласнення.
Паразитарна інвазія?
Так.
Ви серйозно?
Так. Внутрішня організація живого організму так само важлива для виживання, як кисень і водень. Керування будь-яким організмом розвивається паралельно з еволюцією цього організму. Усе — від кліпання і кашлю до рішення врятуватися втечею. Кожна здібність, окрім мови, має однакову історію. Єдині еволюційні закони, яким підкоряється мова, — це закони, необхідні для її побудови. Процес, який зайняв трохи більше, ніж одне кліпання. Надзвичайна корисність мови одразу перетворила її на епідемію. Здається, вона поширилася до найвіддаленіших куточків людства майже миттєво. Та сама ізольованість людських груп, яка визначала її унікальність, вочевидь не стала бар’єром для цього вторгнення, а водночас форма мови і стратегії, які вона використовувала, щоб закріпитися в мозку, видаються універсальними. Найнагальнішою вимогою була підвищена здатність видавати звуки. Як видається, мова виникла на півдні Африки, і вищезгадана вимога, ймовірно, пояснює клацання в койсанських мовах. Той факт, що було більше об’єктів, які можна назвати, ніж звуків, щоб їх назвати. У будь-якому разі, чи не найбільшою перешкодою була фізична здатність говорити. Глотка розтягнулася до такої міри, що мовний апарат у нинішньому вигляді ледь не душив свого власника. Ми єдині ссавці, які не можуть ковтати й артикулювати одночасно. Уявіть собі кота, який гарчить під час їди, а потім спробуйте зробити це самі. У будь-якому разі підсвідомій системі керівництва мільйони років, тоді як мовленню менше за сотню тисяч років. Мозок не підозрював, що на нього чекає. Підсвідомості, ймовірно, довелося добряче попрацювати, щоб пристосуватися до системи, яка виявилася абсолютно невблаганною. Це не тільки можна порівняти з вторгненням паразитів, це ні з чим іншим і не можна порівняти.
Це наче дисертація.
Найцікавіше, що не було якоїсь відомої нам потреби для виникнення мови. Це була просто ідея. Лисенко[63] воскресає. Знову ж таки, ідея полягала в тому, що одне може представляти інше. Біологічний організм успішно атакований людським розумом.
Не думаю, що колись чув, щоб еволюційну біологію обговорювали в таких войовничих термінах. І підсвідомість не хоче говорити з нами через мільйони років історії, позбавленої мови?
Так. Вона розв’язує проблеми і цілком здатна дати нам відповіді. Але старі звички, яким мільйони років, важко подолати. Можна було б легко сказати: Кекуле, це довбаний перстень. Але зручніше склепати змію-обруч[64], яка закотиться в череп Кекуле, поки він дріматиме перед каміном. Ось чому наші сни сповнені драматизму та метафоричності.
Я не знаю, що означає змія-обруч.
Це стосується конфігурації молекули бензолу. Неважливо.
Тривожні слова. Але ви, здається, припустили, що поява мови, окрім її чималої користі, була руйнівною.
Дуже руйнівною. Пропорційно своїй цінності. Творча деструкція. Безумовно, всілякі таланти і навички були втрачені. Здебільшого комунікативного характеру. Але також навігація і, ймовірно, навіть різноманітність сновидінь. Зрештою, цей дивний новий код неминуче замінив принаймні частину світу тим, що можна сказати про світ. Реальність — думкою. Оповідь — коментарем.
І психічне здоров’я — божевіллям, не забувайте.
Так. Не забуду.