Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 44)

Тавро інцесту для вас нічого не значило?

Що ви хочете, щоб я відповіла? Що я погана дівчинка? Що Вестермарк мені, що я Вестермарку?[62] Я хотіла зробити це з моїм братом. Завжди хотіла. І досі хочу. У світі є й гірші речі.

Мабуть, ви помітили, що це завдає йому страждань.

Знаю. Я просто сподівалася, що він схаменеться. Що він раптово зрозуміє те, що завжди знав. Гадаю, я хотіла шокувати його, вивести із самозаспокоєння. Я брала його за руку. Сідала поруч, коли ми їхали додому, клала голову йому на плече. Гадаю, я була безсоромною, але сором мене насправді не турбував. Я знала, що маю лише один шанс і одне кохання. І я не помилялася щодо його почуттів. Я бачила, як він дивився на мене.

Ви дуже впевнена у собі.

Так. На весняних канікулах ми поїхали в Патагонію, штат Аризона, зупинилися в заміському готелі, але я не могла заснути, тому пішла до нього в кімнату і сіла на його ліжко, я думала, що він обійме мене і поцілує, але він цього не зробив. До того вечора я не знала, що в найгіршому разі хіть може бути близькою до тортур. Я думала, що до вечері щось зміниться, але ні. Я почала непокоїтися, що, якщо помру, він буде звинувачувати себе в цьому, і це занепокоєння ніколи мене не полишало. Якось друг сказав мені, що тих, хто обирає нездійсненне кохання, поглине невгамовний гнів.

Ви гніваєтеся?

Не знаю. Але я знаю, що у нас є вагомі підстави вважати, що весь людський смуток заснований на несправедливості. І лише цей смуток залишається, коли гнів вичерпується і стає безсилим.

Хочете чаю?

Усе так погано?

Зачекайте хвилинку.

Не поспішайте. Я поки перегляну ваші нотатки.

Усе добре?

Так.

Гаразд. Щодо того факту, що у вас нічого немає.

Так.

А чи не може позбавлення від усього бути способом підготовки до смерті?

Не думаю, що існує якийсь спосіб підготуватися до смерті. Ви повинні придумати його для себе. Немає еволюційної переваги в тому, щоб знати, як добре померти. І кому б ми заповідали це вміння? Те, з чим ми стикаємося, — час — не піддатливе. За винятком того, що чим більше ми його бережемо, тим менше його у нас залишається. Напій існування витікає на землю. Треба поспішати. Але поспіх сам поглинає те, що хочеться зберегти. Ми не можемо впоратися з тим, з чим нам сказали впоратися. Це надто складно.

Не буду заперечувати. Я теж так вважаю. Хоча я, мабуть, не міг би це висловити так вишукано. Або не став би.

Вишукано. Це розшифровується як «істерично»?

Ні. Я так розумію, що ви б не характеризували пристрасть свого брата до перегонових автомобілів як бажання смерті?

Ні. Я не прихильниця нісенітниць.

Ви сказали, що чимало фізиків займаються альпінізмом.

Так. Але для нього це б не спрацювало.

Чому ні?

Бо він не боїться висоти. Тому б це було даремно.

А чого він боявся?

Глибин.

І він боявся швидко їздити?

Я ніколи не зустрічала гонщика, який боявся б їздити швидко. Всі вони думають, що аварії трапляються з іншими. Серед гонщиків побутує старе прислів’я, що вбиває не швидка їзда, а швидка зупинка. Ніхто про це не говорить, але воно завжди з ними. Є фотографія Ніни Ріндт на трасі в Монці два роки тому. Вона елегантно вдягнена, сидить і спостерігає за перегонами. Її чоловік щойно загинув, але вона про це ще не знає. Ми з Боббі були в їхньому будинку в Женеві. У вітальні на стіні носом униз висів болід «Формули-2». Ніна працювала моделлю і була дуже красивою. Вона походила з багатої фінської родини. Вони дуже кохали одне одного, вона і Йохен, а я дуже ревнувала. Яка ж дурненька. Я не знала, що ми будемо посестрами в єдиному, що має значення.

Ви сказали, що поводилися безсоромно з Боббі. Наскільки безсоромно?

До якої кількості розпусти ви готові?

Я не знаю. Не знаю, наскільки це буде розпусно.

Я розповіла йому про свій сон.

Сон?

Так.

Про інтимну близькість?

Так.

Якою була його реакція?

Десь такою, якої і можна було очікувати.

Він вжахнувся?

І на те була причина. Гадаю.

Сон був особливо виразним?

Досить виразним.

Вам часто снилися такі сни про брата?

Ні. Здебільшого мені снилося, що ми були разом. Що ми живемо разом. Раніше мені снилося, що ми одружені. Тепер не так часто. Не так часто. Ви не думаєте, що це сумно? Мабуть, ні.

Я не знаю, що й думати.

Ми були в хатині посеред лісу. Можливо, подібній на ту, в якій жив батько, але його стояла на березі озера. Гадаю, це могло бути десь тут, у Вісконсині. Була осінь, у каміні горів вогонь, на землі лежав сніг. Я не впевнена. Там був великий кам’яний камін, і мерехтіння полум’я було видно зі спальні, крім того, скрізь горіли свічки.

Коли це було?

Два роки тому. Ви хочете, щоб я розповіла про цей сон чи ні?

Так.

Скрізь горіли свічки, ми були голі, і він звів на мене очі з-поміж моїх ніг і всміхнувся, а його обличчя у світлі свічок блищало від дівочих соків, і тоді я прокинулася. Мене розбудив оргазм.

Ви розповіли про це братові?

Так.

І що він сказав?

Він сказав. Він сказав, що я не повинна з ним так розмовляти. Що мені не можна більше так з ним розмовляти.

І?

Що і?

І що ви на це?

Я сказала, що не буду. І більше я так з ним не розмовляла.

Що ви тоді відчували?

Щодо сну?

Так.

Жаль.

Ви шкодували, що розповіли про нього братові?