Кормак Маккарти – Стелла Маріс (страница 21)
Ні. Лікаркою. Кардіологинею. Але вона працювала в лабораторії. Не знаю, чому батько з нею розлучився.
Він був двічі розлучений.
Двічі. Так. Це була не їхня ідея.
Дружин?
Не дружин. Так.
Можна запитати, чи був він бабієм?
Не знаю. Не знаю, був він чи ні. У вас є сигарети?
Так, вони в моєму дипломаті. Десь тут. Ось.
Дякую.
Я приніс і запальничку, але не подумав про попільничку.
Використаю склянку.
Гаразд. Ваші батьки сварилися?
Ні. Під кінець він уже не так часто з’являвся. Він проводив багато часу, підриваючи різні штуки в південній частині Тихого океану.
Звучить дуже схоже на критику.
Це не критика. Хлопці люблять підривати різне.
Ви серйозно?
Так.
Скільки вам було років, коли ваші батьки розлучилися?
Не знаю. Це відбувалося поступово.
Що ще сталося? Ніхто з них ніколи не одружувався знову?
Ні. Думаю, вони кохали одне одного. Просто їм ставало дедалі важче. Вона виглядає нервовою. Вона швидше курить. Звісно, це може бути хибною інформацією. Вона підступна маленька сучка.
Гадаю, оце якраз я і чую. Хибну інформацію.
Неважливо. А ще сталося так, що мама пережила те, що тоді називали нервовим зривом.
Нервовий зрив?
Тодішнім жаргоном. Її госпіталізовували. Кілька разів. Ми переїхали жити до моєї бабусі. Ми ніколи цього не обговорювали.
Скільки вам тоді було років?
Чотири. Коли я пішла до початкової школи Святої Марії в Ноксвіллі, мені не виповнилося і шести. До кінця першого тижня я вже була найкраща в класі, і це змусило всіх замовкнути.
Якщо ви ніколи цього не обговорювали, то звідки знаєте, що відбувалося?
Було неважко здогадатися. Пам’ятаю, як моя мама лежала непритомна на підлозі в їдальні, а я не знала, що робити, але Боббі заплакав, тож я теж заплакала, хоча насправді не знала, що відчуваю.
Боббі заплакав?
Так.
Скільки йому тоді було років?
Мабуть, років десять.
Це сталося в Лос-Аламосі?
Так.
Як ви думаєте, який був характер емоційних проблем вашої матері?
Я не знаю. Коли в неї діагностували рак, інші симптоми зникли. Потім вона померла.
А ви питали її про це?
Одного разу. Вона все заперечувала. Практично все.
Гадаю, це було важко заперечити.
А як довго, нагадайте, ви вже цим займаєтеся?
Гаразд. Ви говорили про це з братом?
Так.
Що він сказав?
Він сказав, що у неї був нервовий зрив. Я підозрюю, що ви шукаєте генетичну схильність до невизначеної і, ймовірно, неіснуючої хвороби.
Можливо, я просто намагаюся зрозуміти, які почуття викликає у вас власна сім’я.
Куди я можу її покласти?
Ви затягнулися лише кілька разів.
Я знаю.
Дайте-но я візьму. Мене вражає той факт, що ці ваші аберантні переживання почалися приблизно тоді, коли померла ваша мати. Ви були близькі?
Ми з нею ладнали. Але вона послухала лікарів і пішла в могилу з думкою, що її донька божевільна.
Вам це завдавало болю?
Так. Завдавало. Після її смерті стало ще гірше. Я знала, яке у неї було життя, і мене це засмучувало. Я потребувала бабусі, але не взяла до уваги, що я їй зовсім не потрібна. Я не взяла до уваги, що вона щойно втратила доньку. Невдовзі після цього вона мені наснилася. Мама. Уві сні вона була мертва, і натовп вулицями ніс її на плечах у човні. Човен був заповнений квітами і лунала музика. Майже як оркестрова. Труби. Коли процесія вийшла з-за рогу, серед квітів я побачила її обличчя, бліде, як маска. І бачила, коли вони йшли вулицею повз мене. І тоді пішли далі. А потім я прокинулася.
Ви знаєте, що означав цей сон?
Ні.
З вами все гаразд?
Так. Усе гаразд.
Вам більше ніколи не снився цей сон?
Ні.
А у вас бувають повторювані сни?
Так. Гадаю, іноді підсвідомість продовжує працювати над певними снами, переробляючи їх у сподіванні, що ми все зрозуміємо. Але не це найцікавіше.
І що ж найцікавіше?
Найцікавіше, що вона знає, що ми нічого не збагнемо. Їй справді нема на що спиратися. Підсвідомість читає наші думки? Іноді вона просто розповідає вам ту саму історію знову і знову. Бо вона застрягла. Їй нікуди подітися. Цей мій повторюваний сон також досить незвичний — нечуваний насправді — бо в ньому немає сновидця.
Ви є в усіх своїх снах?
Так.